Ксенія Фукс: проза, яка лікує душі

«Не могла навіть подумати, що вийде в мене книжка, поки не потрапила до психлікарні. Події 2014-15 років були як вишенька на торті. Остаточно рознервували всю мою нервову систему, я потрапила до психлікарні. Писання на той момент мені дуже допомогло вийти з емоційного капкана, в який не тільки я сама, але й обставини мене запхали» — згадує Ксенія Фукс про рушійну силу слова.

Так з емоцій народжувались сторінки «По той бік сонця. Історія однієї самотності». Психологічна проза вийшла друком торік, одразу увійшла до списку фіналістів премії «Книга року ВВС-2019». У «По той бік сонця» авторка ділиться особистим. Каже, відтоді знає, що «душевні болі», вилиті на папері, лікують і того, хто пише, і тих, хто читає. Впевнена, що приховувати гіркий досвід депресії небезпечно, а ділитись ним — вкрай важливо.

«Воно якось почало писатись. Спочатку зі щоденників і записників, а потім, коли емоції вляглися, то прийшло розуміння, що це може бути дійсно художній твір, над яким варто почати працювати.

Я не думала про те, легко це чи ні. Головне, що це корисно. Це вже того варте, якщо це допоможе врятувати хоча б одне життя. Досі мені пишуть люди: «Ой, я думала в мене в однієї така проблема, а прочитала і зрозуміла, що ні, що є якісь механізми роботи». Я не вважаю, що це якась табуйована тема. Про це мають говорити ще більше. У мене не було страху про це сказати. Я вважала, що потрібно про це сказати.

Знайомі в Україні психотерапевти, більш сучасні, які не бояться нових методик, технологій, казали мені, що радили пацієнтам читати мою книгу».

Ксенія про те, що колись назветься письменницею, навіть не думала. Хоча із «писанням» на «ти» була змалечку: спочатку складала дитячі рими, багато читала (чи не з трьох років), а згодом навчилась реалізовувати свої емоції в словах.

«До того, як я закінчила свій другий університет, в мене була завжди освіта на першому місці. Писанина для мене була просто хобі. Ніколи її як професію не розглядала. Твори я завжди любила писати, потім я почала писати вірші, тоді почала вести свій блог… Потім я факультетською газетою опікувалася в Донецьку, писала якісь статті».

У Донецькому національному університеті Ксенія Фукс вивчала англійську філологію. У шкільні часи була визнана в Донецьку однією з найкращих учениць міста, в університеті «відзначилась» президентською стипендією. Щоправда, Ксенія Фукс згадує, що коли зрозуміла, що бажає від освіти більшого, то подалася на грант і переїхала до Німеччини.

«Я була дуже розчарована з першого курсу, оскільки одразу зрозуміла, що все корумповано, що за іспити і заліки пропонують платити. Сам рівень освіти був не таким, як мені було потрібно. Це було якось неефективно».

Тож 2009-го Ксенія вступила до Штутгартського Університету Медіа і відтоді починає створювати свою «Мікро Україну» за кордоном. Твердить, що особливо гостро зрозуміла, що мусить «популяризувати» рідну землю в Німеччині 2014 року, коли спалахнули бойові дії. У відповідь крім волонтерської допомоги українським оборонцям, яку і досі збирають у Штутгарті, також народився особливий часопис під назвою «GelBlau», тобто «Жовто-блакитний» українською.

«У Штутгарті ми з друзями, оскільки всі навчалися на видавничій справі, дизайні, вирішили зробити журнал. Такого ще не було в Німеччині. Бракувало вірогідної інформації про нашу країну, в тому числі культурної.

З самого початку ми вирішили, що не хочемо позиціювати Україну в ролі жертви чи писати про війну. Ми хочемо писати про щось добре, про щось цікаве — події, персоналії, проєкти. Навколо журналу утворилася громадська організація, яка почала займатися певними культурними проєктами».

Один із таких проєктів зараз у самому розпалі. Це етнографічна експедиція «Країна ззовні» – історії українців у Німеччині. Їх можна побачити на Youtube-каналі Ukraїner. Зйомки тривають з літа, попри обмеження через COVID-19. Це грант від Українського культурного фонду та німецьких партнерів.

«Намагаємось говорити Україні про те, що діаспора дуже міцний наш фронт. А у Німеччині розповідати, що таке Україна, українці, що це все в себе включає».

Волонтерське видання «GelBlau», яке покликане розповісти Німеччині про Україну — двомовне, на відміну від психологічної прози Ксенії Фукс, яка зараз «звучить» лише рідною. Авторка мріє, аби іноземні видавництва зацікавилися її книгами. Згадує, що перша, написана у 2015 році, побачила світ лише за 4 роки. Мовляв, шлях до читача таки був довгим.

«Досі отримую дуже щирі відгуки від читачів, які пишуть речі, від яких просто сиротами покриваєшся. Неодноразово виходило допомогти вирішити йти на лікування, звернутись до психотерапевта чи зрозуміти себе, чи навіть зберегти своє життя».

Друге, цьогорічне видання «12 сезонів жінки» теж має лікувальний ефект, переконана авторка. У ньому йдеться про психологічні та соціальні проблеми, з якими доводиться стикатися сучасним жінкам. 12 новел розповідають різні історії, кожна має жіноче ім’я і починається за першою літерою одного з 12 місяців.

«12 сезонів жінки» – художній роман, заснований на реальних подіях та життєвих історіях. Деякі образи збірні, але жодного надуманого, каже Ксенія Фукс.

«Коли написала цю першу книжку, то зрозуміла, що це те, що мене дійсно робить щасливою: писати не просто якісь описові речі, а писати щось, що резонує. Писати про повагу до самого себе, до свого тіла, до своєї особистості. Мені було цікаво про це розповісти, проговорити з дуже багатьма жінками, дізнатися про всі ці проблеми і виписати їх, щоб висвітлити ці соціальні проблеми в нашому суспільстві.

Я чую дуже багато інформації, збираю і синтезую у своїх героїнь. Все це дуже наближено до життя. Писати треба тільки про те, у чому розумієшся. Щодо деяких речей, в яких я вважаю себе нефахівцем, я завжди звертаюсь за консультацією».

Якщо Ксенія Фукс розповідає історію від імені чоловіка, то дає почитати чернетку чоловікам, які є для неї авторитетами. Хоча наголошує — не ділить емоції за статтю.

«У мене немає такого — чоловічі емоції чи жіночі емоції. Я в принципі розглядаю їх, як людські емоції незалежно від гендеру.

Я давала деякі пасажі прочитати чоловікам, яким довіряю, питала, чи вони б так сказали? Давала прочитати, наприклад, певні пасажі лікарям, коли це була новела, пов’язана з анорексією».

До слова, роман «12 сезонів жінки» теж у переліку тих, що ВВС радить обов’язково прочитати. Минулого тижня було оголошено довгі списки премії.

«Минулого тижня ВВС якраз написало, що книга увійшла у довгий список. Підсумки підбиватимуть у грудні — буде фінал конкурсу, але вже у листопаді мали б оприлюднити короткий список».

Тим часом письменниця знову озброєна: цього разу і словом, і пензлем. Як розповіла Ксенія, невдовзі має вийти друком її збірка віршів та роман про чоловіків, а ще комікси.

«Триває праця над поетичною збіркою у виді артбуку з моїми колажами. А також над певними перекладами, над коміксами і над чоловічою частиною «12 сезонів жінки». Єдине — буде трошки інша назва, але це все ще в активній роботі.

Артбук буде стовідсотково з моїх колажів, а комікси ми робимо разом з ілюстраторкою книжки «12 сезонів жінки» Катериною Дороховою. Зараз ми якраз на початковій стадії проєкту: займаємось сценаристикою, розкадровкою коміксів та прописуванням діалогів».

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS