«Правова абетка»: звільнення з військового навчального закладу

75 випуск подкасту Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка» виходить за підтримки мережі громадських приймальнь та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Наш випуск із адвокатом, який займається проблемами військових, Олександром Франчуком присвячений тому, як захиститися від незаконного звільнення з роботи, якщо ви працюєте в Збройних Силах України.

Олег Шинкаренко: А ще наш гість сьогодні – генерал-майор у відставці Павло Дісяк, який постраждав від керівництва навчального закладу, в якому він викладав. Власне, з його історії я пропоную розпочати. Отже, в серпні 2017 року генерал-майор у відставці Павло Дісяк подав до СБУ заяву в якій вказав: «Я громадянин України, учасник бойових дій, генерал-майор майор запасу Дісяк Павло Пилипович заявляю, проаналізувавши інформацію вітчизняних медіа щодо обставин анексії Російською Федерацією Криму та дій високих посадовців, що входили на той час до керівництва держави, СБУ, внутрішніх військ України, національної гвардії, національної поліції, я прийшов до висновку, що вказані посадовцями в засобах масової інформації обставини можуть свідчити про вчинення певними особами кримінальних правопорушень, передбачених статтями 111, 367, 402, 403, 425 Кримінального кодексу України». Пане Павло, що було далі із вашою заявою? Чи її зареєстрували? Чи її внесли в єдиний реєстр досудових розслідувань?

Павло Дісяк: Заяву мою в СБУ не зареєстрували і не внесли, а потім через деякий час зареєстрували і внесли, але вже через військову прокуратуру.

Олег Шинкаренко: Тобто в цьому, власне, проблеми не було. Що ж було далі? Я знаю, що у вас потім почалися проблеми після того, як заяву внесли і зареєстрували.

Павло Дісяк: Так, потім вийшла публікація, газета, і мене викликали заступники начальника університету і почали зі мною бесіду проводити таку: «Чому це ви так зробили? Яке ви мали право? Чому так вийшло, що ви з нами не порадилися? А зараз пише про вас жовта преса».

Олег Шинкаренко: А яке керівництво? Якого навчального закладу?

Павло Дісяк: Університет Національної оборони України.

Олег Шинкаренко: І що ви там? Де ви там викладаєте? На якій кафедрі?

Павло Дісяк: Старший викладач кафедри офіцерів запасу, підготовки офіцерів запасу.

Олег Шинкаренко: І коротше кажучи, вони почали на вас тиснути, щоби ви припинили «розганяти в пресі», в медіа таку компанію, так?

Павло Дісяк: Не сказати так грубо «тиснути», просто зі мною провели бесіду з таким напрямком, щоб я спочатку з ними порадився, потім можна це чи не можна відправляти, маю я на це право чи не маю. От, і я значить для університету зробив дуже погану послугу з цим своїм запитом. Імідж університету сильно упав із-за того, що я подав таку заяву в СБУ.

Олена Сапожнікова: А звідки вони дізналися? Ви кажете, «в пресі», як вони дізналися, що ця стаття вийшла?

Павло Дісяк: Так, стаття розлетілася по всій Україні. Була і в «Весті», і в «Українській Правді». Основу ми взяли статтю з «Української Правди», вона вже давно була написана, от у неї списали з «Української Правди», дали їхні погляди, те що вони писали в «Українській Правді», по телебаченню. Зібралося, і подав я.

Олена Сапожнікова: Пане Олександре, а ви представляли інтереси, я так розумію, пана Павла, ні?

Олександр Франчук: Ви спитали, звідки взнали, так? Просто на сторінці у Facebook пан Павло написав, що «Я подав таку заяву», і виклав цитати із «Української Правди», стосовно чого він подав таку заяву. Тобто цитати, які в «Українській Правді», в інтерв’ю говорили вищі посадові особи.

Олена Сапожнікова: Тобто це навіть була не його публікація в пресі?

Олександр Франчук: Ні.

Олена Сапожнікова: Тобто це було просто висловлювання на своїй сторінці у Facebook?

Олександр Франчук: Так, він привів цитати що говорили пан Турчинов, пан Муженко, пан Наливайченко.

Олег Шинкаренко: Скажіть будь ласка, Павло, а чому ви власне вирішили звернутися до юриста Олександра Франчука? Що трапилося? Тобто чим закінчилися ці розмови у вашому навчальному закладі?

Павло Дісяк: Нічим не почалися і не закінчилися. Чому я звернувся? Того що я, перед тим як відправити от ці запити, я з ним спілкувався. Ми побратими, ми разом воювали, ми разом були на фронтах. Я от це запитав, і він каже: «Так, це було б непогано якби ви звернулися, і нам роз’яснили, чому так трапилася, що Крим здали без єдиного пострілу».

Олег Шинкаренко: Справа не в тому. Я чув про те, що відбулося ваше незаконне звільнення.

Павло Дісяк: А це вже потім. Потім мене відправили у відпустку. От і по закінченню відпустки за один день мене звільнили без попередження. А перед цим я сказав, я поговорив з заступниками, заступники сказали, що «ну, ми нічого не можемо зробити, погано шо так зробив, але вирішує всі питання начальник університету». А чому так трапилося? Я закінчував заняття навчання зі взводом, 24-м взводом, це люди, які з АТО прийшли вчитися на молодших лейтенантів, і знову йдуть в АТО воювати. Залишився для того, щоб закінчити їхнє навчання, один тиждень, де я повинен з ними виїхати в Дівічки на бойові стрільби, і мене звільняють і залишають взвод без керівника, тим більше, що я ще був їхнім куратором, як батько, мати, день і ніч з ними працював.

Олег Шинкаренко: А як вони пояснили цей факт звільнення? Чому вас звільнили? Яка була причина?

Павло Дісяк: Ніяк не пояснили.

Олег Шинкаренко: Так не може бути. Ви ж отримали якісь документи?

Олена Сапожнікова: Вони вам напевно натякали от тими попередніми розмовами, так?

Павло Дісяк: Натякали, а я сказав, що «добре, якщо ви й навіть звільните, то дайте мені можливість закінчити з моїми студентами, випустити їх і все. Якщо звільните, я готовий із ними поїхати безкоштовно, волонтером, зняти собі квартиру, кімнату, палатку поставити, але довези їх до екзамену».

Олена Сапожнікова: А як вони офіційно це пояснили, причину? Як вони назвали це?

Павло Дісяк: Офіційно назвали наступне: прийшов наказ начальника університету – «Звільнений по закінченню контракту».

Олег Шинкаренко: Чи було це звільнення законним, Олександре?

Олександр Франчук: Щоб говорити, чи воно було законне, чи незаконне, по-перше, треба мати документ. На сьогоднішній день із тих документів, які власне я маю, тобто трудову книжку, я бачу наступне – з Павлом Пилиповичем був укладений строковий трудовий договір на півроку, потім він був продовжений на півроку, але в трудовій книжці не записано це, я просто по термінам бачу. Був один продовжений на півроку, був другий продовжений на півроку і 11 листопада 2017 року написано – продовжений теж строковий договір, і я так розумію, що це теж був на півроку.

Олена Сапожнікова: Тобто він був розірваний односторонньо?

Олександр Франчук: Але через 47 днів чомусь був розірваний і написано, що «по закінченню», не міг же він укладатися той строковий термін на 47 днів, так. Тим більше, що він взагалі повинен був укладатися на навчальний рік, тому що тут же ж процес навчальний.

Олена Сапожнікова: А текст договору є на руках?

Олександр Франчук: Немає. Я так підозрюю, що це спеціально так зроблено, що навіть в трудовій книжці термін не написаний, хоча повинно, строковий договір, там повинно указуватися, на який строк по домовленості сторін він укладений. Тому звичайно, що я направлю зараз адвокатський запит із цього приводу. Вони мені надали копії наказів призначення, копії заяв, які Павло Пилипович писав на влаштування на цю роботу. Але цікаве те, що перед новим роком подав заяву про продовження наступне, тому що сказали, слід всім подати. Він же ж заяву подав. Він учасник АТО, його навіть якби скоротили посаду, то не мають права просто так звільнити, вони йому повинні були по закону запропонувати якусь іншу посаду, тому що він учасник АТО.

Олег Шинкаренко: До речі, пане Павло, а де ви воювали?

Павло Дісяк: В Слов’янську.

Олег Шинкаренко: Це ще в 2014 році?

Павло Дісяк: 14, 15, 16.

Олег Шинкаренко: А чи існує якийсь такий закон, який забороняє звільнення людей таких, ветеранів?

Олександр Франчук: Власне, умови звільнення прописані в Кодексі про працю, це раз, тому що Павло Пилипович був не військовим, тобто він був цивільний працівник в Міністерстві оборони, скажімо так. Заборони як такої для учасників АТО, передбачених в Кодексі, в умовах немає, але там є захист соціальний в тому плані, що якщо в даному випадку Павло Пилипович, судячи по записам в трудовій книжці, він був підвищений – із викладача став старшим викладачем буквально за три місяці до звільнення. Потім він 4 рази отримував грошові премії, за його роботу викладача нагороджували. Медаллю нагороджений.

Олег Шинкаренко: Скажіть, Олександре, ви тільки що сказали, що пан Павло не був військовим, а ким він там був?

Олександр Франчук: Викладач, старший викладач, це цивільна посада.

Олег Шинкаренко: Тобто він викладав в АТО?

Олександр Франчук: В АТО в самому? Ні.

Олена Сапожнікова: Я так зрозуміла: він був в Збройних Силах України просто як працівник Збройних Сил України, а не військовослужбовець, правильно?

Олександр Франчук: Ваше питання стосується викладацької діяльності чи участі в АТО?

Олег Шинкаренко: А, тобто він брав участь в АТО, а потім він це закінчив і пішов на викладацьку діяльність.

Олександр Франчук: Так, то був певний період коли в 2014 році не вистачало викладачів, необхідно було підготувати артилеристів, тому і він  і я на волонтерських засадах пішли безоплатно працювати.

Олена Сапожнікова: А ви увійшли в особовий склад Збройних Сил України чи ні?

Олександр Франчук: Для того щоб легалізувати, там через пару місяців нас легалізували, призначили цивільними інструкторами по бойовій роботі. І уже були ми у складі бойової частини, ось так.

Олена Сапожнікова: Тобто виходить, що на вас поширювався Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» чи ні? Чи це вас не стосувалося?

Олександр Франчук: Ні, це не стосується.

Олена Сапожнікова: Тобто вас тільки стосувався Кодекс законів про працю, і на основі цього документа будувалися відносини?

Олександр Франчук: Звичайно. Я ще хочу сказати, якщо говорити, цю ситуацію розглядати по трудових записах, по трудовій книжці, то нібито все зроблено правильно, але я завжди кажу, що є право застосування, а є право імітування, коли імітаційними засобами прикриваються незаконні дії. Ми ж всі розуміємо, якщо його, перед тим як звільнили, викликали два генерали і працівник СБУ і стали сварити за те, що він подав, як громадянин України, який користується усіма правами, законну підставу до Служби Безпеки України, яка потім була реалізована в кримінальну справу, внесена в ЄРДР і розслідується в даний час вона. І що про це всі говорять вищі посадові особи, тільки вони вказують, що от «той зрадник, той зрадник»…

Олена Сапожнікова: Скажіть, пане Павло, а що там такого було страшного в цій заяві, що такі наслідки? Про що ви заявили до СБУ?

Олександр Франчук: В «Українській Правді» все написано.

Олена Сапожнікова: От можете в декількох словах, коротко: що там такого було, що сколихнуло все.

Павло Дісяк: В «Українській Правді» написано, і там чітко показано, що всі керівники, які були при владі, один на другого показували пальцем і паплюжили один другого, і розказували, хто є хто, хто з них кращий, а хто гірший. А я просто спитав: «Скажіть мені, будь ласка, хто ж винен? Ви самі один на другого показуєте, що той винен, той зрадник, той такий, той сякий, а в кінці хто винний? А в кінці винного нема».

Олена Сапожнікова: А винний в чому?

Павло Дісяк: А винен в тому спочатку, я почав з того, що без єдиного пострілу здали Крим, а це історичне положення, це для історії. Якщо сьогодні не покажуть, хто винний і чому винний, то через 50 років ми не знайдемо і слова про те, що Крим хтось здав без єдиного пострілу. Чи я не прав?

Олег Шинкаренко: Можливо, це політичне рішення, яке наша влада прийняла, воно було навіть і краще для України, бо чи варто триматися за Крим ціною життів десятків або, може навіть, сотень тисяч людей?

Павло Дісяк: От, тут я як спеціаліст от не скажу, через те я і подав заяву.

Олена Сапожнікова: Це було риторичне запитання, так?

Павло Дісяк: То й подав заяву, я можу говорити так як і ви, то моя думка, ваша думка, а повинні сказати спеціалісти, які показали все, цей винен, цей винен, цей не винен, на цього наклеп.

Олег Шинкаренко: Власне, навіть тут ідеться навіть не про те, наскільки адекватною була ваша заява, а про те, що кожна людина, кожен громадянин України може подати таку заяву і добиватися розслідування. Це абсолютно нормально і в рамках закону. А от те, що з вами відбулося, це ваше звільнення, є величезні сумніви і, зокрема, у вашого юриста Олександра Франчука, чи дійсно це звільнення було законним, так?

Олександр Франчук: Я вважаю, що в даному випадку, як я вже сказав, сталося не правозастосування, а правоімітування і це, на жаль, дуже погана, розповсюджена у нас практика, яка в останній період дуже часто застосовується, особливо в таких силових структурах, де громадський контроль, скажімо так, дуже важко здійснити. І тому на сьогодні у нас самими безправними, я особисто вважаю, є офіцери і солдати.

Олег Шинкаренко: Скажіть, а якщо це правозастосування, яке відбулося, воно було цілком нормальне, законне, то як же ви збираєтеся проти цього боротися? Чи є у вас якийсь план, як поновити на роботі Павла Дісяка?

Олександр Франчук: Спочатку я повинен зібрати фактаж, фактичні всі обставини, я повинен зібрати документи, тому що мені цікаво, чому, наприклад, один договір на півроку, другий – півроку, а третій – зненацька на 47 днів, а перед цим така цікава розмова. От, можливо, ми вийдемо не тільки на якусь цивільну справу, може, на якусь дискримінаційну справу вийдемо з цього питання.

Олена Сапожнікова: Так, можна було б подумати, так, і потім подати до Європейського суду з прав людини заяву.

Олександр Франчук: Тобто я не говорю зараз про заяву відновлення на роботі, тому що відновлення на роботі може бути навіть проблематичним, тому що ось є наказ, ось є те. Але якщо поговорити і обставини, крім цих наказів, зібрати інші. У нас же ж є студенти, які можуть розказати, що як було. Студенти, наприклад, написали листа після нового року із проханням поновити на роботі пана Павла, і їм ніхто не відповів. Від них ховається керівництво Національного Університету Оборони, ховаються від них, розумієте. От, а що простіше, сказати да, а потім заступник повідомив студентів, що Павло Пилипович сам написав заяву про звільнення, ви розумієте?

Олена Сапожнікова: Це правда? Ви самі могли таке сказати?

Павло Дісяк: То тепер мене більше не так турбую я, що якщо мене й поновлять на роботі, то я в цьому колективі вже працювати не буду. Мене турбують студенти, студенти, які йдуть на фронт, студенти – чудові люди, патріоти, і коли вони написали листа з проханням залишити мене волонтером, будь-яким на час, щоб я закінчив з ними навчання. Підписали всі 100%. Понесли лист, сказали: без начальника університету це питання не вирішиться. Начальник університету назначив їм на 10 годин вранці через 3 дні зустріч. Коли вони підійшли, їм сказали, що він поїхав у відрядження. Так, назначив на п’ятницю на 17 годин. Прийшли в 17 годин, він знову виїхав, його нема. А наступного дня уже вони виїжджали в лагеря і поїхали в Дівічки. Пройшло ще два з половиною тижні, він приїжджає, начальник університету туди в Дівічки для перевірки, як вони там працюють, як вчаться, нова людина там з’явилася. Всі стали, він каже: «Я знаю, у вас є до мене питання, після обіду заходьте до мене, і ми це питання з вами, я відповім вам на всі ваші питання». Після обіду прийшли студенти, а його терміново викликали в командировку, потім він сказав, що – «Я уже 30 числа з вами поговорю».

Олег Шинкаренко: Коротше, можна сказати, що він просто ховається від студентів?

Павло Дісяк: Я не можу так сказати, тут бойова стрільба, він приїхав і зараз завтра чи після завтра, от вони вже підходять до свого фінішного етапу, він сказав: «Завтра, післязавтра, я вам розповім чому так трапилося». А для чого завтра, післязавтра? Уже закінчилися навчання, я там не потрібен.

Олена Сапожнікова: А якщо все ж таки перед вами вибачаться і попросять вас повернутися на займану посаду на якій ви були? Ви погодитеся?

Павло Дісяк: Я – ні. Я не за це борюся, я борюся за справедливість, за чесність, за те, що дії високопоставлених керівників, начальників якось із патріотизмом ніяк не поєднуються. Як це от сказав слово офіцера «Я буду в такий то час» і не прийти? А ми якраз готуємо офіцерів майбутніх, чесних, порядних, справедливих.

Олег Шинкаренко: Пане Олександре, скажіть, якщо в інших військових будуть подібні проблеми якісь або ще якісь проблеми на службі, то як їм можна вас знайти? Як можна до вас звернутися?

Олександр Франчук: До мене кожен день звертаються по мережі Facebook, зі всіх усюд телефонують, пишуть, і я, власне, усім даю поради, що робити. Зараз дуже багато кожен день приходять – «Пане Олександре, у мене контракт закінчився, у мене все вже закінчилося, мене всерівно не відпускають додому». І ось, власне, питання такі, які стоять, дійсно дуже серйозно, тому що і імідж армії втрачається. Люди не вірять.

Олег Шинкаренко: Скажіть, чи ваші консультації безкоштовні?

Олександр Франчук: Я от уже десь півроку просто надаю безкоштовні консультації людям.

Олег Шинкаренко: Українська армія – це особлива частина українського суспільства, де права людини тимчасово обмежені, і тому іноді захистити їх буває досить-таки не просто. І для цього військовим обов’язково треба звертитися до адвокатів, до юристів, які захищають їхні права. Я сподіваюся, цей наш подкаст допоможе їм у цій непростій справі.