Без паспорта РФ — без інсуліну: окупанти перетворили медицину на зброю

Валенина Троян: Українців на окупованій території поставили перед вибором: або ти береш російський паспорт, або повільно й болісно помираєш — без ліків, без медичної допомоги, без інсуліну. І це не просто чергове бюрократичне рішення. Це тихий, рафінований геноцид, який розгортається просто зараз на загарбаних територіях — від Криму до Луганщини.

Вітаю вас. Я — Валентина Троян, і це проєкт «Пані Троян: викриття з окупації». Сьогодні ми поговоримо про злочин, який не залишає по собі видимих руїн, як ракети чи артилерія, але забирає життя не менш безжально. Про те, як гуманна професія лікаря в руках окупантів перетворилася на інструмент витонченого катування та шантажу. Про те, як  окупанти перетворили медицину на зброю масового примусу.

Щоб зрозуміти весь цинізм цієї системи, варто побачити, як затягувався цей зашморг. У перші місяці повномасштабного вторгнення у 2022 році російська пропаганда грала у благодійність. Пам’ятаєте ці нудотні сюжети, де військові РФ з білими пов’язками роздавали коробки з аспірином та бинтами перед об’єктивами телекамер? Вони намагалися показати, що «Россия здесь навсегда» і принесла з собою турботу. Та водночас окупанти методично нищили українську медичну інфраструктуру. Вони вивозили сучасне обладнання, захоплювали лікарні під військові шпиталі для своїх поранених, а українські ліки замінювали на низькоякісні російські аналоги або взагалі блокували їхнє постачання.

А вже з 2023 року правила гри різко змінилися. Москва зрозуміла, що добровільно брати російські паспорти люди не поспішають. Попри шалений тиск, погрози звільнень та конфіскації майна, сотні тисяч українців в окупації трималися за свої українські документи. І тоді Кремль ударив по найболючішому — по здоров’ю.

З’явилася концепція обов’язкового медичного страхування — так званого ОМС. Звучить наче звичайна бюрократична процедура, еге ж? Але диявол криється в деталях: отримати поліс ОМС неможливо без російського паспорта та так званого СНИЛС (податкового номера). Якщо ти не маєш паспорта РФ, автоматично опиняєшся поза системою, стаєш безправним «іноземцем» у власному місті, у лікарні, яку будували за твої податки, перед лікарем, якому ти, можливо, колись допомагав.

А тепер перейдімо до конкретних історій. Найстрашніший удар припав на людей із хронічними захворюваннями. На тих, чиє життя розписане по годинах і залежить від щоденного прийому ліків. Насамперед — на інсулінозалежних діабетиків.

Інсулін — це не таблетка від головного болю, яку можна замінити чи кілька днів потерпіти. Без інсуліну людина приречена: повільна руйнація нирок, втрата зору, гангрена, діабетична кома. Окупанти це чудово знають. Вони прорахували цей крок із хірургічною точністю.

Ми маємо десятки свідчень з окупованого Мелітополя, Маріуполя та міст Луганщини. Схема усюди однакова. Людина приходить до ендокринолога, у якого лікувалася роками. Лікар – часто колаборант, або приїжджий спеціаліст із якоїсь російської глушині – дивиться в комп’ютер і каже: «Ваша картка заблокована. Оновіть дані. Де ваш паспорт громадянина РФ?». Якщо людина каже, що паспорта немає, її просто виставляють за двері. Без рецепта. Без права придбати життєво необхідний препарат навіть за власні гроші, адже в аптеках великі мережі повністю інтегровані в російську систему обліку, де кожен бланк рецепта прив’язаний до СНИЛС та паспорта.

Але якщо ви думаєте, що це стосується лише літніх чи тяжкохворих людей, то ви помиляєтеся. Окупаційна машина б’є по всіх — від немовлят до пацієнтів, яким екстрена допомога потрібна просто зараз. Подивімося, що відбувається в пологових будинках на ТОТ. Вагітна жінка стикається з тотальним контролем. Щоб стати на облік по вагітності, потрібен паспорт РФ. Щоб отримати базовий пакет малюка чи дитяче харчування – теж потрібен паспорт РФ.

А далі — ще цинічніше. Окупанти вигадали нове правило: якщо у батьків немає російського громадянства, дитині не видають свідоцтво про народження. Точніше, видають папірець, який не визнає жодна країна світу, навіть сама Росія не вносить таку дитину до жодних медичних баз. Дитина стає «привидом», фактично випадає із системи: без права на медичний нагляд, щеплення та огляди педіатра.

А що відбувається, коли людині стає зле посеред ночі? Напад апендициту, інфаркт, інсульт. Колись швидка допомога їхала до кожного. Тепер одним з перших запитань диспетчера «103» на окупованих територіях стає: «Назовите данные паспорта РФ и номер полиса ОМС».

Зафіксовані випадки, коли бригади швидкої допомоги просто розверталися і йшли геть, дізнавшись, що у пацієнта, який стікає кров’ю або задихається, немає російських документів.

Самі окупанти називають це «оптимізацією бюджету». Мовляв, чому російські платники податків мають фінасувати лікування «іноземних диверсантів»? Диверсантами вони називають людей, які просто не зреклися своєї держави, навіть живучи під дулами автоматів.

І погляду міжнародного права, те, що творить Росія з медициною на окупованих територіях, має дуже чітке і однозначне визначення. Це воєнний злочин. Четверта Женевська конвенція чітко говорить: окупаційна держава зобов’язана підтримувати роботу медичних установ, забезпечувати населення ліками і не має жодного права дискримінувати громадян за політичними чи національними ознаками.

Більше того, примусова паспортизація сама по собі є злочином проти суверенітету. А коли людину змушують брати російський паспорт під загрозою втратити доступ до медичної допомоги – це підпадає під ознаки злочинів проти людяності та геноциду, за Римським статутом.

І тут ми маємо згадати про тих, хто допомагає окупантам цей злочин реалізовувати. Про так званих «лікарів», про професійний обов’язок і обрали лояльність до Кремля. Головних лікарів у Бердянську, Токмаку, Скадовську, Луганську, які власноруч підписують внутрішні розпорядження про зачистку лікарень від «непаспортизованих елементів».

Вони думають, що сховаються за спинами російських генералів. Але історія не один раз показувала: коли окупанти тікають, колаборантів вони або кидають напризволяще, або ж використовують як гарматне м’ясо. Кожен такий наказ, кожна незаконна відмова у видачі інсуліну документується українськими правоохоронцями та правозахисниками. Повірте, терміну давності для таких злочинів немає. Відповідальність неминуча: вирок отримає кожен кат у білому халаті.

Але я не хочу, щоб це дослідження залишало лише відчуття безвиході та розпачу. Бо навіть у цьому тоталітарному пеклі, де кожен крок контролюється спецслужбами, існує інша сторона. Сторона незламності та людської взаємодопомоги. Українці в окупації створили справжнє медичне підпілля. Лікарі, які залишилися вірними Україні, але змушені були взяти ті прокляті паспорти під загрозою смерті, щоб зберегти доступ до робочих місць, ведуть подвійну гру. Вони таємно списують «ліві» дози інсуліну, оформлюючи їх на вже паспортизованих пацієнтів, а потім ночами передають тим, хто відмовився від російського громадянства.

Волонтери, ризикуючи життям, через треті країни – через колишні кордони, через довгі логістичні ланцюжки Європи та Росії — змушені тижнями бути у дорозі, щоб завезти на ТОТ якісні європейські та українські ліки. Цей тихий, партизанський спротив доводить головне: Кремль може контролювати кордони, може змусити взяти папірець із двоголовим орлом, але він не здатний зламати солідарність українського народу.

Це складна тема, вона болить, але ми зобов’язані бути голосом тих, хто зараз змушений мовчати в окупації під страхом смерті. 

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди