Артур Пройдаков розповідає, що намагається стежити за подіями на Луганщині, зокрема в рідному для нього місті Кадіївка. Їх висвітлює доволі обмежена кількість українських ресурсів, також є доступ до місцевих проросійських каналів.
«В освіті Кадіївки зараз повністю домінує російська ідеологія. За словами деяких моїх знайомих, які досі перебувають у Кадіївці, з 2014 року до 2022-го у школах ще зберігалися такі предмети, як українська мова та література, діти читали твори Шевченка, Українки, Франка. Але після 2022 року це все знищено, там повністю домінує російська система освіти, як у Криму й новоокупованих територіях».
Таким чином, освіта в окупованій українській Кадіївці нічим не відрізняється від освіти в сусідніх з Україною російських областях, зазначає вчитель.
«Якщо уявити, що війна зупиняється, і моя рідна Кадіївка повертається під контроль України, ми маємо виклик — покоління дітей, які виростали та формувалися в умовах російської окупації та російських наративів».
Читайте також: Як Росія зомбує дітей на окупованих територіях: пропаганда, TikTok, мілітаризація
Світогляд людей, які понад десять років жили в окупації, може суттєво відрізнятися від поглядів більшості населення підконтрольних Україні територій. Цей розрив зумовлений різними ідеологемами навколо — в освіті, літературі, кінематографі — й може мати суттєві наслідки, зокрема на умовних виборах чи референдумах, говорить Артур Пройдаков. Крім того, йтиметься як про дорослих, так і про дітей, які, скажімо, пішли в перший клас чи народилися у 2014 році.
«Повернення їх у систему координат української ідентичності — це величезний виклик. Наскільки я розумію, зараз немає єдиної концепції щодо цього питання, що не дуже тішить».
Читайте також: На Луганщині окупанти закривають школи та передають будівлі російській армії
Артур Пройдаков виїхав з Кадіївки, що на той момент мала назву Стаханов, у 2014 році.
«Я виїжджав, думаючи, що це тимчасове рішення, що через пів року чи рік я повернуся, що конфлікт, як ми його тоді називали, закінчиться».
Чоловік розповідає, що продовжував тримати контакт зі своїми знайомими, які залишилися в місті, але чим далі, тим обмеженішим ставало спілкування, оскільки поглиблювалася приналежність до різних систем поглядів і цінностей. Артур Пройдаков працював і будував майбутнє на підконтрольній Україні території, коли як знайомі пов’язували свої плани з окупованим містом і регіоном. Також різницю можна простежити, наприклад, у ставленні до свят, зауважує вчитель.
«Скажімо, День перемоги — це зараз маркер. Демонстрації на перше й дев’яте травня там — це норма, коли як для мене й на території України загалом — ні, принаймні для більшості людей. На цих рівнях ми зі знайомими розходилися. У мене залишаються там родичі, з якими ми зараз спілкуємося на рівні привітань із днем народження чи новим роком, не вступаючи в якусь більш тривалу усну комунікацію. Коли ми зв’язуємося телефоном, нам немає про що говорити, бо ми перебуваємо в різних світах».
Як розповідає Артур Пройдаков, багато мешканців староокупованих територій Луганщини та Донеччини світоглядно замкнуті в цьому регіоні. Там вони живуть і працюють, не будуючи ширших планів чи цілей.
Читайте також: Що зміцнює проукраїнську позицію людей на окупованій Луганщині
Розмови з родичами й знайомим на теми політики та війни стали гострішими після 24 лютого 2022 року, говорить Артур Пройдаков. До того було простіше знаходити спільні теми, а також зберігалася віра, що незабаром війна завершиться, і Луганська й Донецька області в тому чи іншому форматі повернуться під контроль України. Після повномасштабного вторгнення тональність спілкування змінилася, а частина знайомих в окупації підтримала російську агресію.
«У 2022 році декілька знайомих мені людей виїхали з окупованих територій до інших регіонів України чи Європейського Союзу. Більшість же залишається там. Ці люди прийняли позицію, що вони тепер — частина Росії. Вони мають російські паспорти, хоч десь у шухлядах залишаються й українські.
Я дуже хочу, щоб справедливо завершилася війна, щоб Донеччина, Луганщина, Крим та всі окуповані території відновилися в складі України. Я неодноразово говорив, що готовий їхати на Луганщину, працювати там надалі, щоб повертати туди освіту з українським контекстом».
Артур Пройдаков каже, що контакт із близькими в окупації зберігається через прив’язаність до рідного регіону, де чоловік провів більшу частину життя. Однак, він говорить, що серед його знайомих у Кадіївці популярною є позиція «ми за мир, ми хочемо, щоб все було по-старому, й це все політики нас посварили». При цьому люди відмежовуються від своєї причетності й відповідальності.
Читайте також: Зневіра та пристосування до реалій: як змінюється життя українців в окупації
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі або дивіться на Youtube-каналі Громадського радіо
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете: