https://static.hromadske.radio/2018/08/prava-ludini-s.svg

Трансґендер Андрій: Мій паспорт викликає подив навіть у мене

Випадки дискримінації трансґендерних людей при влаштуванні на роботу трапляються рідко, а самі роботодавці воліють замовчувати їх, але це не привід не помічати такої проблеми взагалі

Ведучi

Олег Шинкаренко

Трансґендер Андрій: Мій паспорт викликає подив навіть у мене

Андрій — трансґендерний чоловік 18-ти років, який мешкає в Одесі. В процесі адаптації до своєї нової статі йому вдалося поміняти лише частину свого імені у паспорті і тепер воно виглядає трохи незвично. Він просив нашу редакцію не повідомляти його справжнє ім’я, тому скажемо, що воно зараз виглядає приблизно так: “Андрій Миколаївна Винокуров”. Через бюрократичні перепони йому не вдалося офіційно поміняти стать та ім’я по-батькові. “Згідно законів України, ім’я по-батькові не можна міняти за власним бажанням, на відміну від імені та прізвища, — пояснює Андрій — мій паспорт викликає подив навіть у мене, але я поки що нічого не можу із цим вдіяти”.

Під час навчання в інституті ґендерне закінчення його імені по-батькові змінювали на чоловіче, щоб ніхто не здогадався про його становище. “Я не обирав бути трансґендерним чоловіком, — пояснює Андрій, — якщо би вибір дійсно був, то я би народився звичайним хлопцем. Я усвідомив свою трансґендерність ще у 13 років. Тоді почалися непорозуміння із батьками, я вирішив приймати гормони, займатися боксом, фізичними навантаженнями. Сьогодні мої жіночі органи вже не діють, від них можна позбавитись, і я чекаю дозволу на цю операцію”.

Із таким паспортом Андрій спробував працевлаштуватися в один із місцевих МакДональдсів. Це мала бути його перша робота, тому він дуже хвилювався перед зустріччю із працівницею відділу кадрів. “Я намагався не сипати незрозумілими термінами, не вживав префікс “транс-“, бо він лякає людей, — пригадує Андрій, — але до мене особливо не прислухалися, а просто сказали: “Ми не можемо взяти вас на роботу із таким паспортом”. Крім того, його спитали також і про військовий квиток, а коли він пояснив, чому його немає, то відмовили у прийомі на роботу ще раз через те, що немає військового квитка. Врешті Андрію сказали, що зможуть його взяти на роботу тільки після того, як він поміняє паспорт. “Наразі я сподіваюся влаштуватися на іншу роботу і просто молюся, щоб нові роботодавці не були такими прискіпливими щодо моїх документів”, – каже він.

Громадське радіо” звернулося до прес-служби компанії McDonald’s Ukraine Ltd і отримало наступну відповідь від її представниці Олесі Вінницької: “Ми перевірили інформацію та не виявили випадків відмови у працевлаштуванні з зазначених причин. Оскільки відбір працівників відбувається на конкурсній основі, ймовірно, що кандидат не пройшов конкурс”.

“Проблеми із соціалізацією і, зокрема, із працевлаштуванням мають насамперед ті, хто ще не здійснив трансґендерного переходу, або не збирається його робити взагалі, – каже со-директор ініціативної групи “АдаманТ*” трансґендерний чоловік Танґарр Форґарт, — відповідно відбувається несприйняття оточуючими того ґендеру, в якому вони себе відчувають. Ґендерна дисфорія — несприйняття свого тіла — внесена до списку захворювань, які лікуються медикаментозною та хірургічною корекцією зовнішності відповідно до внутрішнього самоусвідомлення”. 

За словами Танґарра Форґарта, на роботу важко влаштуватися навіть тим, хто вже пройшов корекцію зовнішності. За статистикою ініціативної групи “АдаманТ*” в Україні кількість трансґендерних інцидентів на роботі сьогодні досягає 72%. В Російській Федерації відмову у працевлаштуванні отримували 68% трансґендерів. Насправді таких випадків значно більше, адже усвідомлення своїх прав серед громадян пострадянського простору дуже низьке: вони не звертаються до правозахисних організацій чи суду, якщо отримують відмову. У випадку із трансґендерними жінками все ускладнюється ще й гомофобією, оскільки наше суспільство часто плутає таких людей із гомосексуалами. “Там, де в юності попрацював тестостерон, — це важко прибрати”, — пояснює Танґарр Форґарт.

Складнощі із працевлаштуванням призводять до того, що трансґендери часто не мають коштів для того, щоб здійснити повноцінний і якісний перехід, адже терапія та  операції коштують недешево. “Гормональна терапія для транс-чоловіків коштує близько 300-500 гривень на місяць, — каже Тангарр Форґарт. — Естрогенові препарати для транс-жінок значно дорожчі: 1500-2000 гривень на місяць”. Крім того, повністю змінити документи можливо тільки у випадку якщо людина зробить цілу низку операцій. “Ця негуманна вимога є порушенням прав людини, — вважає Танґарр Форґарт — далі транс-люди змушені проходити принизливу комісію, де їх змушують роздягатися та питають, чому вони носять саме таку білизну. Це відбувається тому, що члени цієї комісії переконані: транс-людина має відповідати їхнім застарілим ще радянським уявленням. В результаті виникає замкнене коло: побоюючись відмови, транс-люди поводяться перед комісією так, щоб відповідати її стереотипам, а її члени у черговий раз переконуються у власній правоті. Ґендерні стереотипи іноді бувають дуже дивні. Наприклад, у психологічних тестах транс-людині пропонується обрати декілька карток із прийнятними для неї твердженнями. Фразу «я люблю полювати» має обирати транс-чоловік, а «я люблю ходити до театру» — транс-жінка”.

Операції із корекції статі коштують від 30 тисяч гривень. Плюс до цього чиновники вимагають ще й стерилізацію: це біля 15 тисяч гривень. Лише після цього комісія Міністерства охорони здоров’я може дозволити поміняти документи.

Експерт Правозахисного ЛГБТ-Центру “Наш світ” Олександр Зінченков каже, що трансґендери — це дуже закрита група і за допомогою вони звертаються досить рідко. Але буквально нещодавно до них подзвонила трансґендерна дівчина, яку звільнили із супермаркета у Харкові, де вона працювала касиром. Їй сказали, що її зовнішність не відповідає документам та уявленням керівництва про те, як має виглядати касир-чоловік. “Процедура зміни статі може розтягнутися на багато років і протягом цього періоду людина знаходиться у стані, який важко точно ідентифікувати, – каже Олександр Зінченков. — На жаль, більшість наших громадян сприймає трансґендерність, мов якусь екзальтованість, хоча це виключно медична проблема”.

На щастя у листопаді 2015 року Верховна Рада прийняла поправки до Кодексу законів про працю. У відповідності з ними сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність внесені до статті про заборону дискримінації у трудових стосунках. “Для того щоб отримати юридичну допомогу та подальшу перемогу під час судового розгляду, людина має зібрати якісь мінімальні докази дискримінації, — каже Олександр Зінченков. — Це може бути аудіозапис розмови із відмовою у працевлаштуванні або свідчення колег по роботі. Але навіть якщо доказів зібрати не вдасться, то судитися все одно має сенс. У відповідності із поправками до Цивільного Кодексу, тягар доведення непричетності до дискримінації наразі покладений на відповідача”.

Матеріал створено за підтримки Фонду ім. Ганріха Бьолля