«Луганськ, який ти?»: художниця Анастасія Лелюк про комікс, присвячений окупованому місту

Художниця Анастасія Лелюк щороку їздить до родичів в окупований Луганськ. Ці поїздки стали основною для коміксу про життя міста в часи війни. У новому випуску подкасту «Персона» вона розповіла про історію його створення.

Ведучі

Ольга Русіна

«Луганськ, який ти?»: художниця Анастасія Лелюк про комікс, присвячений окупованому місту
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/08/hr-persona-2020-08-06.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/08/hr-persona-2020-08-06.mp3
«Луганськ, який ти?»: художниця Анастасія Лелюк про комікс, присвячений окупованому місту
0:00
/
0:00

Комікс про Луганськ, який створила художниця Анастасія Лелюк, має у назві запитання: «Луганськ, який ти?». Цей комікс розповідає про буденне життя міста під окупацією. Хоча Настя малювала ілюстрації до життя свого рідного міста, яке колись знала дуже добре, тепер вона їздить туди раз на рік і бачить, як війна змінює Луганськ.

Фото - «Луганськ, який ти?»: художниця Анастасія Лелюк про комікс, присвячений окупованому місту

«Для мене це — як і для кожної людини місце, де вона народилася — найприємніші, найяскравіші спогади, бо там все пізнаєш уперше.

У місті є маленька річка. Я жила недалеко від неї, у дитинстві ми туди часто ходили з мамою. Ми мешкали в історичній частині міста. Узагалі в Луганську збереглося мало старовинних будинків, але мені пощастило, бо батьки купили квартиру в одній із найстаріших будівель. Там були великі вікна, високі стелі. Цей район називається Камброд — Кам’яний брід. Вважається, що з нього почалося місто. Поруч був завод, навколо якого зводили Луганськ».

Анастасія виїхала з початком війни, коли їй було 16. Вона навчалася у художньому коледжі. Коли учні закінчили 2 курс, їх раніше звільнили з навчання. Настя тоді зібрала речі, взяла з собою молодшого брата, і вони виїхали з Луганська. Після цього один раз поверталася, щоб забрати решту речей. Дівчина згадує, як їхала останнім потягом до Луганська перед тим, як залізничне сполучення з містом припинилося.

«На окупованій території у мене зараз живе тільки бабуся. Мама якийсь час залишалася з нею, але потім просто не витримала, їй було складно морально. Кожної ночі доводилося ночувати в підвалі. Бабуся ж казала, що не хоче помирати в підвалі, і залишалася в будинку».

Фото - «Луганськ, який ти?»: художниця Анастасія Лелюк про комікс, присвячений окупованому місту

Нині батько й мати Насті живуть на неокупованій частині східної України, брат навчається у Харкові, сама вона — у Києві. Дівчина нещодавно закінчила бакалаврат у Національній академії образотворчого мистецтва і планує вступати туди на магістратуру. Раз на рік вона їздить до окупованого Луганська відвідати бабусю. Тільки цього року не впевнена, чи вдасться, через епідемію коронавірусу.

На основі вражень та спостережень із цих поїздок Настя в рамах програми «Студії живої історії» намалювала комікс «Луганськ, який ти?».

«Мені насправді складно розмовляти на цю тему. Я розумію, що це стосується мене особисто. А людям, які непричетні до цього — не походять із окупованої території абощо — не те, щоби байдуже, просто психологія людини побудована так, що швидше тебе зачепить щось, що ти переживаєш сам. Ми розуміємо все через власний досвід. І я подумала, що мені треба його у щось втілити. Це був також трохи «лікувальний момент» для мене самої».

Комікс «Луганськ, який ти?» складається із простих історій, фрагментів життя, свідками яких була Анастасія. Це також своєрідний колаж, бо крім малюнків там є, приміром, написані від руки вірші та фото. А також щоденні розмови про роз’єднані родини та порожні квартири, поїздки через лінію розмежування та черги у магазинах, обстріли та покинутих домашніх тварин. До слова, діалоги відбуваються не лише між людьми, а й, наприклад, між котами. Але головна героїня коміксу — Настина бабуся, яка живе на окупованій території.

«Вона для мене — дуже цікава персонажка. Як і всі літні люди, які вже прожили частину життя, вона може сказати: «Усе вже було, мене нічого не дивує». Вона несе в собі такий погляд, але при цьому дуже легко ставиться до речей, які інших людей можуть налякати. Вона водночас ніби й не боїться, почувається розчарованою. Я подумала, що її образ для мене відбивається у правильному ракурсі».

Фото - «Луганськ, який ти?»: художниця Анастасія Лелюк про комікс, присвячений окупованому місту

Настя каже: Луганськ зараз мало присутній в інформаційному просторі поза контекстом новин «тут і зараз».

«Загалом Луганськ існує в інформаційному просторі, як якісь «згадки про те, що було». Є мало інформації про те, що відбувається зараз. Якби мене не стосувалося це безпосередньо, якби у мене не було знайомих, які виїхали, можливо, я б і сама цим не цікавилася».

Якщо хочеш дізнатися щось більше, треба шукати самому. Наприклад, про культурне життя Луганщини. Її друг В’ячеслав Бондаренко створив присвячений цьому журнал «ПлюсМинусБесконечность», зараз шукає кошти на видання його друком. В інтерв’ю локальному виданню «Трибун» він розповідав, як хоче розвивати таке медіа.

«Наша мета — заохочувати людей робити щось нове, впливати таким чином на ситуацію. Мені, звичайно, хочеться, щоб «ПлюсМинусБесконечность» став культовим виданням, щоб він залишався безкоштовним для кінцевого споживача, але при цьому міг сам себе окупити. Хочеться, щоб це все підтримувала держава і місцевий бізнес. Щоб вони говорили: «О, клас, ми хочемо жити в світі, де люди читають такі журнали, а ось давайте-но ми оплатимо тираж і допоможемо з поширенням». Мені здається, що неправильно — постійно шукати гроші у європейських донорів. Я думаю, що це потрібно тут і зараз. Перш за все тим, хто тут живе».

Для багатьох людей Луганськ став своєрідною загадковою територією. Для аналогії Настя розповідає історію — міф про те, що Луганська не існує. Велику статтю з такою тезою поширив у 2011 році художник Андрій Достлєв. Іронічний насправді текст він підкріплює історичними довідками, картами й нібито свідченнями очевидців, які доводять, що ціле місто було містифікацією радянської влади.

«Сведения о Луганске были настолько скудными и скучными, что мало кто хотел туда отправиться. Те же, кто всё-таки решался, сталкивались с вполне обычными для советской транспортной системы трудностями и, в конце концов, оставляли свою затею, оседая в каком-нибудь вполне реальном Лисичанске, Соледаре или Антраците.

Тех же безумных авантюристов, кто всё-таки добирался до казалось бы нужного места и обнаруживал, что заблудился, ждали улыбчивые жители окрестных сёл, которые охотно показывали правильное направление и даже предлагали, в зависимости от времени суток, либо подвезти, либо переждать до утра у них в избе. Разумеется, заканчивалось это всё одинаково – невезучие искатели лучшей доли попадали в места вполне предсказуемые, улыбчивые селяне время от времени получали повышение и переезжали поближе к цивилизации, а избы заполнялись новыми жильцами, помоложе, и только улыбки оставались прежними».

Людині, яка ніколи не була в Луганську і мало що знає про цей регіон, після прочитання такої статті було б насправді легко повірити, що міста не існує, каже Настя.

Комікси та графічні романи останнім часом дедалі частіше почали використовувати як форму розповіді про складні, навіть трагічні події. Серед українських митців з цим жанром працював, приміром, донецький художник Сергій Захаров, який намалював графічний роман «Діра. Серпень 2014» про перебування у полоні бойовиків. Настя додає: насправді цей жанр дуже давній, і саме завдяки цьому нам легше його сприймати.

«Я думаю, що взагалі це якась історична форма занотовування і змальовування подій, адже картинки є ще у стародавніх манускриптах. Вони — квінтесенція, втілення того, що відбувалося, у максимально точний спосіб. Так само і в коміксі: у зображення ти маєш закласти все, що можна розповідати дуже довго. Маєш «затаврувати» це в одній чи кількох картинках на сторінці. Тому, я думаю, така форма вже підсвідомо сприймається як щось знайоме. Вона практикувалася багато тисячоліть, зараз вона просто трансформується, оновлюється, так і виникають комікси».

Фото - «Луганськ, який ти?»: художниця Анастасія Лелюк про комікс, присвячений окупованому місту

Настя каже: не може перебувати у Луганську довго. Найскладнішим для неї виявилося те, що вона пам’ятає, як місто виглядало колись, і бачить, який Луганськ тепер. Треба змиритися, що колишнє місто вже не повернеться, пояснює вона.

«Я навіть проводила для себе паралелі, щоби було спокійніше і легше. Буває, трапляється ситуація, яка різко міняє твоє життя. Наприклад, ти щось втрачаєш. Це — те ж саме. У ситуації з Луганськом просто все в одну мить змінилося не для однієї людини, а для десятків тисяч».

Настин комікс читали різні люди: і кияни, і переселенці з тимчасово окупованих територій. Відгуки про свою роботу вона чула дуже різні.

«Я давала його почитати і людям, які виїхали з Луганська, і знайомим із Києва. Луганчани засмучувались. Це їх чіпляє, для них це не просто твір. Комікс зачіпає їхній досвід, дістає якісь спогади із «таємних печер підсвідомості», грає іншими кольорами і сприймається набагато яскравіше.

А з киянами траплялося інакше. Мені навіть казали: «Якось недостатньо там драми». Я трохи дивувалася. Думала: видно, що у таких людей все добре. Може їм і не вистачає якоїсь крові та вибухів. Я намагалася змальовувати все у коміксі більш позитивно та іронічно, щоб не вдаватися до риторики «все пропало, який жах».

Комікс «Луганськ, який ти?» вийшов невеликим тиражем. Невдовзі Анастасія планує викласти його у вільний доступ в інтернет.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS