Варвара Чайковська співає, Павло Гвоздецький грає на клавішних, а Павло Коробчук читає вірші. При тому Павло Коробчук ще й барабанник у гурті «Thuyone», тому у студії Громадського радіо грає на «маленьку перкусію» у формі яйця.

Увага: після тривалої перерви у програмі лунає пісня верхньолужицькою мовою, на додачу до традиційних пісень білоруською та кримськотатарською.

Варвара Чайковська: У нас було дуже насичене літо, і «Іграшковий собака» став, скажімо так, нашим свідком фестивального буремного життя. Коробчук запалив «Zaxidfest», ми грали на «Koktebel Jazz Festival». Цьогоріч «Koktebel Jazz Festival» був на Херсонщині, але ми на 200% почувалися в Криму. Тому що це Арабатська стрілка, ми дихали цим морем… Кліп став букетом емоцій від нашого літа.

Отже, слухаємо:

«Выйсьце» — гурт «IQ48» і Памідорау (Мінськ, білоруською мовою, назва пісні означає «Вихід», тут один з матеріалів про Білорусь, що їх регулярно публікує Громадське радіо).

«Pencereden qar geliyur» — Аліє Хаджабадінова та Іван Ткаленко (Київ, кримськотатарською мовою, назва пісні означає «За вікном падає сніг», Аліє співає, Іван грає на бандуру, тут розмова з Іваном і більше його музики, тут розмова з Аліє та більше її музики).

«жити як пальці на аркуші» — Павло Коробчук (Київ, вірш прочитаний наживо у студії Громадського радіо, тут перша публікація вірша Павла Громадським радіо).

«Рюкзак» — гурт «The Velvet Sun» (Київ, виконано наживо у студії Громадського Радіо, тут більше пісень у живому виконанні Варвари Чайковської та Павла Гвоздецького).

«Get Back» — Аркадій Орєхов (Львів, інструментальна клавішна імпровізація на тему пісні Пола Маккартні, запис надано Володимиром Геретою, тут про альбоми, видані за сприяння Громадського радіо, один з яких — з участю Аркадія Орєхова і Володимира Герети).

«Зв’язка ключів» — Павло Коробчук (Київ, вірш прочитано наживо у студії Громадського радіо).

«Іграшковий собака» — гурт «The Vevet Sun» (Київ, виконано наживо у студії Громадського радіо).

«Дві вищі освіти» — гурт «Бетон» (Львів, запис надіслано на е-адресу [email protected]).

«Mesack» — гурт «Astronawt» (Згорельц/Герліц, верхньолужицькою мовою, назва пісні означає «Місяць», назва гурту — «Астронавт», тут можна дізнатись дещо про стан нижньолужицької та верхньолужицької слов’янських мов у Німеччині).

Звукорежисер прямого етеру Дмитро Сміян.

Вірші Павла Коробчука,
прочитані автором у студії Громадського радіо:

жити як пальці на аркуші

Жити просто. Спокійно. Жити так, як любиш. Любити так, як живеш.

Жити з обіймами й в обіймах, в теплі й в турботі. Жити зручно.

Жити завдяки вчора і для завтра. Жити так, як сам усе назвеш.

Жити як каліграфія пташиного польоту. Як розписана ручка.

Як пальці на аркуші, що перетворюють всесвіт на оригамі.

Як гроно альвеол, що змінює відтінок зимового повітря.

Жити затишно. Жити в гармонії з хвилями, морем і берегами.

Жити так, ніби кладеш пір’їну біля безконечності. Жити во ім’я.

Житній чи пшеничний. Свіжий чи зі скоринкою. Не важливо.

Хто з якої темряви чи з якого верхів’я густих дерев. Немає різниці.

Жити так, щоб ти вирішував, коли буде світанок, а коли — злива.

Жити так, ніби космічний простір починається саме з твоєї зіниці.

Клавіші, від гри на яких вирівнюється хребет і зникають протрузії.

Ритми, які філігранно повторюють туманні лінії гірських хребтів.

Жити в мелодіях, слухати струни меридіан, снів та ілюзій.

Жити так, як іноді проклинаєш себе, що ніколи б так не зумів.

Жити завдяки роздумам про тих, хто ще не з’явився на світ.

Завдяки невдовзі присутньому, завдяки уяві про те, що далі.

Як пес, який відчуває, що двері відчиняє хтось свій.

Як хлопчик, що нарешті втримав баланс, натиснувши на педалі.

зв’язка ключів

Ми лежатимем вічно на цих прибережних пісках.

Це серпневе проміння протягує нам свої стебла.

Ластовиння вкриває від сонця, від річки — луска.

Хто тут довше, той глибше — лежить під засипаним небом.

Хтось забув тут сандалю, дитина чи грецький мудрець.

В тебе теж загубились сережки з малюнком черешні.

Їх я довго шукав, аж насипав піщаних фортець,

І у надрах побачив, що я їх шукав тут не перший.

Нам підморгує риб’ячим боком велика ріка.

У близькій мілині блискотять копійки і ключі.

Нас проміння лоскоче, його оксамитна рука.

І подумати боязко, що нас чекає вночі.

Ось дитячі сліди дріботять від лепехи і далі.

А дорослі сліди пропадають за тою вербою.

Ми лежатимем тут, мов сережки, ключі чи сандалі.

Головне, щоби пара чи зв’язка, щоб поруч, з тобою.

А ви це бачили?! У «Пори року» з’явився Patreon! Тепер будь-хто може підтримати незалежність подкасту й отримати подарунки!

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS