Правова абетка: виконання рішень ЄСПЛ в Україні

Подкаст Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка» виходить за підтримки мережі громадських приймалень та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Цей випуск із урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини Іваном Ліщиною присвячений виконанню рішень ЄСПЛ в Україні.

Олег Шинкаренко: На нещодавній сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи лідер фракції Лібералів сказав, що 22% з усіх рішень Європейського Суду не виконує саме Україна. Чи це правда? І наскільки багато цих рішень?

Іван Ліщина: Насправді, це неправда. Дивіться в нас, перше, будь-яке рішення Європейського суду з прав людини, його виконання, має два основних аспекти: це виконання заходів індивідуального характеру і заходів загального характеру. Щодо заходів індивідуального характеру, тут є три головних елементи: це, по-перше, сплата відповідної сатисфакції, призначеної Європейським судом з прав людини, раз; по-друге, якщо справа стосується невиконання національного рішення, а у нас близько 80% справ стосуються саме невиконання національного судового рішення, то Європейським Суд прямо в своєму рішенні пише «для виконання рішення Європейського Суду необхідно виконати рішення національного суду», тобто, по-друге, це виконання рішення національного суду; і третій елемент – це в тих випадках, коли справа стосується неефективного розслідування, наприклад, порушень статті 3 (свобода від катувань) або статті 2 (право на життя), то держава має провести відповідне ефективне розслідування по цих обставинах. Що стосуються сплати відповідної сатисфакції призначеної судом, в нас з цього приводу наразі проблем немає. Тобто в нас виконуються всі приписи Європейського суду з прав людини, всі рішення, що стосуються сплати сатисфакції. Ось в мене інформація станом на 12.06.2017 року, в Департаменті фінансового забезпечення бухгалтерського обліку Міністерства юстиції знаходиться рішень Європейського суду з прав людини на загальну суму 69 380 євро, термін добровільного трьох місячного виконання яких не закінчився та відсутні банківські реквізити заявника 59, 80, 880 євро направлені на оплату державного казначейства 9500 євро. Тобто, що я хочу сказати, що коли рішення Європейського суду заходить до держави, секретаріату урядового уповноваженого, коли рішення вступає в законну силу, його текст перекладається українською мовою і направляється до державних виконавців. Державні виконавці відкривають справу і надають три місяця заявнику на те, щоб він надав свої банківські реквізити. Коли банківські реквізити надаються, відповідні документи направляються на бухгалтерію Міністерства юстиції, бухгалтерія Міністерства юстиції сплачує відповідні кошти. Проблем майже немає.

Олена Сапожнікова: А якщо не встиг в три місяці?

12.06.2017 року, в Департаменті фінансового забезпечення бухгалтерського обліку Мінюсту знаходиться рішень ЄСПЛ на загальну суму 69 380 євро.

Іван Ліщина: Якщо не встиг в три місяці, то кошти переводяться на рахунок Державної виконавчої служби і знаходяться там рік, очікуючи, коли заявник надасть відповідну інформацію.

Олена Сапожнікова: А якщо не встиг і протягом року, можливо були якісь обставини, тим більше у нас є зона АТО, люди часто там без зв’язку. І що робити тоді?

Іван Ліщина: Зрозуміло, в нас такі випадки, поодинокі випадки є. Наразі це ще не системна проблема. Ми намагаємося зв’язатися з людиною, робимо все, що від нас залежить, і ми, і виконавці, щоб отримати цю інформацію. Якщо інформація не надається, то відповідно до законодавства України, гроші повертаються до державного бюджету, але якщо людина з’являється після цього строку, то ми робимо все для того, щоб в кожному випадку все ж таки сплатити ці гроші.

Олена Сапожнікова: Людині що потрібно, заяву написати?

Іван Ліщина: Написати заяву, в деяких випадках треба. Ми навіть радимо звернутися до суду, оскаржуючи рішення виконавця про закінчення виконання. Так виконавцю простіше на підставі судового рішення просто відкрити нове виконання і сплатити ці гроші.

Олег Шинкаренко: Але я чув про досить таки велику суму боргу української держави саме за рішеннями Європейського суду з прав людини.

Щодо інформації, що Україна не виконує рішення по 22%-ах справ, то це був результат деякого непорозуміння.

Іван Ліщина: Щодо інформації, що Україна не виконує рішення по 22%-ах справ, то це був результат деякого непорозуміння між секретаріатом урядового уповноваженого і секретаріатом комітету міністрів Ради Європи. В комітеті міністрів Ради Європи є своя статистика щодо виконань, і час від часу вони запитували в секретаріаті урядового уповноваженого інформацію щодо порядку сплати, скільки сплатили, кому, коли, і в 2016 році чомусь ми не отримали такого запиту і не надали цю інформацію. Вийшло так, що нам зарахували, що в 2016 році ми не виконали жодного рішення. Але ж це зовсім не правда, ми за 16 рік закрили найбільш великі справи, по яких ми сплачували мільйони доларів і євро. І тому вважати, що ми не виконуємо, просто не чесно. Що стосується сплат по сатисфакції, ми виконуємо. Чекайте, щодо рішень національних судів, то якщо в рішенні передбачена конкретна сума, ми теж виконуємо в ті самі строки. Якщо в рішенні національного суду, наприклад, є якісь особливості, наприклад, зобов’язати місцеве самоврядування надати квартиру, тут можуть бути деякі затримки, бо просто технічно в цій сільраді може не бути відповідних помешкань. Але ми теж по кожній справі працюємо, співпрацюємо з місцевими виконавцями, місцевою владою, знаходимо шляхи вирішення по кожній справі. Це що стосується заходів індивідуального характеру, і тому в нас зараз немає, просто немає, заборгованості. Є в нас одна справа, де просто йде спір із заявником скільки грошей ми маємо сплатити, це по старій великій справі, де Україна вже сплатила мільйони доларів, але залишилося питання інтересу, відсотків на цю суму, бо ми затримали дещо виплати, і просто розрахунок цих відсотків наш і заявника відрізняються. Але ми зараз обговорюємо, суму буде сплачено.

Олена Сапожнікова: В мене є також інша інформація, що от ви так сказали, що всі рішення виконані в цій частині фінансовій компенсації, а в мене є інформація від моїх колег, що є ряд рішень, в яких компенсація не сплачена.

Іван Ліщина: Якщо такі рішення є, нехай звертаються до мене з відповідними листами і будемо розбирати кожну справу. В мене інформація остання від бухгалтерії Міністерства юстиції, від виконавця. Вони стверджують, що виконуються досить швидко, але якщо ви кажете, що є затримки, нехай звертаються. Безпосередньо моя служба, ми не виконуємо рішення, у нас немає таких повноважень, але ми можемо звертитися до виконавців, пропонувати якісь рішення і до нас прислуховуються.

Олена Сапожнікова: Тобто лист має бути написаний на ваше ім’я?

Іван Ліщина: Так.

Олег Шинкаренко: Ви щойно назвали такі суми – мільйони доларів, мільйони євро, хто отримав в Україні ці мільйони?

Іван Ліщина: Це були великі справи, що стосувалися великих підприємств, це були справи ще часів Кучми, Януковича, Ющенка.

Олег Шинкаренко: Можете назвати якийсь один чи два приклади цих отримувачів.

Іван Ліщина: Наприклад, «Агрокомплекс» це велике підприємство, справа «Агрокомплекс проти України», там були досить великі суми. Ці справи досить відомі.

Олена Сапожнікова: Можете окреслити ось цю от одну справу, що там було за порушення встановлено, і чому така велика сума?

Іван Ліщина: Там було невиконання судового рішення просто на велику суму грошей.

Олег Шинкаренко: Тобто держава заборгувала «Агрокомлексу» велику суму грошей?

Іван Ліщина: За рішенням національного суду.

Олег Шинкаренко: Ага, і ми повернули з бюджету цю суму та ще і заплатили компенсацію?

Іван Ліщина: Там компенсація була невелика, по таких справах розмір компенсації має значення для справ, в яких держава, наприклад, заборгувала заявнику пенсію на 15 000 гривень, а Європейський Суд призначає компенсацію, наприклад, в сумі тисячі євро, у такій справі це досить велика сума грошей, а коли справа йде про мільйони гривень компенсації, то тисяча євро не настільки важлива.

Олена Сапожнікова: На вашу думку, таке швидке виконання не пов’язано з тим, що Європейський суд в своїх рішеннях приписує внизу, що невчасне виконання буде тягнути за собою певні відсотки? Які відсотки, можете уточнити?

Іван Ліщина: Відсотки розраховуються відповідно до процентної ставки, мені здається…

Олена Сапожнікова: От у цій справі, яка б сума цікаво там була, якщо там мільйони гривень? Скільки це приблизно?

Іван Ліщина: Досить великі суми, зараз йде спір щодо 8 або 4 мільйонів гривень.

Олена Сапожнікова: Тільки за невчасне виконання?

Іван Ліщина: За невчасне виконання, стосується саме питання виплати відсотків.

Олег Шинкаренко: А чи є якась поправка на інфляцію? Особливо якщо ці справи відбувалися 15-20 років тому.

Іван Ліщина: Ні, немає.

Олег Шинкаренко: Тобто платиться та сума, яка по факту була заборгована.

Іван Ліщина: Дивіться, рішення яке, та сума, що була заборгована, звісно, якщо рішення стосується наприклад сплати сатисфакції, то сплата сатисфакції призначається в євро і розраховуються, якщо це, наприклад, громадянин України або юридична особа, що знаходиться в Україні, то сплата відбується в гривнях по курсу національного банку на дату сплати. Тому, навіть якщо якась затримка відбувається, і в цей період часу була інфляція, то вона компенсується за рахунок того, що в будь-якому разі виплачується еквівалент євро.

Олена Сапожнікова: Ми проговорили про індивідуальні заходи виконання, так, але ж Європейський суд з прав людини часто в своїх рішеннях прописує певні загальні приписи, щоб держава якусь системну помилку виправила, можливо навіть покращила своє національне законодавство. Як у нас із цим питанням виконання? Чи краще чи гірше? Якщо так, то в яких відсотках?

Іван Ліщина: Тут дуже важко порахувати якісь відсотки, як ви будете порівнювати плату сатисфакції з необхідністю прийняти закон.

Олена Сапожнікова: Тобто все гірше, так?

Іван Ліщина: На жаль, дійсно, можу сказати, що ми не єдині, в кого проблеми із виконанням загальних заходів. Можу навести приклад справи «Марекс проти Бельгії» – 1980-ті роки, коли відповідно до законодавства Бельгії мати, яка народила дитину не в шлюбі, мала пройти процедуру усиновлення власної дитини, і Європейський Суд встановив порушення статті 8, тобто права на повагу сімейного життя, а Бельгія змінила своє законодавство, яке, очевидно, порушувало Конвенцію, через 15 років після рішення Європейського Суду. Але я не кажу, що це нас якимось чином виправдовує, звісно, але це проблема загальна для всіх держав. Але, звісно, в Україні як завжди, ми із будь-якої проблеми робимо гротеск, тому необхідно досить багато приймати відповідних законів. Змінювати, наприклад, Кримінальний процесуальний кодекс, законодавство щодо тримання осіб в закладах місць несвободи.

Відповідно до законодавства Бельгії, мати, яка народила дитину не в шлюбі, мала пройти процедуру усиновлення власної дитини.

Такі питання, тобто, відповідно до закону, урядовий уповноважений координує цю діяльність. З іншого боку, урядовий уповноважений є за посадою заступником міністра юстиції, відповідно, я не можу приймати закон, я не можу змінювати адміністративну практику в судах, з іншого боку, я можу приймати участь у розробці відповідних законів, в проштовхуванні їх через Верховну Раду. І ми це робимо, наскільки ми можемо. З іншого боку, ми зараз намагаємося змінити цю систему, ми намагаємося все ж таки залучити інші органи до участі в цьому процесі, я не кажу, що інші органи не приймають участь, але, здається, що наразі це більше якась на свій розсуд діяльність, аніж якась системна діяльність по виконанню рішень національних судів.

Ми ознайомились із досвідом Польщі, в якій було утворено спеціальну міжвідомчу робочу групу саме по виконанню рішень, вона працює на досить високому рівні, в ній приймають участь і представники судової гілки, і парламенту, і звісно, представники виконавчої гілки влади. Кожне міністерство відповідає за виконання заходів загального характеру по своїх напрямках, тобто якщо питання стосується закладів охорони здоров’я – це має бути міністерство охорони здоров’я, а не міністерство юстиції, яке нав’язує якесь своє рішення для міністерства охорони здоров’я, звісно, це так не працює. І тому ми зараз намагаємося створити таку робочу групу, зараз почали з проблеми, найбільш проблемної справи, це «Іванов та інші проти України», яка стосується невиконання судових рішень. Зараз є проект постанови Кабінету Міністрів про утворення спеціалізованої робочої групи саме по цьому питанню. Ми будемо виробляти державну політику в цій сфері, стратегію і намагатися вирішити цю проблему, якій стільки років, скільки Україна є членом Ради Європи. Я пам’ятаю, що я почав працювати в Європейському Суді в 2002 році, перші справи стосувалися саме невиконання судових рішень, і досі ця проблема залишається не вирішеною, тому ми будемо намагатися вирішити її, і це буде якийсь такий пілотний проект, на базі якого ми вже будемо утворювати велику робочу групу щодо всіх питань по виконанню рішень Європейського суду з прав людини, будемо залучати Генеральну прокуратуру і представників Парламенту, і судової гілки влади, і будемо працювати.

Олена Сапожнікова: Так, і цих питань у нас дуже багато назбиралося. Спробували юристи Гельсінської спілки проаналізувати, що в нас відбувається з виконанням рішень Європейського суду з прав людини і прийшли до думки, що десятки загальних – от саме загальних – приписів держава Україна не виконує, і таке враження, що навіть часом хитрує. Ми спробували описати це невиконання в якомусь певному алгоритмі, знайти можна на сайті precedent.in.ua. І одне із таких незрозумілих хитрувань от у справі «Охрименко проти України». Про що справа: він хворів на рак у тяжкій стадії, знаходячись у лікарні, перебував у наручниках і ще й під охороною 4-ох співробітників органів виконання покарань. При цьому заявник був після операції, і він не те, що не міг втекти, він ніяких спроб до цього не робив, він не мав просто на це сил, і Європейський Суд визнав, що тут було нелюдське, що принижує гідність, поводження, і визнав порушення статі 3-ої Конвенції. Більше того, звернув увагу взагалі України на те, що відбувається, на яких підставах особі в такому тяжкому в закладі охорони здоров’я наручники одягають і після операції, на що держава доволі так відреагувала тим, що розробляється порядок тримання та охорони осіб, взятих під варту, засуджених до арешту, позбавлених волі на певний строк та довічного позбавлення волі в закладах охорони здоров’я. Тобто це було сприйнято доволі буквально, і в усіх інших випадках оце тримання осіб в наручниках під час перебування їх під вартою або перевезення, транспортування із одного місяця несвободи до іншого, воно минулося. Більше того, що цей порядок, можливо, ви мене зараз порадуєте і скажете, що наказом Міністерства юстиції України все-таки підписало і доопрацювало цей порядок і, можливо, є інші порядки, які стосуються інших осіб, але згідно тієї інформації, яка нам відома, такого немає. Може, прокоментуєте?

Іван Ліщина: Наразі це один із елементів більш загальної проблеми, це проблеми, пов’язаної з пенітенціарною системою України. Дійсно наразі розробляється велика стратегія по реформуванню, яка буде представлена найближчим часом, і яка буде включати дуже велику низку наказів Мінюсту, проектів постанов кабміну, проектів законів, які будуть стосуватися саме умов тримання, і один із елементів – це коли і як особу можна тримати в наручниках.

Олена Сапожнікова: І цей порядок досі не підписаний, так?

Іван Ліщина: Наскільки мені відомо, зараз – ні.

Олена Сапожнікова: Але ж рішення «Охріменко проти України» вступило в силу в 2010 році, і держава ще тоді задумалася над цим і почала шукати шляхи виходу. Уже ми маємо на сьогодні 2017 рік.

Іван Ліщина: Будемо працювати.

Олег Шинкаренко: Ще зараз я займаюся такою цікавою темою як, коли пенсіонери судяться із державою і виграють у першій інстанції щодо розмірів своєї пенсії, то коли відбувається апеляційне засідання, коли держава подає апеляцію, то їх на це апеляційне засідання не запрошують, і уже декотрі з них виграли нещодавно в Європейському Суді. Позитивне рішення на їхню користь, вони отримали за це компенсації. Чи може Міністерство юстиції якимось чином попрацювати із судами, я маю на увазі, не вплинути на суди, а якось так зробити щоби все ж таки пенсіонерів запрошували на апеляційні засідання?

Іван Ліщина: Це питання, пов’язані з організацією роботи апеляційних адміністративних саме судів, я знаю, про які справи ви кажете. Це було саме в гілці адміністративних судів, в яких дещо інша система розгляду справ, вони дещо легше ставляться до присутності чи відсутності сторін в процесі. Я розумію, про що ви кажете, звісно, ми не можемо вказувати судам, як їм працювати, але ми будемо співпрацювати із Вищим адміністративним судом, з адміністрацією судовою по організації саме інформування. Звісно, це одна з проблем, яка наразі існує в Україні, і це проблема навіть не законодавчого, а скоріш технічного характеру, коли в суді просто немає якихось конвертів. Це з одного боку смішно, з іншого боку не звільняє державу від обов’язку виконувати все для того, щоб запросити особу на засідання. Будемо працювати.

Олег Шинкаренко: 17 липня 1997 року, рівно 20 років тому, Україна підписала Європейську Конвенцію з прав людини та основоположних свобод. Це означає, що вона зобов’язалася поважати права людини, які зазначені у цій Конвенції. Українські суди та інші державні органи зобов’язані виконувати рішення ЄСПЛ, а якщо вони їх не виконують, то Міністерство юстиції має знайти шлях, як їх до цього змусити.