Аліна Сердюк: «Кожен бізнес під час війни має закладати соціальні цілі в свою стратегію»

«Підкорювачки бізнесу» — це подкаст, присвячений жінкам-підприємицям, які досягають успіху в бізнесі, долаючи виклики повномасштабного вторгнення та суспільні стереотипи. Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі», створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України».

---

Гостя — Аліна Сердюк, співзасновниця бренду одягу byMe, який досліджує українську історію. Кожна колекція присвячена важливій темі з нашого минулого.

Сімейний бізнес, що виріс з хобі

Анастасія Багаліка: Аліно, раді бачити і чути, завершувати наш сезон на такій цікавій співрозмовниці. Традиційно просимо на початку розмови розказати, як ви наважилися на власну справу, трошки про історію бізнесу, як він запустився і наскільки страшно це було.

Аліна Сердюк: Ми запустили бізнес 8 років тому разом з чоловіком. І насправді це не було страшно, тому що він вийшов просто з любові робити щось своїми руками. Тоді, працюючи на інших роботах, ми створювали вдома ремені ручної роботи. Потім ми вже були готові до першої малесенької капсули одягу, але страшно не було, тому що ми не мали ніяких очікувань.

Анастасія Багаліка: Отже, це сімейний бізнес, який має низку переваг і водночас підводних каменів. Як вам дається розподіл часу між родиною і бізнесом? 

Аліна Сердюк: Це питання ставлять доволі часто. Нам добре. Я не можу сказати, що ми розділяємо робочий і особистий час. Мабуть, через те, що наша справа — це жага нашого життя, ми радо обговорюємо якісь цікаві питання у вільний час. Звісно, вони стосуються більше ідеї або планів з бізнесу поза роботою і більш рутинні питання вирішуємо в робочий час. Але все одно це все постійно змішується 24 на 7.

Бренд, який виріс з 10 тисяч гривень стартового капіталу

Анастасія Багаліка: Як ви росли за ці 8 років?

Аліна Сердюк: Органічно, без інвестицій. Гранти ми вперше отримали нещодавно. Буквально кілька тижнів тому до нас приїхали машинки. На початку кожен прибуток ми реінвестували. І якщо говорити в цифрах, то перша інвестиція — це 10 тисяч гривень, на яку ми купили трішки шкіри і трішки інструментів. Кінець 2023 року ми закрили з доходом 46 мільйонів гривень, але це було органічно.

Анастасія Багаліка: Тобто з 10 тисяч гривень до 46 мільйонів за 8 років. Це насправді доволі такі великі цифри, як для України. Чи ви ставили собі за мету так стрімко зрости?

Аліна Сердюк: Я не думаю, що за 8 років це дуже стрімкий розвиток. Якби ми досягли таких показників за рік-два, то це напевно швидке зростання. Для 8 років це напевно помірне зростання. Єдине, що, коли ми зрозуміли, що наша місія — це порушувати важливі українські теми через одяг, тоді стало ясно, що одяг — це лише інструмент, через який ми хочемо доносити наші цінності. Тому грошових планів не було. Це погана відповідь для бізнесменів, але так є.

---

Читайте також: Як заробляти на готових стравах в реторт-пакетах під час війни 

---

Швидко перебудовували роботу під час ковіду і початку великої війни

Ірина Титарчук: Все ж таки, що змінювалося в управлінні бізнес-процесами протягом цих восьми років, зважаючи на ковідний період і повномасштабне вторгнення? 

Аліна Сердюк: Я сказала б, що більше змінювався наш світогляд. Ми 8 років тому і зараз зовсім інші. Наші думки більш сепаровані, зрозумілі, тому що на великих обертах уже треба більш серйозно ставитися до ведення бізнесу.

Важливим було те, що всі ці вісім років ми завжди вміли умовно за одну секунду швидко переналаштуватися повністю, включаючи команду і всі процеси. Вперше це нам дуже допомогло, коли почався ковід. Ми дуже швидко переналаштувалися на онлайн. Цей напрям і до того у нас добре працював, і ми його ще додатково підсилили, щоб не зупиняти підприємство. Під час повномасштабного вторгнення ми теж змогли швидко переналаштуватися. Хоча практично всі наші колеги стали переселенцями та переселенками, але вже за півтора місяця ми змогли відновити роботу з доставлення замовлень. Спочатку працювали з тим товаром, який залишився. А саме виробництво ми відновили через три місяці.

Анастасія Багаліка: Зараз під час повномасштабного вторгнення дуже багато українських бізнесів стикаються з приблизно однаковими проблемами. Це нестача працівників через мобілізацію, ті ризики, які існують у зв’язку з обстрілами, відключенням світла. Як з цим справляєтесь ви?

Аліна Сердюк: Саме з відключенням світла поки що проблем особливо не було, тому що виробництво розташоване в такій будівлі, яку особливо не відключають, і в шоурум на Хрещатику також. Це просто подарунок долі.

Із чоловіків у нас працює мій чоловік Дмитро і троє кур’єрів, які дуже юні, студенти перших курсів, тому поки все добре. Звісно що є психологічний тиск. Ми намагаємося підтримувати один одного і продовжуємо працювати. 

Закохувати в українське

Ірина Титарчук: Як змінилися ваші клієнти й чи має попит ваш продукт за кордоном? Чи маєте експортні плани? 

Аліна Сердюк: Почнімо з українок і українців. Я вже казала, що місія бренду — це закохувати в українське. Звісно, вона народилася задовго до повномасштабного вторгнення. Це означає, що кожна колекція присвячена, наприклад, Косівській кераміці, Харківському театру «Березіль», скрипниківці — тому українському важливому і масштабному, про яке українки та українці чомусь мало знають. І ми помітили, що після масштабного вторгнення тематика наших колекцій стала цінуватися жінками й чоловіками набагато-набагато більше, тому що, мабуть, патріотизм тільки прокинувся, але прокинувся масштабно, тому кількість прихильників і прихильниць нашого бренду суттєво зросла.

Що стосується експорту, то наразі ми зупинилися на тому, що ми надсилаємо замовлення за кордон. Зазвичай це на 99% українці, які виїхали тимчасово або переїхали. А конкретно на експорт виходити в планах не раніше, ніж через рік, тому що є багато роботи в Україні ще для нас.

Стратегія різноманіття: для чого це брендам

Анастасія Багаліка: До речі, місія закохувати в українське, наскільки я зрозуміла, з’явилася не одразу. Я пам’ятаю візуальний образ бренду у 2016-2018 роках. У мене була ваша сорочка в велосипедиках. Я слідкую за брендами в соціальних мережах і не тільки тренд на українське з’являється, а ще й бренди починають показувати різні жіночі тіла. Але так стало не відразу. Розкажіть, як ви для себе в цій концепції змінилися і доросли?

Аліна Сердюк: Дякую за цікаве запитання. Найчастіше те, до чого ми доростаємо і вже транслюємо офіційно, спочатку формується інтуїтивно в нашій голові. Причому, коли ми обговорюємо це з Дмитром або в команді, не завжди є відчуття, що це правильний напрямок, поки цього, наприклад, не робить хтось інший. Ми дійсно почали запрошувати дівчаток різних форм і різних розмірів. Ви могли помітити, що останнім часом ми почали запрошувати на знімання і дівчат з інвалідністю. До речі, і наші клієнти, і клієнтки теж нас до цього спонукали, пишучи, що вони мають розмір L і хотіли б бачити на фото, як ця сукня буде сидіти на інших формах, а не умовних 90-60-90. Тому спільними думками й зусиллями ми прийшли до цього. Почавши робити відео і фотографії абсолютно з різними дівчатами й людьми, ми зрозуміли, що взагалі є така концепція в міжнародній практиці, як diversity — різноманітність. І ми збагнули, що по суті вже почали її впроваджувати, але тільки нещодавно прописали, що у нас є така стратегія, з чого вона буде складатися, яких різних дівчат і хлопців ми будемо запрошувати до себе на зйомки і таке інше. 

Соціальна відповідальність як стратегія

Ірина Титарчук: Чи сприймають такий підхід клієнти й клієнтки? Які відгуки ви маєте? 

Аліна Сердюк: Я радію, що реагують дуже добре. Єдине, що хочу сказати, це було очікувано, — було кілька коментарів, які нас засмутили. Коли вийшло останнє UGC video з дівчиною Анастасією з протезуванням, то було кілька коментарів з натяком на те, що бренд нібито користується цим, хайпує на темі.

Коли люди заходять випадково на сторінку до бренду і вони не знають про що ми, про наш напрямок роботи, про нашу соціальну відповідальність, то можна залишити такий випадковий коментар. Але ті, хто є прихильниками й прихильницями, підтримували нас і в коментарях під постами й дякували нам в особистих повідомленнях за те, що ми показуємо різних людей. Особливо радує, що накидували багато компліментів цим дівчатам, говорили, що їм дуже пасує одяг.

Створювати тенденції на ринку

Анастасія Багаліка: Аліно, ми трохи поговорили про те, як змінився український споживач за ці 8 років. Скажіть, як змінився ринок? Тому що конкуренція на ринку одягу теж існує, і вона, мабуть, доволі потужна.

Аліна Сердюк: Так, брендів стає все більше і більше, насправді. Брендів одягу і чоловічого, і жіночого дуже багато. Тому ринок зростає і є відчуття, що в недалекому майбутньому він може стати червоним океаном.

Анастасія Багаліка: До чого вас підштовхує конкуренція?

Аліна Сердюк: До того, щоб ставати кращими. І це не прості слова, які повторюють всі. Насправді це так і є. Шукати ще більш цікаві тканини, текстури. Враховуючи, що ще хочемо продовжувати рухатися в екологічному напрямку, то шукаємо якихось постачальників, хто може нам надати хоча б частину складу тканини або з переробленого поліестеру, або з органічної бавовни. Важко, але продовжуємо. Звісно нашу стратегію різноманітності в зйомках також не можна назвати тимчасовою монополією, тому що ми не єдиний бренд, який рухається в цьому напрямку, але перше, це трошки нас виділяє серед, умовно, тисяч інших, які ще цього не роблять, і друге, це і підштовхує насправді до цієї гендерної рівності і інших брендів. Тобто з одного боку це бізнес, з іншого — це соціальний локомотив, який штовхає вперед інших. 

Екологічний тренд і постачальники

Ірина Титарчук: Я, власне, хотіла запитати, наскільки важко зараз працювати з постачальниками, враховуючи і вимоги щодо екологічності? Чи змінилися підходи щодо імпортованої тканини? 

Аліна Сердюк: У більшості ми завжди намагалися і намагаємося працювати з тими тканинами, які є в наявності в Україні. Це дозволяє нам не заморожувати кошти на довгий час.

Звісно, що, коли ми замовляємо за кордоном, то плюс в тому, що ця тканина може бути набагато більш унікальна, але мінус, що її можна чекати від місяця до трьох з Італії чи Туреччини, доки її виготовлять і доставлять. Щодо тканин в екологічному напрямку, то зазвичай невеликий відсоток тканин замовляємо у постачальників за кордоном, але 90% купуємо в Україні. Та якби не повномасштабне вторгнення, ми були б готові ризикувати і цими коштами, і довготривалими очікуваннями.

Очікування клієнтів на 8 році існування компанії

Анастасія Багаліка: Аліно, керувати невеликим брендом, який тільки починає свою історію і керувати більшою компанією, яка вже має 8 років історії в анамнезі, і великий пул клієнтів — це трошки різні речі. Чи могли б ви розповісти про цю різницю? 

Аліна Сердюк: Якщо починати з недоліків, то це те, що ми все ж таки стали трошечки менш рухливі, ніж, коли у нас була мікрокоманда — умовно три людини, і небагато клієнтів. Мені здавалося, що на той момент ми могли тестувати абсолютно різні гіпотези або напрямки контенту, або напрямки стилю одягу нашого бренду.

Нині, коли вже є певний стиль, який очікують наші прихильниці, а напрямок контенту — милота, доброта, чемність, ми не можемо якусь колекцію з чогось умовно крінжового, щоб про нас всі поговорили, тому що це не про byMe.

Звісно, перевага в тому, що у нас є вже дуже велике ком’юніті. Ми вже пів року активно працюємо над стратегією ретеншн, якщо можна так сказати. Це говорить про те, що у нас багато прихильників і прихильниць, які до нас доєднуються через спільні цінності.

---

Слухайте і читайте також: Інна Фурман: «Європейці програють українцям за якістю і швидкістю сервісу»

---

Стратегування і гранти як інвестиційні можливості

Анастасія Багаліка: Взагалі, на якому етапі, коли запускаєш власну справу, підключається стратегічне мислення?

Аліна Сердюк: Цікаво. Я б сказала, що якоюсь мірою стратегічно ми мислили вже з другого року, коли були відповідальні за певні витрати й мали планувати продажі, витрати, і прибутки, але, скажімо так, на другому-третьому році це було дитяче стратегічне планування, зараз вже більш доросле, але ще недостатнє для того, щоб вивести на вау-рівень компанію. 

Ірина Титарчук: Власне, від стратегії до операційної діяльності і фінансів. Ти згадала вже, що у вас був грант. Але, скажи, будь ласка, чи бачите ви більші джерела поповнення своїх коштів, ресурсів, аніж власні кошти, не дивлячись на те, що ви з них починали? Наскільки змінився підхід до залучення фінансових ресурсів?

Аліна Сердюк: Так, ми регулярно це обговорюємо. Ми виграли перший грант, це від USAID «Конкурентоспроможна економіка України». Це вишивальне обладнання. 

Це вперше дало нам віру в те, що взагалі можна щось виграти для бізнесу, тим паче таке масштабне. Після цього ми з чоловіком вирішили, що будемо продовжувати, зокрема, працювати в цьому напрямку і періодично подаємося на різні гранти. Ми будемо продовжувати подаватися на регулярній основі. А ось до залучення коштів сторонніх інвесторів ми не готові. За 8 років у нас були дві пропозиції зробити інвестиційні вкладення в наш бренд, але ми відмовили. Мені здається це більше про наше его, тому що ми хочемо, щоб це було особисто нашим і щоб ми рухали цю справу лише так, як самі хочемо.

Не потрібно чекати ідеального результату для старту

Анастасія Багаліка: Яка команда працює зараз з вами на етапі 8 років бізнесу? 

Аліна Сердюк: Зараз в команді понад тридцять людей. Насправді виробництво у нас невелике — 9 людей, якщо не помиляюся. Більшість наших партій ми відшиваємо на аутсорсі в наших партнерів по всій Україні. Команда на виробництві нам потрібна, щоб розробити цікаві моделі, зробити градацію, лекала, протестувати їх. У нас нині така стратегія. На цьому етапі ми не розширюємо своє виробництво. 

Ми не розширюємо на даному етапі своє виробництво. Це пов’язано з нестабільністю в Україні. Страшно бути відповідальним за дуже великі витрати й команду, тому ми взяли такий напрямок, що більшість працює на аутсорсі, але розробка, звісно, повністю всередині нашого виробництва.

Ірина Титарчук: Що ти побажаєш тим дівчатам і жінкам, які хочуть відкривати бізнес, мають цю ідею, але мають також і страх всередині або довго вагаються? 

Аліна Сердюк: У мене є два побажання. Це точно починати й не боятися і ніколи не чекати моменту, коли ваш товар або послуга вам буде здаватися ідеальним. Часто стикаюся з тим, що дівчата або хлопці хочуть допиляти до якогось ідеального варіанту і тільки потім запускатися. Вважаю, що це є помилкою і краще вже тестувати наявні гіпотези або варіанти, хай не за повну вартістю і не затягувати.

А друге, я б все ж таки порадила, щоб будь-який стартап, початковий або діяльний бізнес обов’язково у свою бізнес-стратегію закладав соціальні цілі. Я вважаю, що сьогодні, тим паче ще і під час повномасштабного вторгнення України, кожен бізнес обов’язково має бути соціально відповідальним. Для прикладу скажу, що в нашій бізнес-стратегії є одна бізнес-ціль і дві соціальні цілі. Тому важливо, щоб вона була у когось хоча б одна.

Про подкаст

Подкаст «Підкорювачки бізнесу» створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України». Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі».

---

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі