ТОрта чи тортА? А, може, тОрту? А в множині як: тОрти чи тортИ? А якщо у нас їх два, то слід казати: два тортИ чи два тОрта? О, іще! Як правильно наголосити: Області чи областІ, Областям чи областЯм, в Областях чи в областЯх? Біда з цими наголосами. Як правильно? Де цю інформацію почерпнути, де наголоси перевірити? О, ні, тільки не за допомогою штучного інтелекту чи, скажімо, перших-ліпших джерел у гуглі. Ні-ні, не робіть так, будь ласка. Це хибний шлях, бо недостовірний!
Річ у тім, що в українській мові наголос може падати на будь-який склад: на перший, другий, третій тощо. Це означає, що він є вільним: рАзом — наголошено перший склад, принестИ — третій.
У межах одного слова наголос може змінюватися, наприклад: головА — гОлови (він є рухомим).
Але варто також розуміти, що слово «голова» — багатозначне, тому і наголос у відмінках теж буде змінюватися відповідно.
Якщо йтиметься про гОлову як про частину тіла людини чи тварини, у якій міститься мозок, то:
Якщо ж йтиметься про гОлову як про того, хто керує зборами чи про керівника організації, або авторитетну особу, то
Здебільшого форми схожі, наприклад: обрали гОлову чи довіряємо гОловам у давальному відмінку. Але є одна відмінність у знахідному відмінку множини. Коли йдеться про людей-керівників, то: «побачили голІв підприємств», а не «гОлови підприємств» — як було з головою як частиною тіла, у якій міститься мозок.
Ще цікАвіша історія зі словом «плід», адже воно має аж три варіанти відмінювання залежно від значення. Якщо «плід» виступає частиною рослини, то:
Якщо плід вживають у значенні «організм в утробний період розвитку» або в переносному значенні як «результат зусиль» (тобто плоди праці), то:
І третій випадок — це плід як збірний іменник у значенні «рідня; нащадки; порода» тільки в однині, множини немає, адже воно вже за суттю збірне й означає цілий рід. Отже,
Перевірити правильний наголос можна тільки за достовірними академічними джерелами, аж ніяк не за допомогою штучного інтелекту, отже, перевіряймо:
Звичайно, виклад орфографічної норми є в чинному Стандарті державної мови «Український правопис».
Але зауважу, в усіх цих джерелах є розбіжності, тому інформацію треба зіставляти й досліджувати історію мови, історію української фонетики та фонетичні особливості голосних та приголосних звуків у межах слова, які відповідають сучасній літературній нормі. Наголошую, що немає, на жаль, одного-єдиного джерела, словника чи довідника, де ви змогли б почерпнути єдиноправильну та вичерпну інформацію про наголоси.
Його наразі не існує. Адже не слід забувати й про політику лінгвоциду, тобто політику мововбивства. Тож як і чимало українських слів є репресованими, які я вже розглядала у попередніх випусках подкасту «Ошатна українська» на Громадському радіо, так й українські наголоси теж є репресованими. Це як? Це означає, що у сучасних словниках є низка слів, які мають двоякий наголос або, інакше кажучи, у яких нормативними є два наголоси.
Але перевагу слід віддавати тим, в яких, як свідчить історія мови, колись був один наголос, наприклад:
Тож обирайте природніший традиційний наголос, а не спільний з російським. Ще трішечки розʼясню. Наголос у слові «алфАвіт» на другому складі основний у нашій мові, бо збігається з грецьким «алфАвітон», від якого й походить українська лексема. Так само й «парАліч» від «парАлісі», «фенОмен» від «фенОменом» і т. д. Це свідчить про давні й безпосередні звʼязки українців із греками.
Мрію, щоб з наголосами зрештою дійшли згоди і щоб це було відображено в усіх словниках!
До слова, вебсайти на кшталт goroh.pp.ua, sum.in.ua, slovnyk.me використовують електронні версії «Словника української мови» та «Словника української мови в 20 томах» неправомірно, не вказуючи авторів. Зазначені джерела не є офіційними академічними виданнями, а, відповідно, можуть містити певні неточності. Український мовно-інформаційний фонд НАН України застерігає усіх, що таке використання тягне за собою порушення Закону України «Про авторські та суміжні права», Цивільного кодексу України й Кримінального кодексу України та відповідну адміністративну і кримінальну відповідальність.
Оскільки український наголос є вільним, абсолютних правил наголошування немає, зате є закономірності, які допоможуть запамʼятати складні випадки наголошування. Розгляньмо їх.
А як правильно: пОдушка чи подУшка? У словниках, виданих до 30-х років ХХ століття, широко зафіксовано наголос на префіксі: пОдушка. З таким наголосом слово подає словник Грінченка, «Правописний словник» Голоскевича, «Російсько-український академічний словник» Кримського і Єфремова, а в сучасних словниках тільки подУшка в однині — у множині подушкИ, а якщо дві (три, чотири), то — подУшки.
ОдноскладОві іменники, сполучаючись із числівниками два, три, чотири зберігають наголос початкової форми однини, тобто:
В іменниках чоловічого і жіночого роду з префіксами ви-, від-, за-, на-, над-, недо-, об-, пере-, під-, по-, при-, про-, роз- наголос на префіксі:
ЗАчіпка,нАліпка, перЕпад, перЕпустка, перЕбіг, перЕпис, перЕсип, перЕріз, перЕкис, перЕпічка, прИзов, прИморозок, прИчіп, рОзпірка, АЛЕ перелЯк.
Іменники, які утворилися від дієслів та закінчуються на -ання, здебільшого мають наголошений звук а: завдАння, читАння, видАння, зібрАння, навчАння, надбАння, обрАння, пізнАння, послАння, також прислівник зрАння. АЛЕ: бІгання, нЕхтування уподОбання, дИхання, кОвзання, облАднання.
В іншомовних словах, які позначають міри довжин, наголос падає на -метр: кіломЕтр, сантимЕтр, мілімЕтр, децимЕтр. АЛЕ: перИметр (бо не є одиницею вимірювання). Але в назвах пристроїв: барОметр, термОметр.
Короткі та деякі багатоскладОві прикметники мають наголошений останній склад:
близькИй, віршовИй, вузькИй, добовИй, жаркИй, легкИй, мілкИй, новИй, пільговИй, пітнИй, різкИй, роздрібнИй, дзвінкИй, котрИй, тонкИй, текстовИй, терпкИй, тімʼянИй, тіснИй, тонкИй, торфʼянИй, чарівнИй, черговИй, черствИй, щодобовИй, фаховИй. У похідних прислівниках — здебільшого на перший склад: лЕгко, мІлко, нУдно, вУзько.
Більшість дієслів в неозначеній формі має наголос на останньому складі:
відвезтИ, відвестИ, віднестИ, довезтИ, довестИ, донестИ, завезтИ, занестИ, завестИ, навезтИ, навестИ, нанестИ, перевезтИ, перевестИ, перенестИ, привезтИ, привестИ, принестИ.
У числівниках, які закінчуються на -десят, наголос падає на останній склад: сімдесЯт, вісімдесЯт.
У числівниках, які закінчуються на -надцять, наголошений звук а: одинаАдцять, дванАдцять, тринАдцять.
Наголошений звук -о- в складних іменниках із двома коренями: босОніж, гуртОжиток, літОпис, рукОпис, чорнОзем, чорнОслив.
АЛЕ: блАговіст, листопАд (це і назва одинадцятого місяця року, і природне явище опадання листя з дерев), шляхопрОвід, але й трапляється у словниках шляхопровІд.
В іменниках, які позначають одиницю з певної множини, падає наголос на -ина:
У коротких дієсловах 1 особи однини (я) здебільшого наголошуємо останній склад:
У дієсловах на -емо, -имо, -ете, -ите наголошуємо останній склад:
Слова з двояким наголосом:
Це слова з двояким наголосом. Але вкотре зауважу, перевагу слід віддавати тим, в яких, як свідчить історія мови, колись був один наголос, який не спільний з російським. А це вже буде ваше домашнє завдання, ошатні слухачі та слухачки! Не біймось заглядати у словник, а краще — в декілька!
бОвтати, бУду, бУдемо, бУдете, вИсіти, вІрші, грОшей, глАдкий (тобто без загИнів, рівний), але гладкИй (тобто той, який має повне тіло, ситий), дОгмат, дОнька, але дочкА, дрОва, жЕвріти, зАмолоду, зОзла (розізлившись; спересЕрдя), кИдати, кОлесо, кОлія, кУрятина, Олень, нАчинка, пІдлітковий, пОдруга, пОказ, прИятель, рАзом, рЕшето, рЕмінь, рИнковий [і аж ніяк не риночний], рОзвідка, спИна (запамʼятайте, будь ласка!), цАрина, чАсу, цЕнтнер, щИпці, фОльга, Яловичина.
абИяк, абИколи, борОдавка, вітчИм, вимОва, вимОга, генЕзис, граблІ, дичАвіти, добУток, допІзна, дочкА, експЕрт, жадАний, засУха і посУха (запамʼятайте, будь ласка!), зубОжіти, зубОжілий, індУстрія, іржАвіти, квартАл, мерЕжа, ненАвидіти, обрУч, оптОвий, отАман, перЕбіг (подій), позАторік, покАзник (проте в множині — показникИ (досЯгнень), але два, три, чотири покАзники), правОпис, руслО, фартУх, фенОмен (і, до речі, якщо йдеться про явище, то в родовому відмінку матимемо — фенОмену, закінчення на -у, а якщо йдеться про людину, то в родовому відмінку матимемо — фенОмена, закінчення на -а).
асиметрІя, болотИстий, бюлетЕнь, бюрокрАтія, валовИй, ветеринАрія, диспансЕр, запитАння, ідетЕ, ідемО, інженЕрія, каталОг, кіломЕтр, кропивА, кулінАрія, металУргія, медикамЕнт, нафтопровІд, низинА, осокА, порядкОвий, псевдонІм, розвʼязАння, рукопИсний, симетрІя, сирокопчЕний, урочИстий.
Наголошення низки споріднених слів у рідній та іноземній мовах за чужою моделлю зумовлює мимовільне, спонтанне перенесення, накладання ознак системи наголошення однієї мови на систему іншої.
Найпомітнішою тенденцією у виникненні московізмів, росіянізмів під час мовлення є наголошування слів за російськомовними моделями. Тобто деякі українські слова можуть наголошувати за нормами, які характерні для російської мови, тож я наведу правильні українські наголоси і порівняю з російськими, а ви поміркуйте, як зазвичай наголошуєте ці слова:
Найчастіше порушують наголос у словах «новИй», «вИпадок», «ненАвисть», «покАзник», «рАзом», «серЕдина», «текстовИй», «фаховИй» та в інших словах, наголошуючи як завгодно, тільки не нормативно. В усному мовленні раз по раз чуємо «нОвий». Колись це слово справді мало два наголоси, але вже давно наголос на першому складі вважається ненормативним, тому тільки — новИй. Наголос «випАдок» неприродний для української мови.
ДОговір чи договІр? В словниках Грінченка і Голоскевича саме договІр. Та й договІрний там таки. В російській мові також договОр, а дОговор в них просторічне. Те, що збігається з російським наголошенням, ми й так знаєм «чий батько старший».
ПлОский чи пласкИй? Обидва слова позначають щось із рівною поверхнею, без заглиблень і підвищень. І жарт відповідний вони також позначають. Проте яке з них правильніше? Ніяке. Вони відрізняються наголосом і походженням: перше слово, з наголосом на о, наше споконвічне, а друге, з наголосом на и, очевидно, походить з польської. Тож обирайте, яке більше до вподоби.
Складність засвоєння наголосу посилюється також тим, що у багатьох словах наголос є нерухомим, тобто при змінюванні слова за відмінками, родами, числами, дієвідмінами наголос припадає на той самий склад, наприклад: грИвня — грИвні, грИвнями.
У розмовній мові часто трапляються помилки, які виникають внаслідок змішування рухомого і нерухомого наголосу. Порушення норм наголошування іноді можна пояснити саме впливом російської мови.
У «Словнику наголосів української літературної мови» 1959 року Миколи Погрібного на сторінці 331-й:
У словнику-довіднику Сергія Головащука «Складні випадки наголошення» 1995 року подано тільки родовий і давальний відмінки на сторінці 114-й, отже:
А в «Орфоепічному словнику української мови» 2001-2003 років вже на сторінці 14-й його 2 тому фіксуємо виняток у родовому відмінку множини, там тільки наголошений останній склад — областЕй. Як і в чинному СДМ «Український правопис», так і у словнику Українського мовно-інформаційного фонду НАН України. Що це означає? Річ у тім, що слово «область» належить до III відміни в українській мові.
Загалом до ІІІ відміни належать іменники жіночого роду з кінцевим приголосним основи, а також слово «мати». Тому їх обʼєднує закономірність наголошування. Наприклад, як зі словом «вісь» в однині та «осі» в множині. Тому заковика тут в родовому відмінку множини, а не в інших. Порівняймо:
Отже, жодних розбіжностей у відмінках, окрім родового множини.
А тортИ чи тОрти? У «Словнику наголосів української літературної мови» 1959 року Миколи Погрібного читаємо на сторінці 539-й:
Так само і в «Орфоепічному словнику» 1984-го Миколи Погрібного на сторінці 566-й:
У словнику-довіднику Сергія Головащука «Складні випадки наголошення» 1995 року на сторінці 172-й:
В «Орфоепічному словнику української мови: у 2-х т.» 2001-2003 років за редакцією Марії Пещак, Віталія Русанівського, Надії Сологуб, Володимира Чумака, Галини Ярун на сторінці 694-й:
У «Словнику-довіднику з культури української мови» 2006 року за редакцією Дмитра Гринчишина, Анатолія Капелюшного, Олександри Сербенської, Зеновія Терлака на сторінка 321-й:
І у «Словнику України online» на електронній базі Українського мовно-інформаційного фонду Національної академії наук України:
Памʼятаймо, що наголос у нашій мові вільний, але підступний. На жаль, правил наголошування в українській мові немає, є лише загальні тенденції і дуже багато відхилень від них, тобто винятків, як ви вже пересвідчилися в цьому. Тому наголоси потрібно запамʼятовувати і постійно заглядати у словники.
Отже, який фаховИй виступ! Яка фаховА думка! Чи, до прикладу, цікавий і фаховИй журнал. Аж ніяк не «фАховий», аж ніяк не «фАхова»! Запамʼятали? Ой, леле, і яким надзвичайним булО (а не бУло) це літо… кольору охри. А щоб з памʼяттю не стало гірше — щодня слід вивчати не віршІ, а вІрші. З вами була Світлана Біла та подкаст «Ошатна українська» на Громадському радіо! Почуймося!