Олег Скрипка
Ми називаємо росіян «орками», але розуміння, що треба працювати з культурою, у них було — Олег Скрипка
Олег Скрипка активно їздив з концертами по Європі, США та спілкувався з місцевими. Ми поговорили з ним про сприйняття України та міфи, з якими доводиться боротися. І як саме державна культурна політика зможе переконати французів чи німців, що не варто пробувати мирити Україну та Росію.
Ведучі1
Гості1
З 2014 року в українському інформаційному просторі усе частіше почав звучати термін «культурна дипломатія». Зазвичай це поняття згадувалося у розмовах про те, що Україна програє так званий культурний фронт. А отже — ідеологічний. За кордоном про нас майже нічого не знали й вторгнення Росії не викликало особливої емпатії. Після початку повномасштабної війни проблема постала з новою силою, а вітчизняні митці та артменеджери розгорнули бурхливу діяльність у різних країнах.
«У Європі достатньо людей, для яких Гітлер і Бандера — синоніми»
Лєна Чиченіна: Associated Press випустили нещодавно документальний фільм про Бучу. Загалом чудовий фільм на 14 хвилин. Але є один момент: герой цієї стрічки розповідає про те, як із ним говорили росіяни: вони обзивали його «бандерівцем». Для іноземної аудиторії, для людей які не розуміють, зробили субтитри англійською й у в дужках пояснили, що таке «бандерівці». Як ви думаєте, як вони пояснили одним словом?
Олег Скрипка: Французький відповідник — це партизани. Партизани в нас і в них — це інше. Партизани — це, в принципі, повстанці, які борються за свою країну.
Лєна Чиченіна: Вони, на жаль, не так підписали. Вони підписали «nazi». Тобто нацисти.
Олег Скрипка: А, ну тоді ця європейська вата мені дуже добре відома.
Лєна Чиченіна: Ваші концерти у Німеччині скасовували не один раз. До всього, вам ще й забороняють співати «Батько наш Бандера». Як вам це пояснюють?
Олег Скрипка: Це робота радянської, російської пропаганди, яка все перевертає: росіяни, як фашисти, нападають на нас. При цьому нас же називають фашистами. Це старий прийом, який дуже добре приживається на ватному ґрунті. У Європі достатньо людей, які сліпі абсолютно, не розбираються хто є хто.
- Для них, наприклад, Гітлер і Бандера — це синоніми. І тоді ти намагаєшся вступати з такими людьми у діалог і кажеш, що Україна не мала нападницьких війн тисячу років і сьогодні ні на кого не нападає.
У французів зараз відкрилися очі на росіян, але й досі про українців їм насправді мало що відомо
Лєна Чиченіна: А ви бачите вже якісь зрушення у свідомості європейців? У тих людей, з якими ви спілкуєтеся упродовж кількох місяців. Бо насправді зрушення є. Тому що до повномасштабного вторгнення про нас взагалі мало що знали, тепер знають значно більше. Ви бачите ці зміни?
Олег Скрипка: По-перше, зараз триває культ українців, коли ти на паспортному контролі чи десь за кордоном дістаєш український паспорт, то ти взагалі якийсь напівбог. Є такий феномен. Мені більше відома реакція французів, бо я франкомовний. І абсолютно на будь-які теми можу теревенити з ними. Вони самі казали, що у 2014 році, коли все сталося, вони взагалі не збагнули, що саме. Просто взагалі. А тепер якось наче очі у них відкрилися. І коли ми казали, що москалі — одне, а ми — інше, вони це сприймали як: «Ну ви в себе щось там чубитесь».
Мені шкільні історії це нагадує. Я у таких ситуаціях був часто, бо жив на півночі Росії: там злочинність, агресія навіть серед дітей дуже серйозна.
І от поганий хлопчик б’є хорошого хлопчика, учитель бачить це, карає обох.
Це стандартна практика, мовляв, ви що не можете мирно розібратися?
Захід так само до нас ставився у 2014 році: розберіться між собою мирно. І зараз ми чуємо ці голоси: ну що ви не можете мирним шляхом розібратися? Коли один хлопчик — конкретно покидьок і криміналітет, вбивця і збоченець, а другий — ботан і нормальна людина, хоче мирно жити. І він не має змоги домовитися з насильником, бо того треба закрити чи у колонію, чи у в’язницю. Що у нас регулярно у школі робили. Таких хлопців закривали у колонію.
Читайте також: «Годинник зупинився у мить обстрілу»: як театр у Миколаєві створив сцену в укритті і продовжує працювати
Лєна Чиченіна: Є думка про те, що французи надзвичайні русофіли, люблять російську культуру. Що скажете про це?
Олег Скрипка: У Парижі у мене були концерти-лекції. Я просив французів пояснити, що таке російська культура, класична культура російська це хто? Які імена? Вони починають називати імена вихідців з України чи тісно пов’язаних з нею людей: Гоголь, Чайковський, Рахманінов, Прокоф’єв.
Батько французького шансону для них — Вертинський. «Le grand russe» вони його називають, великий росіянин. Я кажу: ну це киянин. Це київська театральна пісенна школа. Ну те, що у нього пісні були російською мовою — ну це таке. Тому що ми були колонією. Але це росіянин. Лифар і Ніжинський: обидва кияни. Французи дуже дивуються, це новина для них.
Лєна Чиченіна: До всього ж Лифар не просто не приховував, що він — киянин, він це підкреслював постійно.
Олег Скрипка: Він підкреслював. Але все одно це не працює. Все одно — «це росіяни».
Симпатиків російської культури, вікової імперської брехні за кордоном ще чимало
Лєна Чиченіна: Але зараз зміни є, ви їх бачите?
Олег Скрипка: Це тільки коли ти розмовляєш із людиною, вона дивується, величезні очі робить. Однак симпатики російської культури, вікової імперської брехні, залишаються. І Україні це треба пояснювати, розказувати, показувати у конкретних справах.
Наприклад, Український культурний центр у середмісті Парижу. Це колишня садиба Алана Делона, розкішна садиба, прекрасна, подарунок від діаспори Українському культурному центру. Росіяни влаштовують у Парижі бали, якісь симфонічні штуки, виставки, галереї. Натомість Український дім, розкішна садиба — конкурс дитячого малюнка, розписи яєчок на Паску. Усе! Ще потім українці виходять на якісь протести.
- Це добре, але поки у нас не буде належно представлена культурна Україна, нічого не буде. Можемо протестувати дуже довго, купу революцій пройти. Але поки не буде культурної роботи — усе немарне.
Росіяни у це вкладають купу коштів. Хоча ми їх називаємо й орками, і гадючниками, але розуміння того, що працювати з культурою надважливо, у них було і є. І стратегії відповідні були. А ми нібито всі такі розумні, всі такі творчі, співочі, романтичні та войовничі, а розуміння немає, що треба ще й з культурою працювати.
Лєна Чиченіна: І ви говорили, і з Жаданом була історія про скасування концерту через збір на армію. Італійські організатори сказали, що «ні чуваки, на армію у нас не можна, це у нас поза законом, збирайте на гуманітарочку». Ви теж говорите, що у вас концерти за кордоном і збори лише на біженців. На ЗСУ ви не збираєте.
Олег Скрипка: Якщо це роблять діаспоряни та волонтери: французи, українці чи інші європейці — це приватна ініціатива, ми самі вирішуємо на що збираємо. В Америці, Канаді, Європі ми збирали на ЗСУ спокійно. Утім, якщо залучений уряд, мерія, то є такі обмеження. І навіть якщо на медицину, то бажано, щоб це було не на фронт, не для поранених.
Лєна Чиченіна: А як ви до цього ставитеся? Тому що Сергія Жадана страшенно обурила ця позиція італійців. Він навіть написав, що його задовбав цей пацифізм і подвійні стандарти. Ви приймаєте цю історію, що незаконно збирати на військо — і край.
Олег Скрипка: Гроші все одно потрібні: і дитячим лікарням, і біженцям. Куди скерувати кошти — ми знайдемо. Просто закон є закон, його треба поважати. Слава богу, що є ця допомога і наполягати на своєму я б не став.
Кремль користає з пацифізму французів?
Лєна Чиченіна: Ви ще казали, що деякі французи у від себе особисто давали вам гроші саме на військових і просили це не розголошувати. Розкажіть, будь ласка, чого вони боялися?
Олег Скрипка: Ну це пацифізм, «Ні війні!». Якраз цим користується Кремль. Це наївно. І, в принципі, пост-хіппі ідеологія. З такими помилками хіппі-революція і була програна в Америці та в Європі. Тому що вони не чинили спротиву.
- Тепер ми розуміємо, коли у нас є ЗСУ, коли у нас є партизани, коли у нас є добровольці, «Азов» — добро мусить бути з м’язами.
Можна було запобігти війні за допомогою культурної політики?
Лєна Чиченіна: Ну «Азову» теж побоюються. Вже перестали хоча б у Facebook банити за згадки про «Азов». Тому що і таке було у Європі й зокрема в Україні. Нам треба продовжувати переконувати світ і для цього потрібна культурна політика. Митці та гуманітарна спільнота завжди жалілись, що в Україні була слабка або взагалі ніякої культурної політики. Вона була недостатньою.
Поширена теза: «Якби у нас була хороша культурна політика, можливо і війни б не було». За якою схемою мало б це відбутися? Зважаючи на те, що культурна політика Росії надзвичайно агресивна, вони постійно лізуть до нас зі своїми піснями, фільмами. Можна було запобігти війні за допомогою культурної політики?
Олег Скрипка: Треба було вирішити це робити. Досі нема такого рішення. Заборони — не заборони, санкції — не санкції, Лободу пускаємо, Ані Лорак не пускаємо. Ну це смішно просто, дуже наївно. Немає стратегії, немає бачення. Мусять бути якісь люди, знавці, оцінити ситуацію в культурі, запропонувати та обрати прийнятні варіанти. Це як дім побудувати, звести дім культурної політики в Україні.
Лєна Чиченіна: Як ви можете зараз оцінити культурну політику Міністерства культури та інформаційної політики? Тому що його страшенно критикують, особливо після початку повномасштабного вторгнення. І кажуть, що воно зосередилося саме на інформаційній політиці, на Нацмарафоні, а культуру закинули. Як ви думаєте?
Олег Скрипка: Я не вдавався, чесно кажучи. Я просто бачу засилля російськомовного контенту. «Давайте, чтоб нас понимали в Казахстане». Оці всі історії, з якими вони, коли розвалиться Рашка, (а це станеться дуже швидко), можуть побудувати «русский мир» тут, у Києві.
Читайте також: Українська кіноспільнота вимагає відставки керівництва Держкіно
Лєна Чиченіна: Ці хороші росіяни навіть це озвучують. Причому, вони й Маргарита Симоньян говорять, що хочуть, щоб в Україні була «нова Росія».
Олег Скрипка: Так, Росія повалиться. Як проєкт, який не здійснився. А сюди можуть хлинути різні сили й створити на цьому благодатному ґрунті свій «русский мир», про який вони мріяли. Ми їх називаємо і тупими, і примітивними, а вони вдаються до вишуканих форми боротьби. «Русского мира» тут не буде, бо ми тут є, ми не дамо цьому статися. Однак така небезпека все ж є.
Переглянути цей допис в Instagram
Лєна Чиченіна: Мюзикл «Вечори на хуторі біля Диканьки» дуже популярний, ви там грали головну роль. І зараз у нас знову йде дискусія про Гоголя, про те, що його твори, як він їх називав, «малоросійські», що вони показують такий стереотипний радянський, російський, малороський образ українців. Зараз, коли ви дивитесь чи згадуєте ті знімання, як ви оцінюєте цей мюзикл і чи не думаєте, що він теж посприяв якомусь такому розумінню і росіян, і нас як таких «малоросів», смішних людей?
Олег Скрипка: Треба розуміти, що цей мюзикл був знятий за російські гроші у Києві. Що українці від цього чекали? Проукраїнський фільм? Дуже дивно мати такі очікування мати. У в мене там була домовленість: обов’язково мусить бути українськомовна версія. Це була моя умова. Ця версія не з’явилася.
На Довженка (кіностудія Олександра Довженка — ред.) нам дали такий великий-великий цех, бо були великі обсяги.
Усім роблять грим. Там якась масова сцена. І ми сидимо: люди, які у кіно зайняті, тітоньки ще з тих часів, знають як грим кіношний робити добре.
І тут — перша поява Кіркорова, відкриваються двері, заходить:
«Ну что, б***ь?»
І всі так — раз. Ну і він тебе одразу виводить із зони комфорту. І так стається постійно.
І ми знімаємось з ним: крупний кадр, щось ми там говоримо, а він мене ліктем із кадру так — р-р-раз. Щоб мене менше було в кадрі, назад мене відводить.
І от постійно такі штуки. Це у них підсвідомо, я думаю, так працює.
Чому у трендах різних музичних платформ знову вилізли росіяни?
Лєна Чиченіна: Зараз багато жаліються на те, що у трендах різних музичних платформ: YouTube, Deezer, Spotify, Apple Music — знову вилізли росіяни. Хоча був період, десь можливо в травні, коли топ-10 були повністю українськомовним. Потім це все зійшло на пси. Знову все російське. Як ви думаєте — чому?
Олег Скрипка: Тому, що з тієї сторони є задача, вона виконується, у нас є «п’ята колона», яка допомагає. І немає спротиву. От і все. Немає, знову ж таки, політики, нема опору — і це працює.
Чому діти Скрипки не слухають Моргенштерна?
Лєна Чиченіна: Ваші діти знають, хто така Інстасамка?
Олег Скрипка: Хто?
Лєна Чиченіна: Ви не знаєте, хто така Інстасамка? Або Моргенштерн?
Олег Скрипка: Ну Моргенштерна я бачив на білбордах у Києві й за кордоном.
Лєна Чиченіна: Діти ваші такого не слухають?
Олег Скрипка: Діти мої дуже добре знають англійську мову і вони в українськомовному контенті, хорошому, якісному. І в англомовну. Тому що російськомовний контент програє англомовному. І союзник Путіна в Україні, і, як думаю, по всьому світі, — це завжди було невігластво людей. З незнання мов дуже вони дуже користаються. Нібито, «це нам зрозуміло, це нам звично». Для моїх дітей все одно, що українськомовного блогера дивитися, що англомовного — немає ніякої різниці.
Слухайте також: Чому чути Ді Капріо у перекладі нам не «зашкварно», а «Холостяка» на СТБ — «зашкварно»?
Лєна Чиченіна: Можете порадити людям, які бідкаються, що їхні діти слухають якусь російську дурню, що робити, щоб вони зацікавилися іншою музикою?
Олег Скрипка: Поясню на прикладі своєї родини, дружини. Ми одружилися, почали тут в Києві створювати український світ. Це кінець 90-х років. У нас друзі українськомовні, митці українськомовні, телевізора у мене вдома ніколи не було і не буде. І потім, коли з’являються діти, а це ще нульові роки, треба знайти українськомовні мультики, книжки, викладача математики, музики, їзди верхи, бальних танців, гімнастики, учителя шахів. Це було неймовірно складно. Але ми знайшли. І навколо нас — українськомовне середовище, міцне таке, справжнє. Своїх дітей виховуємо у цьому середовищі. І у них друзі — українськомовні. І у нас усякі тусовки: ми робимо домашній театр україномовний, вертеп. Треба зусилля.
Лєна Чиченіна: Еліта вигадує якісь національні ідеї, національні міфи, яких нам бракує. Які вони нам потрібні? Тому що зараз купа дискусій, ніхто не може визначитися, що нам придумати такого. Ми, українці — хто? Як це сформулювати й хто це має робити?
Олег Скрипка: Ми — емоційні донори. З нами комфортно, тому що ми усе відчуваємо серцем, ми емоційні. Ми одразу налагоджуємо з людиною емоційний контакт. І чому на нас стільки було агресорів? Бо ми такі, емоційні.
Ось так Олег Скрипка вітав 19 листопада перший після деокупації потяг на Херсон:
3/3
Перед відправленням потягу просто в приміщенні вокзалу співав Олег Скрипка. Співав Гімн України.
Відео Таня-Марія Литвинюк/Громадське радіо pic.twitter.com/2vFD86V4wq
— Громадське радіо (@HromadskeRadio) November 18, 2022
А так привітав місто з деокупацією та заінтригував піснею про Крим:)
Переглянути цей допис в Instagram
Якою має бути якісна, упізнавана у світі українська музика?
Лєна Чиченіна: А якщо говоритимемо про ідентифікацію саме української музики. Якою вона має бути? Щоб це була впізнавана музика у світі й щоб світові теж щось давала. Це має бути щось народне, ґрунтоване на фольклорі чи кудись треба йти далі?
Олег Скрипка: З домішками фольклору — обов’язково. Нас привчили тягнутися до західного, до іноземного. І коли наш місцевий колектив зрозумілою мовою співає, але має західне звучання, ми вважаємо: оце класно, оце «на селі» дуже класно працює. А якщо це село вивезти за кордон, воно геть нікому не потрібне, тому що у кожній Албанії є такі колективи. Ти просто мову забираєш і воно нічим не відрізняється.
- Для цього потрібна ідентифікація, це наш фольклор і це дійсно скарб. Але, знову ж таки, з ним треба працювати з повагою, і з розумінням, і зі смаком. Для мене, поки у нас не буде «українське» синонімом до слова «якісне», ми не зможемо себе представити у світі.
Лєна Чиченіна: Як відрізнити кон’юнктурну патріотичну музику і не кон’юнктурну, якісну і не якісну. У нас була така історія з патріотичним кіно, був навіть конкурс в Мінкульті й не могли визначити, що таке патріотичне кіно, яке дати означення. Зупинилися на тому, що це має бути хороше кіно. У музиці як це працює? Музичні оглядачі зараз обурені хвилею якогось справді не дуже якісного продукту, який автори позиціюють як патріотичний, бо це зараз модно.
Олег Скрипка: Наприклад, у Франції є журналісти, критики, які — «лідер опініан». Усі люди не можуть і не повинні розбиратися у музиці, але мусять бути авторитети, реальні авторитети, які скажуть, що, певна річ, є реально класною музикою, послухаймо це.
Читайте також: Люди мають чути, про що співають душі військових, які боронять нашу землю: Наталія Калмикова про проєкт «АртФронт»
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
