Не знаю, у якій саме частині нашої сонцесяйної країни ви зараз слухаєте цей випуск чи в якому куточку планети гортаєте його текстову версію на сайті, але я певна: «Ошатна українська» вам до вподоби, бо вже запалює своїми теплими вогниками віконце у вашому сЕрденьку, щоб торкнутися крилом глибокого прозріння.
Щодня у нас є змога зробити хоча б маленьку добру справу: плекати свою мову, вивчати нові ошатні слова й також ставати одне одному в пригоді, тобто бути корисними й потрібними одне одному повсякчас і повсюдно. Адже великі справи народжуються із маленьких вчинків.
Тож притлумлена величчю слів на їхній питомій вершині, усвідомлюючи їхню могутність, скрипить моє електронне перо, на гугл-документ лягає слово за словом, аби сьогодні ми поговорили про правильні акценти, важливість яких годі заперечити, і про істини, що вже визнані й більше не будуть поставлені під сумнів. Про те, як один єдиний наголос може змінити зміст усього сказаного, бо змінює значення слів.
Тож гарного вам прослуховування та читання запОєм!
Серед померЕжаних графічноомонімічними (пишемо це слово разом згідно з чинними правописними нормами, а дещо згодом розʼясню, що воно означає) озерами семантичних прОсторів сховалося слово «вИгода». Світів у ньому — аж два. І перепусткою до кожного з них є… наголос, який кардинально змінює значення лексеми. Отже, якщо ви отримали прибуток, користь, зиск, то це ваша вИгода. До речі, у словнику Бориса Грінченка цього слова немає, натомість є «вигІдка». Запамʼятати легко! Як і все те, що дає добрі наслідки та гордо має й утримує наголос на першому складі — це слово «вИгода». А щоб ви відчули, як цей наголос смакує в українській літературі, влаштуймо невеличку мандрівку прикладами.
Зазирнімо в класику. Іван Нечуй-Левицький зазначав, що «мир між братами поміцнішав ще більше задля господАрської справи, задля спільної вИгоди». А Іван Франко вустами свого героя ТовкачА промовляв: «Які ви будете для нас, такі ми для вас. Зробите ви нам вИгоду, то ми вам і дві зробимо». Заразом Богдан ЛЕпкий запитує: «Що значать достатки і вИгоди, багатства і дорогі вбрання, навіть почесті та значення, коли нема перед тобою намірів великих, сподівань небуденних, мрій неосяжних?» Зачекайте-но, а знаннєву вИгоду від прослуховування подкасту «Ошатна українська» зі Світланою Білою на Громадському радіо ви вже порахували? Якщо ні, то варто це зробити!
А що станеться, якщо ми перенесЕм наголос у слові «вигода» на другий склад? Куди приведе нас царинка чи шосе-серпантин від цих графічноомонімічних манівців?
До зручності, затишку, комфорту! У прямому значенні. Отже, якщо йдеться про зручність у чомусь, сприятливі умови чи обладнання, річ і т. ін., що створюють певні зручності для людини в побуті — це вигОда, з упевненим наголосом на другий склад. Тому слід казати: квартира, оселя чи готель з усіма вигОдами.
Осип Маковей із легкою іронією описував життєві обставини головного героя: «Мав професор від природи служку Гандзю для вигОди, бо з роками за книжками харч йому у корчмі шкодив». У Юрія Смолича ця ж вигОда стає тактичною перевагою: «З-за обрію виплигнув місяць… ВирАзно визначилася дорога. Для погоні зʼявилася чимала вигОда».
Натомість Валерʼян Підмогильний у романі «Невеличка драма» описав побутову скруту: «Сидячи вечорами в своїй хатині, майже порожній, де бракувало не тільки вигОд, але й речей першої потреби <…>».
До слова, Борис Грінченко у своєму словнику подав слово «вигІддя» як точний переклад лексем з російської мови «удобство» та «раздолье».
Окрім наголосу та значення, наші слова-близнюки «вИгода» та «вигОда» розходяться фонетично, щойно ми ставимо їх у родовий відмінок множини, порівняймо: вИгід і вигОд. Тут легко заплутатися, але ми розставимо крапки над «і». Отже, якщо йдеться про користь, прибуток, зиск — про нашу вИгоду — то в родовому відмінку множини ми скажемо — вИгід. Наприклад: «Комплексний метод виробництва дає багато вИгід». А якщо говоримо про зручність, побутовий комфорт, тобто вигОду, то в родовому відмінку множини буде так, як у тій самій ошатній квартирі, оселі чи готелі — багато вигОд.
Різниця між лексемами «вИгода» й «вигОда» є суттєвою, і важливо не плутати їх, щоб уникнути непорозумінь та підвищити рівень своєї грамотності. А втім, що це за слова такі, що в них все залежить від наголосу? Чому в українській мові не можна простіше якось, Світлано?
О, мої ошатні слухачі та слухачки, це омОграфи, тобто слова з різним значенням, які пишуться однаково, а вимовляються по-різному, що в східнословʼянських мовах залежить здебільшого від зміни місця наголосу.
Омографи — це один із різновидів омонімІї, мовного явища, при якому різні за значенням слова однаково звучать і пишуться, але не мають між собою нічого спільного, як-от:
До слова, омОграфи «вИгода», тобто користь, і «вигОда», відповідно, зручність, мають похідні: вИгідний контракт і вигІдний маршрут. А жити з вИгодою і мати з цього вигОду — ідеально!
Хтось, щоб підкреслити це, зодягнений з голови до пʼят у червоний цупкий атлАс та облямований карАкулем, можливо, й з атлАсними вставками або широким атлАсним поясом із бАнтом з одного боку. А хтось розгортає атлас географічний і обирає країну для відпустки. Сподіваюся, це саме ви!?
Перед нами знову омографи, ці підступні й дивовижні слова-близнюки, бо мають вони не тільки різний наголос та значення, а й різне походження. А мовці часто помиляються, однаково наголошуючи ці лексеми.
Почнімо з арабізму, тобто зі слова, що походить з арабської мови та позначає текстиль. Отже, атлАс — це шовкОва або напівшовкОва тканина, блискуча і гладенька з лицьового боку або одяг із такої тканини, вироби з неї. До прикладу, халат атлАсний або стрічка атлАсна. Згадаймо також, як поетично писав Михайло Коцюбинський: «Тихе повітря атлАсом лоскотало щоки». Дуже красиво! У Івана Нечуя-Левицького також читаємо: «Блискучий атлАс переливався делікатними сутінками, спадаючи аж до помОсту фАлдами».
Для класиків, безперечно, атлАс був символом й вишуканої жіночої праці.
До прикладу, у Наталії Кобринської «Ядзя сиділа на своєму звичайному місці й цим разом гаптувала на білому атлАсі».
Натомість у Степана Чорнобривця «Катерина набрала Іванові на сорочку червоного атлАсу, аж горить». А
Марко Вовчок побіжно та вкрай влучно, іронічно й трохи гротескно змалювала панство з нашим омографічним атлАсом, цитую: «Обідньої вже доби сама пані вкотила, як на колесах; пухла така… у пЕрснях, у атлАсах».
Омографічна пара до цього слова — грецизм, тобто грецька за походженням лексема «атлас» з наголосом на перший склад, що означає укладений за певною системою і виданий у формі альбому або книжки збірник географічних, історичних та інших карт, а також збірник таблиць, кольорових малюнків, фотографій, креслень, які ілюструють дані з якої-небудь галузі знань. До слова, Атласом спершу називали міфічного короля Лівії, який, за легендами, створив небесний глобус. А у Європі це слово зʼявилося у ХVI столітті й позначало суто систематизоване зібрання географічних карт, видане у формі альбому. З часом його межі розширилися, а сьогодні масштаби вжитку слова вражають: від медицини, від різних галузей науки — до космічних висот.
Із наукової літератури ми знаємо, що «збір матеріалів до Діалектологічного атласу української мови проводився водночас по всій території України», а з газетних репортАжів довідуємося про те, що «космонавти використали для розпізнання природних обʼєктів наявний на станції атлас кольоровості». Ну і, звісно, кожен студент-медик точно знає, що таке настільний анатомічний атлас людини, який нам стане у пригоді при нагоді. Як і, впевнена, зоологічний, астрономічний, архітектурний, лінгвістичний, ботанічний, діалектологічний атласи.
Та яка б не була нагода… іноді все таааак хочеться на цурпАлки чи цурУпАлки (варіантне наголошування маємо) потрощити, тобто на дрібні шматки, і пустити «півня», ну а як ж без нього, коли зриваєшся і фразеологічно видаєш ті фальшиві звуки чи пискляві покрикування!? Цікаво, то на порозі у такому разі вже човгає який із грецизмів: хАос чи хаОс?
ХАос — із наголосом на перший склад — у міфології це безмежний світовий простір, суміш усіх стихій, безодня, з якої витворилося усе, первісний хАос. Натомість відсутність порядку, безлад, плутанина, гармидер — ось це хаОс.
Тож прОшу, ой, ні… точніше, прошУ — о! — без трУсу і дрижаків, тобто прошУ дуже не лякати когось. Насправді плутанина слів «прОшу» і «прошУ» є вкрай поширеною.
«ПрОшу» з наголосом на перший склад — це вигук, ввічлива форма, синонімічна до «будь ласка», яка звучить стриманіше чи то делікатніше, загалом скромніше, ніж «будь ласка». А ще «прОшу» означає запрошення або частування. Потренуймося, коли слід вживати суто цей омОграф, бо він ще той хамелеон! По-перше, коли вам варто відповІстИ на подяку і якщо ваша послуга була незначною. Вам кажуть «дякую», а ви відповідаєте «прОшу». По-друге, коли хочете шанобливо, ввічливо, з повагою, з поштивістю звернутися до когось, прОсячи про щось або закликаючи до дії, даючи свою згоду. Також ним можна виразити й чітке ствердження. Наприклад:
— Дозвольте зайти?
— ПрОшу!
Раптом, ви щось недочули або хочете уточнити, перепитати, просто скажіть «ПрОшу?» із питальною інтонацією — це ошатна заміна грубому й недоладному «що-що?» чи «шо-шо?». Зрештою, цим самим питальним «ПрОшу?!», але вже з відповідною дещо експресивною інтонацією, можна показати, виразити неприємне здивування чи обурення.
Тож я прошУ зодягати вашу ошатну українську у це слово, але не плутати його з дієсловом «прошУ» з наголосом на останній склад, тобто формою першої особи однини дієслова «просити», що виражає лише прохання, спонукання кого-небудь зробити, виконати щось.
Отже, що я роблю? ПрошУ! Наприклад:
А краще визирати на видноколі антициклонального осоння дощової, еммм… дощовитої погоди! Одразу чую запитання на кшталт «Світлано, а це що за такі слова? Хіба це не одне й те ж?!».
Ні, мої ошатні слухачі та слухачки, це не одне й те ж. Перед нами — парОніми. Тобто слова, а також фразеологічні одиниці й синтаксичні конструкції, близькі за звуковим складом і вимовою, тобто дуже подібні за формою та звучанням, але різні за значенням. Через це їх можна вкрай легко сплутати в мовленні. Та пароніми не переслідують мету заплутати нас. Натомість тільки нагадують нам, наскільки багата та ошатна наша мова.
«Дощовий» та «дощовитий» утворилися на основі спільного кореня «дощ». Але дощовитий — це багатий на дощі, наприклад: дощовитий червень, дощовитий день, дощовитий рік. А дощовий — відносний прикметник до слова «дощ»: дощова вода, дощові краплі, купчасто-дощові хмари, дощовий червʼяк. Тобто хмара завжди дощова, а сезон чи цілий липень, сподіваюся, буде дощовитий.
Це означає, що пароніми можуть мати один корінь, а відрізнятися лише суфіксами та префіксами. Наведу ще кілька прикладів.
Ілюстрацією до сьогоднішнього випуску «Ошатної української» та порушених в ньому омографів та паронімів, думаю, можуть бути саме слова Конфуція: «Якщо мова неправильна — вона не означає того, що мала б означати; отже, не буде зроблено те, що належить зробити. А тоді моральність і всяке мистецтво почнуть занепадати, справедливість зійде на манівці — і всі впадуть у стан безладного хаосу».
А які акценти є важливими для вас? Та чи все було зрозуміло сьогодні? Прошу відгукнутися та написати у вайбері за номером телефону 067 67 40 476 або ж написати листа на електронну адресу office@hromadske.radio чи залИшИти коментар під рилсами «Ошатної української» на сторінці Громадського радіо у фейсбУці, інстаграмі, тіктоці та мережі «Х». Також ви завжди можете знайти мене у будь-якій із соцмереж та написати напряму. Мені буде втішливо на серці!
З вами була Світлана Біла та подкаст «Ошатна українська» на Громадському радіо!
Зустрінемося, як завжди, щопонеділка о 20:10 в етері Громадського радіо. Також додам, що послухати авторський мовний проєкт у зручний для вас час можна й на подкаст-платформах «Apple Podcasts», «Spotify», «YouTube», «SoundCloud» та безпосередньо на сайті Громадського радіо у розділі «Подкасти», де на вас питомо жде ще й текстова версія кожного випуску «Ошатної української» — для читання запоєм. Почуймося!