В Україні саморегулювання медійників відбувається лише за умови якоїсь загрози — медіаексперт

Наприклад, нещодавно Нацрада з питань телебачення та радіомовлення отримала новий інструмент — методологію гендерного моніторингу контенту. Проте важливо і те, щоб медіа самі регулювали свою дільність. Журналістів цьому навчають. Так, наприклад, існує міжнародна програма на тему «Саморегулювання медіа».

Про це розповіла Гоар Ходжаян, директорка програми ITP у Східній Європі, регіональна радниця International Media Support.

Гоар Ходжаян: Програма насправді покриває 3 країни східноєвропейського регіону, Україна одна з них. Програма не є тренінгом для розвитку індивідуальної компетенції й навичок, але дає розвиток потенціалу, орієнтована на підтримку учасників і їх організацій. Програма забезпечує платформу для конструктивного і творчого діалогу між представниками медіа, громадянського суспільства й уряду. У країні є інтерес до саморегулювання, в тому числі є Комісія з журналістської етики.

Російська пропаганда, звісно ж, існує не тільки в Україні, а й в Данії, Швеції. Наші експерти з цих країн розповіли, що вони ніяк це не регулюють, бо в них рівень медіаграмотності настільки високий, що наше суспільство ще у школі отримує певні знання для того, щоб фільтрувати пропаганду.

***

Говорили з Романом Кіфлюком, незалежним медіаекспертом, тематичним ментором програми ITP у Східній Європі, консультантом International Media Support.

Роман Кіфлюк: Мені здається, що Україна теж готова до такого рівня медіаграмотності, єдине що нас відрізняє час, коли почали працювати над медіаграмотністю скандинавські країни. Я думаю, якби Росія почала масовано атакувати Швецію та Данію фейками та дезінформацією, то була б зовсім інша картина.

Однозначно можна сказати, що для України неможливо взяти навіть найуспішніший досвід з інших країн він не буде так само працювати в Україні. Ми повинні самі вирішити, яким чином рухатись, як розвиватись. Іноземний досвід саморегулювання показує, є різні форми освіти, є передбачене законом саморегулювання, відсутність цього саморегулювання. Уже понад 100 років цим механізмом користуються різні країни, — хтось більш, хтось менш успішно. Досвід показує, що без цього механізму не обійтись тою чи іншою мірою. Проблема лише в тому, що в Україні саморегулювання відбувається лише за умови якоїсь загрози, тоді медійники одразу самоорганізовуються.

Я хотів би запропонувати всім медійникам почати думати наперед, стратегічно розв’язувати це питання. Вже багато років обговорюється закон про медіа. Всі говорять, що ось-ось він буде прийнятий, але який би він не був ідеальний, він ніколи не може передбачити усі деталі й дрібниці. Саме для цього потрібне саморегулювання, щоб медійники добровільно узгодили між собою певні правила.

Нам дуже бракує інституту репутації, бо женучись за сенсацією, миттєвим швидким заробітком наші журналісти й провідні медіа жертвують стандартами і якістю журналістських матеріалів. Це дуже негативно впливає на всю медіаспільноту, нашого глядача. Мета саморегулювання – це захист прав і інтересів людини, в першу чергу. Цього нам наразі дуже бракує.

***

Також говорили з Олексієм Погореловим, президентом Української Асоціації Медіа Бізнесу, членом Комісії з журналістської етики.

Олексій Погорелов: Подача скарга на матеріал чи медіа — дієвий інструмент, який застосовує Комісія з журналістської етики. Звертаються різні люди, мета цього інструменту — покращення якості матеріалів, турбота про аудиторію. Подати скаргу дуже просто — можна через сайт Комісії, можна написати скаргу на електронну пошту, відправити звичайною поштою скаргу.

Коли надходить скарга, її перевіряють люди, які дивляться на те, щоб скарга відповідала мандату Комісії, щоб це дійсно було порушення Кодексу, а не образа одної людини на іншу, коли формальні критерії перевірені й немає сумніву, що скаргу подала жива людина, а не робот.

Після цього Комісія починає розробляти проєкт рішення. Комісія із журналістської етики — це 15 людей, які представляють різні сфери. Це видавці, представники медіа, викладачі, представники ГО. Перед тим, як цей проєкт рішення потрапить до Комісії, ми обов’язково звертаємось до того медіа, на яке поскаржились, просимо їх надати пояснення, бо кожен має право на помилку. Ми просимо пояснити, як таке сталося, в чому причина появи такого матеріалу. Все більше випадків, коли редакції визнають і виправляють помилки.

Я вважаю, що штрафи за порушення етичних стандартів — це абсурд, це щось фундаментально протилежне принципам саморегулювання. Чиновник має дбати про те, щоб працювало чинне законодавство. Саморегулювання ж щось абсолютно інше і не має нічого спільного з державним регулюванням. Тому Комісія з журналістської етики – орган, куди читач чи читачка можуть поскаржитись на те, що він чи вона вважають, що порушені стандарти.Орган розгляне цю скаргу, зв’яжеться з медіа, отримає пояснення. Якщо медіа на цьому етапі вибачиться – це одна історія, інша ж коли медіа нічого не скаже або заявить, що порушення стандартів нема. Тоді вступає в силу рішення органу саморегуляції, яке є публічним. Головний штраф тут — репутація та її втрата. Довіра є основним активом і капіталізацією будь-якого медіа.

Програма виходить за підтримки Комісії з журналістської етики

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS