Як говорити про війну мовою культури?

Про результати цього дослідження поговорили з науковою директоркою Школи політичної аналітики НаУКМА, кандидаткою соціологічних наук, доценткою кафедри соціології НаУКМА Анною Осипчук.

Анастасія Горпінченко: Чудове дослідження і влучні рекомендації у ньому. Ви передавали їх до профільних міністерств. Чи була вже якась реакція?

Анна Осипчук: Так, і ще до того, як ми поширили звіт назовні, у нас були зустрічі із представниками Міністерства культури і інформаційної політики і Міністерства реінтеграції. Реакція від них була позитивна: багато уточнювали про дані, просили ще більше інформації.

Чи достатньо ми говоримо про війну?

Анастасія Горпінченко: Чи достатньо у нас книжок, фільмів, серіалів, пов’язаних із війною та темою переселенців?

Анна Осипчук: Їх є достатньо велика кількість. Із театральними виставами є проблема, тому що важко знайти все, що відбулося, адже якась невеличка театральна трупа могла зробити проєкт, про який є лише кілька дописів на Facebook кілька років тому і більше нічого про нього знайти не можна. Тобто у нас є проблема не тільки з кількістю продукту, скільки з тим, чи про нього знають.

Як знімати про війну?

Анастасія Горпінченко: У вашому дослідженні є такі дані, що понад половини населення України (61,5%) цікавляться фільмами, серіалами, книжками про окремих людей в контексті подій на Донбасі та в Криму, але разом із тим, ми часто в різних опитуваннях бачимо тезу про те, що люди втомилися від війни. Які ці різні поняття існують між собою і чому так відбувається?

Анна Осипчук: На фокус-групах ми часто говорили про те, як говорити про війну, які б фільми ми подивилися. І, наприклад, саме про показ військових дій на екрані людям не дуже цікаво, вони б хотіли бачити більше таку персональну історію родини або окремої людини,яка розгортається на тлі війни. Тобто акцент на такому людському вимірі достатньо відчутний. І якщо така історія резонує, то вона людьми не сприймається як обов’язково історія про війну, вона сприймається як фільм про життя в обставинах війни. Радше є запит на такий продукт, ніж на бойовик.

Читайте також: «Військові загрози, в тому числі ядерні, вже давно є частиною підходу Москви до примусової дипломатії» 

Анастасія Горпінченко: Чи є якийсь перелік того, що хочуть бачити або читати люди, пов’язаного саме з тематикою війни?

Анна Осипчук: Як я вже сказала, це акцент на людські історії, які розгортаються на фоні, де війна є фоном. Нам всі говорили, що є дві вимоги: що історія має бути правдивою і що історія має бути складною. Як на мене, вимогу правдивості потрібно поєднати з вимогою складності, бо насправді, що таке правдиве? Ми ніколи не знімемо історію, якою всі будуть задоволені. Але точно знаємо, що у нас в країні багато людей, які бачили війну «під вікнами» і вони хочуть бачити правду.

Нам у Краматорську, наприклад, говорили про те, що їм важко дивитися фільми про війну, але вони ж наголошували, що їх потрібно знімати. І тут момент того, що цей травматичний досвід не заважає тому, що інформацію про війну потрібно висвітлювати.

Рекомендації: як говорити про Донбас?

Анастасія Горпінченко: Над чим зараз варто працювати, аби сформувати єдиний культурний простір чи єдину культурну політику того, як ми говоримо про Донбас?

Анна Осипчук: По-перше, варто працювати над доступом, тому що це ненормально, коли у людей просто немає доступу до українського культурного простору. Це те, з чим ми стикнулися. Наприклад, в Луганській області, зокрема ближче до кордону з Росією, елементарно погано ловить українське телебачення. Крім того, це проблема з інтернетом. Часто бачили ситуацію, коли запит в Google вбивається українською мовою, а результати дають російські. Це поширене явище на прикордонних територіях. І це ненормально, це питання інформаційного захисту.

Дуже важко з інформаційними кампаніями українських фільмів. Щоб віднайти українське, потрібно прикласти для цього багато зусиль, більше, ніж знайти, наприклад, останній американський чи російський фільм.

Крім того, ми говорили про те, що потрібно більше приділяти увагу перекладам. Бо тут важлива складова — як ми про нашу війну розповідаємо світу. Також давали поради про програми закупки у бібліотеки, зокрема, про те, що книжки про війну мають потрапляти у бібліотеки в регіонах і в невеличкі бібліотеки.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS