Як заробляти на поживних середовищах для бактерій

«Підкорювачки бізнесу» — це подкаст, присвячений жінкам-підприємицям, які досягають успіху в бізнесі, долаючи виклики повномасштабного вторгнення та суспільні стереотипи. Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі», створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України».

Гостя — Олександра Українець, директорка і співзасновниця бренду Sanimed-M. Бренд з 2016 року виготовляє готові поживні середовища для виявлення збудників бактеріальних інфекцій в чашках Петрі, пробірках, флаконах. 

Про старт бізнесу

Анастасія Багаліка: Олександро, вітаю. Розкажіть, для кого саме ваш бізнес. 

Олександра Українець: Усі дуже дивуються, коли я розповідаю про клієнтів, тому що в нас дуже великий спектр, який починається від досліджень харчової промисловості і води до різних інститутів, пов’язаних з біотехнологіями. Головний клієнт — це дійсно лікарні, які роблять дослідження людей. На наших середовищах можна досліджувати як ґрунт, воду, харчові продукти, так і тварин, людей, навколишнє середовище.

Ірина Титарчук: Напевно тобі боліла ця тема якісного навколишнього середовища чи продуктів. Як саме ти почала цей бізнес і що стало причиною його почати? 

Олександра Українець: Головна причина — я завжди мріяла саме керувати виробництвом. Мріяла створювати продукт. А вже ідея була дійсно про навколишнє середовище і про здорове харчування.

Я завжди турбуюся про майбутнє не тільки нашої країни, а й всього світу.

І завжди кажу, що ми як гості цієї планети повинні дбати про те, коштом чого ми тут живемо. Я завжди повторюю, що за мікроорганізмами було перше слово. Саме вони — перші жителі цієї планети. І за ними буде, на жаль, і останнє слово.

Анастасія Багаліка: Дуже мало насправді я знаю підприємців і підприємиць, які прямо кажуть: «Я мріяла запустити власне виробництво». Це звучить як намір до дії. А ті, хто відкривають бізнес, не часто мають і сили, і бажання відразу йти у виробництво. Чому ви обрали для себе цей шлях?

Олександра Українець: Мені завжди здавалося, що це дуже цікаво з якихось окремих частин отримати кінцевий результат і бачити, як народиться твій продукт. Мене цікавили бізнес-процеси, як налагодити механізми, як керувати колективом. І насправді я дуже задоволена, що зробила цей крок. Хоч це дійсно нелегкий шлях, особливо в Україні, мати власне виробництво. Але воно мене надихає і дає мені енергію для кожного дня.

Від філософії  —  до бізнесу: як заробляти на поживних середовищах для бактерій

Ірина Титарчук: Це звучить так ціннісно, прямо благородно: «Я хочу рятувати землю, навколишнє середовище». Але якщо повернутися до реалій про бізнес. Це бізнес чи ціннісна пропозиція? Чи можна розвивати це як справжній бізнес? І взагалі з чого почалося заробляння грошей в цьому напрямку?

Олександра Українець: Насправді я одна із тієї невеликої кількості підприємиць, яка заснувавши бізнес, спочатку думала не про гроші, а про саму ідею і результат. Кожен день я вкладала всю свою енергію і всю працю в цей процес. Гроші прийшли як результат. Я знаю, що це не зовсім вірно так робити. Коли ми починаємо робити бізнес, то маємо думати про прибуток. У мене було навпаки — я думала, як досягти результату, зробити гарний продукт, а потім, коли озирнулася назад, зрозуміла, що ми заробляємо. 

Анастасія Багаліка: Компанія Sanimed-m насправді не геть юна. Цього року вам виповнюється 8 років. Наскільки я розумію бізнес заснований 2016-го. Ринок тоді був іншим, правильно?

Олександра Українець: Так, ринок був інший. І в мене було дуже велике розчарування, коли я вже зробила все, щоб запустити виробництво і дати ринку свій продукт. А виявилося, що ринок не готовий придбати мій продукт. І це був такий період навіть якоїсь паніки. Але ми почали з консультування наших клієнтів, з сервісу, і таким чином кожного місяця наші продажі зростали й клієнти просто закохувалися в наше виробництво, в наш продукт і відмовлялися від закордонного продукту. І на сьогодні, кожного місяця навіть у стані війни ми зростаємо по продажах.

---

Читайте також: Як подушки-обіймашки з Одеси поліпшують емоційний стан дорослих і дітей

---

Домівки для бактерій

Ірина Титарчук: Розкажи трошки детальніше про сам продукт. Власне, де його може зустріти пересічний споживач такий як я чи Анастасія, на полицях магазину, чи в побуті? Бо, коли я спостерігаю в соцмережах — це така картинка з чимось схожим на те, що я дивилася в мікроскопі в школі й мені геть нічого не зрозуміло. 

Олександра Українець: Пересічний громадянин, напевно, ніде не зустріне цей продукт, тому що він є лише на полицях лабораторій. Але коли він прийде здавати один-два рази за життя аналізи в лабораторію, то його біологічний матеріал буде посаджений на нашу чашку Петрі з готовим середовищем для того, щоб вірно ідентифікувати, яка саме бактерія в нього викликає інфекцію. Тому дуже важливо мати якісне середовище, щоб вірно і швидко ідентифікувати, що саме викликає в людини захворювання. 

Ірина Титарчук: Але чи це тільки в лабораторії? Чи ми також це їмо, чи споживаємо, перевіряємо? Чи також це десь в косметиці можливо?

Олександра Українець: Так, є мікроорганізми як корисні, так і не корисні для нашої культури, тому на наших середовищах можна перевірити, чи присутні в косметиці негативні бактерії. Також можемо перевірити всю молочну продукцію, чи наявні в ній і, чи в достатній кількості корисні бактерії, які заявляє виробник. Чи відсутні некорисні бактерії, наприклад, в м’ясній продукції, тому це дуже великий спектр.

Я завжди порівнюю це з домівками для бактерій. Чим краща домівка, тим швидше бактерія проросте і дасть результати. І тим швидше ми поставимо діагноз людині, або утилізуємо продукт, який в містить некорисні бактерії і його не можна споживати, щоб не отруїтися. 

«В Україні хімія і біологія не є популярними серед учнів»

Анастасія Багаліка: Хочеться дізнатися трошки більше про саме виробництво. Я не запитуватиму про якісь секретні технології, але, хто у вас працює, де і як, щоб намалювати картинку, як це відбувається. 

Олександра Українець: У нас працюють дуже дивні люди, тому що немає професії для нашого виробництва, і ми наймаємо людей за їх бажанням працювати у нас. 

Я зустрічаюся з ними особисто для того, щоб зрозуміти, чи готова людина розділити зі мною мої цінності, мою візію, і чи готова полюбити бактерії так, як я їх люблю. І спостерігати за цим невеликим циклом життя бактерій, коли ми перевіряємо наше поживне середовище на якість, засіваємо бактерії, і на ранок зчитуємо результати. Це невеличке життя, яке ми проживаємо з цими бактеріями. 

Тому всіх спеціалістів ми наймаємо саме за цими критеріями, потім їх обов’язково навчаємо, тому що ми є єдиними в Україні, чим дуже пишаємося. Є дуже багато в різних країнах подібних виробництв, на яких ми рівняємося. І ми насправді дуже молоді, тому що всі наші конкуренти мають досвід від 30 років і старше.

На жаль, в Україні ми маємо дуже велику проблему з кадрами, бо чомусь дітям нецікаво вивчати хімію чи біологію, обирати такі професії, які насправді дуже перспективні й високооплачувані. Тому в нас немає спеціалістів з досвідом.

Ми беремо саме людей, які готові йти зі мною по життю і насолоджуватись нашим виробництвом.

Жінки вчаться налагоджувати обладнання

Анастасія Багаліка: Не так багато бізнесів дають опцію навчання для своїх працівників. Розкажіть, як ви до цього прийшли?

Олександра Українець: Ми зрозуміли, що немає спеціаліста з бодай якимось досвідом в Україні, щоб він прийшов, став і працював на нашому специфічному виробництві. Тому й вирішили, що наш шлях — тільки через навчання. У нас є різне навчання для різних спеціалістів, навіть за кордоном у наших партнерів, у яких ми купували обладнання. Але, на жаль, зараз в Україні така ситуація, що тільки дівчата можуть виїжджати, тому нашим дівчатам зараз важко, бо вони мусять навчатися навіть таких важких професій як налагоджувач обладнання.

Ірина Титарчук: Це також чудова можливість урізноманітнити традиційний підхід до того, що жінка може робити в лабораторії, — умовно не тільки пробірки переставляти, а ще й налагоджувати обладнання. Зараз ви розвиваєтеся на два регіони. Виходячи з цих викликів, які перспективи ви перед собою ставите і очікуєте в найближчому майбутньому?

Олександра Українець: Мені чомусь здавалося, коли я подолала виклики 24 лютого, що я можу все. Але життя дивовижне, і викликів стає все більше і все більш різноманітних. Я помічаю, що маю ухвалювати рішення дуже швидко. 

Зараз ми зіткнулися з тим, що треба швидко набрати і навчити персонал в Хмельницькому. Другий великий виклик — обладнання з Харкова ми не можемо демонтувати й вивезти. Нам треба швидко знайти кошти, придбати нове обладнання і доставити його в Хмельницький. Третє питання. Мені треба якось поєднати ці два місця між керівним персоналом. Є певні труднощі. Психологічна складова найскладніша і головна для мене зараз. Я завжди даю максимум своєї уваги Харкову і відчуваю трішки ревнощів від мого другого виробництва. Постає питання, чи припиняти там роботу, бо щодня лунають вибухи. Мені гарно давати їм завдання, перебуваючи в іншому місті, але бути там це зовсім інше. Я жила в Харкові і розумію, як це. 

Гранти та кредити допомагають інвестувати в нове обладнання

Анастасія Багаліка: Так, виробництво у прифронтовому місті — це завжди й складна історія, історія повна ризиків і, очевидно, особистого героїзму тих, хто залишається і продовжує працювати. Ви згадали про те, що треба ще знайти обладнання, і кошти на нього, яке можна купити й поставити в Хмельницькому.

Я так розумію, що історія бізнесу під час війни для підприємців — це завжди історія про незаплановані витрати, якісь додаткові кошти, які треба знайти, а знайти часто непросто. Як ви з цим справляєтеся?

Олександра Українець: Я шукаю грантові та кредитні можливості. Кожного дня я ставлю собі план продажів, план знайти нових клієнтів. За два роки у місті Хмельницькому ми вже майже в стадії запуску. Практично всі кошти, які ми заробляємо зараз у Харкові, вкладаємо, інвестуємо в друге виробництво у Хмельницькому.

Нам це вдається і ми бачимо великі перспективи. Ми зростаємо і по продажах, і по інноваціях. Ми навіть в ці роки війни видаємо нові лінійки продуктів. Ми не зупиняємося. І хочу наголосити, що в нашому колективі в Харкові працюють одні жінки. І лише один чоловік, з інвалідністю, мій завгосп, який контролює, щоб усе було добре. Тому уявіть собі на виробництві одні жінки й виробляють, і обладнання ремонтують, і вантажать, і розвантажують сировину — бочки по 25 кг. Це все роблять дівчата.

Нове більш інноваційне виробництво під час повномасштабного вторгнення

Анастасія Багаліка: Я так зрозуміла, що виробництво в Хмельницькому ви організували й запустили прямо після вторгнення. 

Олександра Українець: У травні ми взяли 370 квадратів оренду в жахливому непридатному для виробництва стані. Усі гроші, які в нас були накопичені, ми вклали в капітальний ремонт у заміну всіх основних складових — електропостачання, вода, опалення. Замінили дах. І на цьому гроші закінчилися. І ми почали далі робити, заробляти, щоб робити внутрішню роботу, щоб запуститися. Сподіваємося, що через два місяці ми запустимо першу лінійку. 

Анастасія Багаліка: Але це все одно історія успіху. Під час війни знайти кошти, виділити їх для того, щоб побудувати ще одне виробництво фактично, не перестаючи працювати на першому…

Олександра Українець: Ми не тільки побудували. Ми врахували всі попередні помилки з Харкова, це буде більш сучасне, більш інноваційне виробництво з трошки іншим обладнанням. 

Анастасія Багаліка: Олександро, ви сказали, що в Харкові самі дівчата працюють. І ми розуміємо, як їм важко і непросто іноді освоїти нові професії. А в Хмельницькому, який у вас підхід до майбутніх чи вже чинних працівників?

Олександра Українець: У Хмельницькому ми вже прийняли на роботу також дві дівчини. Так складається ситуація. Не знаю, може, наш бізнес не дуже цікавий для хлопців. Зараз я активно шукаю ще людей, яких поки не знайшла. Планую піти зі своєю історією до університету в місті Хмельницький. Сподіваюся, що молодь мене почує і ми разом з юними кадрами почнемо зі старту будувати друге виробництво. 

«Якщо ви хочете реалізовувати свою, а не чужу ідею, починайте свій бізнес»

Анастасія Багаліка: Навчити людину з нуля це важко?

Олександра Українець: Ні, це не важко, якщо людина хоче навчатись. У нас дуже відповідальне виробництво. Це про людей, про здоров’я. Будь-яка похибка несе негативні наслідки, бо ви ж розумієте, якщо продіагностувати харчові продукти неякісно, то який буде результат. Тому для нас головне — це відповідальність, щоб людина була відповідальна і розуміла це, і відверто казала. Ми не використовуємо ніяких штрафів або якихось покарань на виробництві. Ми завжди за відкритість, щирість. І я кажу своїм дівчатам в Харкові, краще мені повідомити, що сталася якась ситуація, брак, і ми це все утилізуємо. Але ні в якому разі це не може піти до клієнта, бо це дуже відповідальний продукт.

Анастасія Багаліка: Насамкінець, чи маєте ви якісь поради, чи тепле слово для жінок, які ведуть свій бізнес або вагаються, чи варто його створювати під час війни? Як наважитися? 

Олександра Українець: Я завжди кажу, що все цього варте. Якщо в людини вистачає енергії започаткувати свій бізнес, то це того варте, тому що життя настільки цікаве. Воно приносить настільки багато нових ідей, які ти на робочому місці, якби ти була найманою людиною ніколи б не реалізувала.

Або реалізовувала б чужі. Я завжди запитую: вам подобається реалізовувати чужі ідеї чи ви хочете реалізувати свою ідею? Треба обрати. Якщо хочеться реалізувати свою ідею, треба започаткувати й не боятися.

Зараз дуже багато класних форумів для жінок, підтримки. Якщо хтось боїться, він завжди може знайти собі коло. Ми робимо середовище. Варто знайти для себе середовище, де надихнутися і почати. Я почала свій бізнес в 35 років. До цього працювала 18 років найманій праці і вважаю, що цей бізнес був найкращим рішенням у моєму житті.

Про подкаст

Подкаст «Підкорювачки бізнесу» створений за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України». Це спільний проєкт Громадського радіо та громадської організації «Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі».

---

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі