Сьогодні хочу помандрувати з вами на північ, в Чернігів. Чому саме це місто? Просто люблю його, а ще там живе бабуся, завдяки якій я буваю в цьому місті недостатньо часто, але все ж буваю. І щоразу я насолоджуюсь тамтешніми будиночками з різними віконницями, розливом Десни на під’їзді до міста і тишею. Хоча ні, ще там є мережа магазинів, в яких продаються найсмачніші пиріжки, от тими пиріжками я також насолоджуюсь із задоволенням.
Мій перший раз в Чернігові був романтичний — чоловік привіз знайомити з бабусею та дідусем. Їхали ми тоді маршруткою з Києва, від станції метро Лісова, там їх ціла купа, виїжджають кожні 30 хвилин і їдуть близько двох годин. Тоді вартість була копійчана, а сьогодні 120 гривень на людину. Є ще й інший варіант – потяг, але розклад в рази менш зручний, плацкарт коштує ті ж 120 грн, а час в дорозі 3 години 27 хвилин. Але якщо раптом захочеться альтернативи, то от вона. А от якщо захочеться пригод, то стопте автівку на трасі Київ-Чернігів.
У перший мій візит місто видалось мені дуже затишним, а ще чистим. Там хотілось лишитись і просто вечорами ходити вуличками, заходити в парк і кататись на атракціонах радянських часів в міському саду. О, там є дивовижна штука — електричні стовпи в центрі міста замотані в зелену повзучу рослину і виглядає це дивовижно, особливо восени.
У Чернігові можна зупинитись в готелі, їх там на будь-який смак і гаманець. До того ж ніхто не відміняв оренду квартир.
Дуже смачна їжа в Ресторані «Хряк». Окремо наголошу, що це виключно власний досвід і зовсім вже не реклама. У цьому ресторані пораджу їсти м’ясо.
А на перекуси – ідеальні пиріжки з супермаркету «Союз». Хоча я впевнена, якщо ви будете проходити повз цей магазин, то 100% відчуєте привабливий запах випічки і не зможете не зазирнути. Там я не стримуюсь, наїдаюсь пиріжками до наступного приїзду.
Але все це побутові дрібниці, в Чернігові купа значущих і дуже крутих місць.
Як тільки ваше авто, маршрутка або ноги наближають вас до в’їзду в місто – дивіться навкруги. Десна тут широченна з острівцями і заводями. Влітку можна побачити рибалок і відпочивальників. Та й взимку рибалок-екстремалів вистачає. Завжди дивуюсь, чого ото там сидіти в тому холоді.
Їдемо далі, просто на в’їзді в місто вас зустрічає Катерининська церква, вона з’являться просто перед очима всіх, хто рухається в місто. Але, скажу чесно, всередині нічого особливого: тихо, мирно, затишно і все — більше нічого не пригадаю. Хоча я вже точно не можу бути експертом в такому питанні. Я не дуже віруюча людина, але обожнюю заходити в церкви і розглядати деталі. Зізнаюсь, після того як побувала в 48 країнах світу, я вже збилась з підрахунку, у скількох храмах побувала.
Королівство Русі, монгольська окупація і виникнення козацтва: інтерв’ю з істориком Борисом Черкасом
Освіта для жінок у XIX столітті на Донбасі: родина Алчевських та їхні школи
Козелецький собор
І, певно, саме зараз я трохи відхилюсь від розповіді про Чернігів і розповім про Козелецький собор. Містечко Козелець знаходиться на трасі Київ-Чернігів, десь посередині між двома пунктами. Так ось, він мене дійсно вразив. Там дивовижний іконостас: дерев’яний, різний. На думку деяких істориків, він був зроблений в Італії і призначався для петербурзького собору Смольного монастиря. Однак після виготовлення з’ясувалося, що він великий для Смольного, тож, за велінням імператриці, був переданий у дар Козелецькому храму. Висота іконостасу — двадцять сім метрів. Будете їхати повз – не проминайте, зайдіть і помилуйтесь цим шедевром.
Чернігівський вал
Якщо у мешканця Чернігова запитати, що подивитись в місті і куди піти прогулятись, то 99% відповідей будуть – на вал (хоча правильно українською говорити дитинець). За фактом — це просто парк, чудове місце для відпочинку. Там є 12 гармат, біля яких місцеві, за легендою, призначають побачення. Не перевіряла, чи це дійсно так. А от те, що з парку відкривається чудовий вид на Десну і Катерининську церкву – от це вже перевірений факт. Чернігівський детинець — це такий собі привіт з часів Київської Русі, саме на цій території і було колись місто. Спасо-Преображенському собору, який знаходиться на території детинця, більше 1000 років. А ще, це саме той храм, який можна побачити на етикетках чернігівського пива.
Привабити туристів у Чернігів або як працює каучсерфінг.
Знову зроблю відступ і розповім одну штукенцію. Є такий ресурс Каучсерфінг. Це сайт, де іноземці запрошують безкоштовно туристів заночувати на своєму дивані. Але це не просто ресурс для економії на готелях, а ще й можливість поспілкуватись з місцевими, відчути настрої, дізнатись, чим вони живуть, пригоститись місцевою їжею, або приготувати щось своє і пригостити господарів помешкання. Зізнаюсь, завдяки цьому ресурсу у мене є друзі у всій Європі і це дуже приємно — отримати новорічну листівку з Голландського Харлему, Іспанської Малаги чи Лондону. Так от, останній раз у мене в гостях була пара з Амстердаму, дуже допитливі поціновувачі історії. У них не було часу їхати кудись далеко і тому я порадили подивитись саме Чернігів – враження були дивовижні. Їх неможливо було зупинити, вони все говорили про детинець, про церкви, про Десну, про усміхнених і життєрадісних людей, а також про смачну їжу. Місто їх вразило!
Міст Червоних ліхтарів.
Центральна площа Чернігова — нічого особливого. ЇЇ назва Красна площа, саме Красна, а не червона. А недалеко є красний міст. Колись у нього були червоні перила, але сьогодні фарба облізла, натомість в червоний колір пофарбували ліхтарі. Тепер в Чернігові є міст Червоних ліхтарів, ввечері виглядає дуже мило. Пошепки скажу, ну раптом ви провели аналогію з червоними ліхтарями в Амстердамі, що в Чернігові, принаймні на цьому місці, немає представниць найдревнішої професії.
Троїцький собор.
А хочете себе відчути пташкою, ну або квадрокоптером? Тоді вам в Троїцький собор. Він стоїть на пагорбі, навкруги приємна облаштована територія, але родзинка – дзвіниця! 150 сходинок вгору і ви можете дивитись на місто з висоти пташиного польоту. А ще говорять, що сонячного дня з цієї дзвіниці можна побачити відблиск Козелецького собору, а на світанку, коли повітря кришталево чисте, можна ще й дзвіницю Київської лаври побачити. Я от не бачила, але так говорять.
Антонієві печери.
Не далеко на території Троїцько-Іллінського монастиря є печерний комплекс — Антонієві печери. Мешканці Чернігова говорять, що це дивовижне місце сили. Я от не дуже в таке вірю, зізнаюсь вам, але те, що ці печери вражають набагато сильніше, ніж лаврські – факт. Якщо приїхати у будні, то є висока ймовірність, що ви в печерах будете самі і зможете відчути всю палітру емоцій від замкненого простору, від відчуття, що перенісся кудись в попередні століття, що заблукав, що знайшовся, що знову заблукав, а також, що за тобою постійно хтось слідкує. Всього комплекс печер – це 350 метрів переходів, підземних місточків і галерей. Там копійчаний вхід, щось типу 25 гривень на людину. Ми екскурсію не брали, я люблю потім просто сама почитати важливу мені інформацію, а також, мені зайві люди заважають відчути місце. Але й екскурсія там зовсім недорога – 50 гривень. Антонієві печери потрібно побачити на власні очі!
Якщо вже почати мріяти про весну, то їдьте в Чернігів тоді, коли квітнуть тюльпани. Саме в цей період місто не просто чарівне, а дивовижно-романтично-чудернацько-чарівне. Всі навкруги цілуються, прогулюються парками і насолоджуються. А ще там майже в кожному парку є фонтан, ввечері з красивою підсвіткою, а інколи ще й з музичним супроводом.
І саме навесні потрібно зійти на берег Десни, сісти на кораблик і насолодитись моментом, коли вітер кудлатить волосся, а повітря чисте, свіже і надихаюче.
Отже, Чернігів — місто, яке чекає на всіх українців, а ще на іноземців, яким просто треба розповісти про нього. Усі знають про Львів, Одесу і Київ, а от Чернігів, Чернівці, Луцьк чи Маріуполь лишаються осторонь, але саме ми можемо це виправити і маємо це робити.
0