Як подушки-обіймашки з Одеси поліпшують емоційний стан дорослих і дітей

«Підкорювачки бізнесу» — це подкаст, присвячений жінкам-підприємицям, які досягають успіху в бізнесі, долаючи виклики повномасштабного вторгнення та суспільні стереотипи. Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі», створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України».

Гостя — Ольга Коломійченко, засновниця українського бренду дитячого текстилю та декору для дитячих кімнат Monsty Pillow з Одеси. Бренд створює довгі подушки у формі жирафів, котопсів, лисиць, крокодилів та мишей для дітей, дорослих, вагітних жінок і всіх, кому потрібні обійми.

Текстиль для доні — від хобі в декреті до повноцінного бізнесу

Анастасія Багаліка: Розкажіть, як ви запустилися. 

Ольга Коломійченко: Це була цікава, але дуже стандартна історія мами, яка народила дитину. Мені здається, що всі бізнеси, пов’язані з дитячим текстилем, з цього починаються. Народилась дитина, у мене було трохи більше часу, але виходити працювати в офіс я не могла, тому почала своє, на ту мить, просто хобі. Це була сторінка в Instagram, яка втілювала моє бажання щось створювати, а не лише займатися хатніми справами. Я хотіла створити естетичний простір насамперед для своєї дитини. На ту мить це були не лише іграшки, а й постільна білизна і навіть сукні для дітей — все, на чому я тренувалася, бо на той час я не вміла шити. За фахом я інженер-будівельник. Працювала завжди саме в цій сфері. Але мені захотілося спробувати, і я просто купила швейну машину і почала шити те, що хотіла побачити на власній дитині. 

Ірина Титарчук: Наскільки вас підтримали близькі й наскільки вам була потрібна ця підтримка? 

Ольга Коломійченко: Одна з найбільших проблем у бізнесі — це підтримка і те, скільки часу я приділяю своїй дитині. Зараз у мене вже двоє дітей. На той час була лише старша донька. Загалом родина мене підтримувала, тому що усі чимось займаються і круто, коли мама не просто займається хатніми справами та дітьми, а ще і якось розвивається.

Та варто врахувати, що для жінки створювати власну справу, як на мене, трохи складніше, бо є ще хатні обов’язки й моральна дилема, чи достатньо часу я приділила своїй дитині та іншим членам своєї родини. Виникає питання, чи впораєшся ти з цим?

Ірина Титарчук: Балансування, чи не так? 

Ольга Коломійченко: Так. Для мене баланс між роботою, домом і дітьми наразі теж актуальний, бо складно все це суміщати. Особливо, коли діти тобі вже кажуть: «Мамо, а ти сьогодні нам часу трохи не приділила». Це, напевно, було найскладніше для мене на етапі створення і просування власного бізнесу.

Балансування між ролями мами, дружини та підприємиці — виручає делегування 

Ірина Титарчук: Чи знайшли ви розв’язання? Чи цей черв’ячок провини вас трошечки під’їдає?

Ольга Коломійченко: Черв’ячок провини напевно в кожної матері буде постійно. Але я говорю саме про свій власний досвід. Для себе я знайшла вихід в делегуванні, бо маю ще багато ідей, куди рухатися. Я пройшла вже довгий шлях з 2016 року. Зараз моїй старшій доньці 9 років і мені вдалося гармонізувати всі ці сфери так, щоб всім було зручно, ніхто не був обділений моєю увагою. Це важливо.

Анастасія Багаліка: Скажіть, а як поставилися рідні до вашого рішення, чи підтримали надалі? Делегування — це часто про поміч з боку родини або колег, друзів, це залежить від того, хто у кого є. Отже, яка підтримка є у вас?

Ольга Коломійченко: Родина мене підтримує, зокрема чоловік. Якщо говорити про делегування тих справ, що стосуються сім’ї, то тут все налагоджено.

Але найбільше питання в мене зараз займає делегування тих справ, які пов’язані саме з власною справою, бо це забирає найбільше часу. Делегування більше в тому, щоб знайти людину, яка допоможе мені створити маркетингову стратегію, просуватися і таргетуватися. Це основні питання, над якими я зараз працюю. І в робочих питаннях делегування мене рятує. 

---

Читайте також: Як напівпорцелянова свічка «Народження нації» пов’язує з домом

---

Криза і переорієнтація бізнесу через пандемію і війну

Ірина Титарчук: Чи пам’ятаєте, як ви заробили свої перші гроші, які можете вважати підприємницьким доходом, коли ви зрозуміли, що це вже точно мій бізнес, а не просто хобі? 

Ольга Коломійченко: Так. Це взагалі було досить давно, ще у 2017-му. І це відчуття такого драйву. Пішла в масштабування, відкрила майстерню, у мене було чотири працівниці. 

Це було в стані емоційного піднесення особливо через відгуки, які я отримувала від дітей. Звичайно купують у нас матері, але задоволення від подушки отримує дитина і коли ти отримуєш приємні відгуки, то це надихає рухатися далі. На той момент для мене чотири людини в підпорядкуванні виглядали досить масштабно, особливо зважаючи, що це перший досвід. 

Анастасія Багаліка: Я звернула увагу на те, що ви сказали «було». На цей момент це не чотири працівниці? Щось змінилося?

Ольга Коломійченко: У часи пандемії і війни мені довелося закрити майстерню, тому що дівчата виїхали. Це почалося ще з часів з пандемії, бо зібрати людей було дуже важко. 

У перший день повномасштабного вторгнення я була вимушена виїхати з дітьми з Одеси, бо там було небезпечно. І за пів року, що я не була в Україні, майстерня майже повністю припинила існування. Обладнання і досить великий склад запасів, який вже відшитий, досі чекають. Зараз у майстерні нове дихання, бо я відновлюю роботу і намагаюсь якось рухатися далі.

Анастасія Багаліка: Я прочитала, що в асортименті є такі подушки, які можна обіймати. Розкажіть трошки про ваш асортимент.

Ольга Коломійченко: Зараз в асортименті залишилися лише подушки. Хоча до війни асортимент був досить широкий. Це були і конверти для дітей, і постільна білизна, і навіть колекція дитячих суконь. На початку створення майстерні ми відшивали все, на що був попит. Зараз я переплановую повністю свою маркетингову стратегію. Напрямок, куди рухається бренд, — це наразі подушки. І основні клієнти, хто купує, це батьки для дітей і вагітні жінки. З початку війни я навіть стала відстежувати, що з’явилися нові покупці. Це жінки, які купують подушки для своїх чоловіків. Вони шиються під замовлення. Не такі яскраві, як для дітей, у темніших кольорах. Але жінки замовляють для своїх чоловіків «подушки-обнімашки», тобто аудиторія досить широка. Хоча основні покупці, це, звичайно, батьки, що купують для своїх дітей.

Ірина Титарчук: Взагалі, як ведеться бізнесу в Одесі сьогодні і які відчуття позитивного майбутнього ви несете у своїх колекціях? Облаштування дому — це завжди про затишок, про родину, сімейні свята…

Ольга Коломійченко: Ви знаєте, люди хочуть жити насиченим життям навіть попри війну. Клієнтів вистачає. Так їх менше, але батьки завжди приділяють увагу емоційному стану своїх дітей. 

Мені здається, що бізнес напряму залежить від емоційного стану власника або власниці. Іноді буває так, що зранку прокидаєшся і думаєш, а, може, не треба. А ввечері отримуєш теплий відгук від клієнтів і продовжуєш далі. Це емоційні гойдалки, але такі реалії нашого життя. Те, що підтримало мене не здаватися і рухатися далі, — контракт з дівчатами, які виїхали за кордон і вирішили там створювати свої малі бізнеси. У мене було дві пропозиції співпраці з їхніми магазинами.

Дух підприємництва і нові можливості для бізнесу в Україні

Анастасія Багаліка: Ви згадували, що зараз думаєте над переформатуванням майстерні. Я розумію, що під час війни для цього точно треба кошти, інвестиції, можливо, гранти. Розкажіть, що плануєте, на що сподіваєтеся?

Ольга Коломійченко: Зараз основна моя діяльність спрямована на те, щоб виділяти час на навчання та участь у заходах, які спрямовані на просування малого бізнесу. І насправді фінансування — це одна з найскладніших проблем у просуванні та масштабуванні бізнесу, тому найближчим часом я планую брати участь у грантових програмах від держави. Дуже добре, що зараз є така можливість. Насправді зараз досить багато можливостей для малого бізнесу і мікробізнесу, до якого я належу, тому буду використовувати всі можливості, бо власні кошти у мене є, але виділяти їх ще й на розвиток цієї справи, на жаль, зараз не маю можливості.

Ірина Титарчук: Чи не приходила вам думка, зважаючи на складнощі фінансування і війну, покинути підприємництво і піти у найману працю? 

Ольга Коломійченко: Насправді у мене дуже часто з’являються такі думки. Але підприємницький дух перемагає. Навіть, якщо я піду на роботу як наймана працівниця, то довго там не затримаюся. Покидати свою справу я точно не хочу. Мені подобається розвивати щось своє. Я завжди на цьому наголошую і беруся за будь-яку можливість. А враховуючи все те, що зараз держава дає малому і середньому, мікробізнесу важливо цим скористатися. 

Знаючи правила бізнесу, всі ці операційні моменти, я зможу створювати й щось інше, бо маю дуже багато ідей. Зараз моє завдання навчитися вести бізнес за правилами, бо на початках це було як хобі. Тобі це подобається і ти рухаєшся, не усвідомлюючи всіх процесів і не знаючи потреб ринку. Але часи такі, що зараз це вже не працює. Треба нові правила гри, правила ведення бізнесу. І саме цим я зараз і займаюся.

Ірина Титарчук: Чи є у вашій спільноті, чи взагалі у вашому оточенні є жінки, які вас надихають? Які є для вас рольовими моделями? На кого ви рівняєтеся, і вони вас підштовхують не здаватися в складні хвилини? Чи важливе для вас це сестринство і чи можете ви навести його успішні приклади? 

Ольга Коломійченко: Так, звичайно, є дівчата, які мене надихають, які рухаються в тому ж сегменті ринку, що і я, але набагато успішніші, тому що, можливо, раніше почали або використовували інші можливості. Вони мене надихають тим, що рухаються далі й масштабують свій бізнес. Є декілька дівчат в Одесі, які також займаються дитячим текстилем і декором, досить успішно продають його і в Україні, і за кордоном. Ти дивишся на успіхи інших жінок, і це надихає тебе рухатися далі. Навіть після різних заходів, де беруть участь жінки-підприємиці, я повертаюся у свою майстерню і з новим диханням і хочу рухатися далі. 

Анастасія Багаліка: Оглядаючись назад з досвіду, чи зробили б ви щось інакше, чи заклали б якісь подушки безпеки? Відкрилися б чи ні?

Ольга Коломійченко: Напевно якби я знала, що нас чекає пандемія, а потім війна, то підготувалася б якось раніше. Зараз важко робити якісь прогнози на рік, два, три вперед. Але напевно я б трохи змінила б структуру і рухалася б в інший напрямок.

Ірина Титарчук: Чи було б це щось пов’язане з інженерією, з вашою професією?

Ольга Коломійченко: В принципі я не покидаю свою основну діяльність, бо зараз також займаюся дизайном інтер’єрів. Monsty Pillow — це не основна моя діяльність, якою я займаюся. А інженерія зі мною все життя.

Анастасія Багаліка: Ми знаємо, що діти переймають наші рольові моделі, коли виростають, так? Вони дивляться на маму-підприємицю, дивляться, як ви все поєднуєте, як намагаєтеся рухатися далі, розвивати свій бренд. Ольго, чи хотіли б ви, щоб діти теж пішли у власну справу? Чи можливо ви бачите їхнє життя в найманому секторі? 

Ольга Коломійченко: Дівчата зі мною постійно, особливо старша донька. Вона як мій компаньйон у майстерні була весь час. Зараз вона каже, що теж хоче щось своє. Вона дуже гарно малює, хоче продавати свої картини. Але загалом рішення про те, як діти захочуть будувати своє життя, вони ухвалюватимуть   самостійно.

Але я думаю, що коли ти зростаєш в родині, де і мама, і тато — підприємці, то інший шлях не обереш. І хай там як  — їхнє рішення прийму і я, і їхній тато. 

---

Подкаст «Підкорювачки бізнесу» створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України». Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі».

---

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі