Як Росія обмежує доступ до медичної допомоги, щоб тиснути на політв’язнів

Ненадання медичної допомоги для тиску на політв’язнів

Ірина Даценко зазначає, що 25 випадків, інформацію про які вдалося зібрати дослідникам, — не вичерпне число. У дійсності, відсутність меддопомоги як інструмент покарання РФ може застосувати до значно більшої кількості людей. За час повномасштабної війни кількість кримських політв’язнів продовжує стрімко збільшуватися. Окупанти затримують важкохворих людей, на багато років увʼязнюють жінок.

Як наголошує голова «КримSOS», Федеральна служба виконання покарань (ФСВП), якій підпорядковуються місця несвободи в РФ та на окупованих територіях, має безпосередній стосунок до воєнних злочинів проти громадян України. Керівництво ФСВП дало вказівку своїм працівникам бути особливо жорстокими з українськими заручниками. Йдеться не лише про різні форми катувань та нелюдські умови утримання, але й обмеження доступу до лікування. Так росіяни шантажують бранців. Цей інструмент застосовують, щоб змусити людину підтвердити скоєння злочинів, яких вона не вчиняла, або відмовитися від скарг на здоровʼя чи умови утримання.

«Наприклад, Тофік Абдулгазієв, політичний вʼязень, який уже достатньо довго відбуває «термін покарання», який до цього був активістом, допомагав полтвʼязням, був незалежним журналістом, зараз має важку форму туберкульозу, у нього пухлина в мозку. І, скориставшись цим, ФСВП змусила його підписати відмову від своїх скарг на здоровʼя. Грубо кажучи, він навіть не знав, що він підписує, не бачив фізично» — розповідає Ірина Даценко.

За її словами, результати аналізів приховують навіть від самих хворих політв’язнів, а за прохання ї побачити можна отримати додаткове покарання. У Росії є постанова, що передбачає механізм звільнення за станом здоровʼя, який прокуратура блокує у справах стосовно українців.

Кого і де ув’язнюють окупанти

Велика частина кримських політв’язнів — люди, переслідувані за релігійною ознакою. Однак, вважає голова «КримSOS», це відбувається не з переконань віри, а через те, що ці люди є членами спільноти.

«Будь-яка спільнота для Росії — це вже загроза. Не важливо, це Українська православна церква, «Свідки Єгови», просто культурна спільнота, яка допомагає дітям, «Хізб ут-Тахрір», який не є терористичною організацією у більшості цивілізованих країн світу», — говорить Ірина Даценко.

За підрахунками організації, станом на літо цього року РФ звільнила близько 9,5 тис. українців, з яких цивільні становлять менше 5%. Ба більше, за весь час було звільнено лише 12 кримських політв’язнів: 8 — до повномасштабного вторгнення, й 4 — після.

Ірина Даценко зазначає, що порахувати реальну кількість кримських політв’язнів фактично неможливо. За офіційними даними йдеться про близько 300 людей, неофіційні цифри доходять до 600. Крім цього, увʼязнених українців окупанти утримують у десятках місць несвободи: від розташованих на ТОТ до віддалених регіонів Росії. Туди бранців етапують, зокрема, щоб позбавити адвокатської допомоги та звʼязку з рідними. На північ часто везуть і важкохворих українських бранців.

«Наприклад, Галина Довгопола. Їй вже за 70, вона пережила мікроінсульт, у неї відморозило пальці під час етапування, вона потребує термінового хірургічного втручання. Ми не знаємо, як вона переживе цю зиму в холодній вʼязниці на півночі Росії», — каже очільниця «КримSOS».

Вона наголошує, що багаторічне позбавлення волі чи відсутність доступу до медичної допомоги можуть стати фактично смертельними вироками для частини літніх чи важкохворих політв’язнів.

Обмеження доступу до місць несвободи

ФСВП не надає доступу до місць несвободи для незалежних моніторингових місій, як міжнародних, так і навіть російських. Скажімо, «Меморіал» чи Freedom House фізично не мають можливості туди потрапити. Аналогічна ситуація і з запитами з боку ООН.

«Тому що якщо немає інформації, немає моніторингів, то немає і проблеми. Тобто їм вигідніше збергіати це мовчання та інструмент впливу на заручників для себе. Наразі мандат моніторингу можуть мати різні ООНівські структури, спецдоповідачі ОБСЄ, органи ЄС, Міжнародний комітет Червоного хреста та громадські, благодійні й правозахисні організації, типу «Меморіал» чи Freedom House, але нікого туди не допускають», — пояснює Ірина Даценко.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі