Подорож Києвом дитинства продюсерки Громадського радіо. Частина 2

Сподіваюся, ви тепло вдягнені. Виходьте на Петрівці, пройдіться повз книжкові ряди й можливо ваше око зачепиться за палітурку книжки, яка допоможе пережити зиму, що вже майже от тутечки. У вихідні біля книжок починається ринок старих речей. Купа мотлоху, серед якого можна знайти справжній скарб, звичайно, що у кожного він свій. Але з цікавого, я колись тут знайшла невикористані скляні медичні шприци, які були ідеальним подарунком друзям-медикам з Іспанії. А ще з дитинства у мене була травма – я пам’ятаю той момент як платівка казки «Снігова королева» летіла вниз з другого поверху ліжка в моїй дитячій кімнаті. Відтоді я не чула цю казку з отим затишним скрипом вінілової платівки. Тут же, на Петрівці, я знайшла таких дві, одну собі, а другу брату, бо казка має бути в кожному домі.

Можна пішки, можна на велосипеді, або автівкою з Петрівки відправитись через Північний міст у парк Дружби народів, або зараз він зветься Муромець, або ж на Труханів острів. І там, і там дивовижна природа, острівець затишку у великому, гучному місті. В парку Муромець є річка з бобрами, а на Трухановому — сотні різних птахів, за якими можна спостерігати, сидячи на березі одного з озер. Якщо ви пішки або на велосипеді, то сміливо вирушайте в сторону пішохідного мосту, вийдіть на пляж і поспостерігайте за пенсіонерами, які в теплу пору року загоряють, а восени грають в шахи. Колись, зовсім на короткий період я була частиною цієї чудернацької компанії. Я працювала медсестрою в медпункті біля Пішохідного мосту і те літо я запам’ятала назавжди. Там, окрім змащування ран зеленкою і допомоги перепившим алкоголю дітлахам я познайомилася зі справжнім духом Києва, з художниками, акторами, поетами, скульпторами і спортсменами. Це були люди глибоко за 70, які не давали засумувати в особливо спокійні дні. 3 місяці в цій компанії змінили все моє життя, я не перебільшую. Саме заробіток у цьому медпункті я і витратила на подорож в Херсон, про яку ви можете послухати на сайті Громадського радіо в розділі подкасти.

Пройшовши пішохідний міст, вирушайте вздовж Дніпра до Річкового Вокзалу і не забудьте зазирнути всередину. Ця будівля тривалий час була закрита для відвідувачів, ба більше, я лише минулого року вперше за все своє 35-річне життя там побувала. У височенних залах лишились розписи радянського часу, а сьогодні там виставляють свої роботи місцеві художники.

На цьому місці ще у XVIII столітті був річковий вокзал, а лінія причалу тягнулася майже 4 кілометри і була найдовшою в Європі. На початку XIX століття місцева влада почала замислюватись над питаннями розширення можливостей річкового вокзалу, адже було зрозуміло, що з розвитком пароплавства пасажиропотік буде тільки збільшуватись, але плани лишилися планами, війна внесла свої корективи і до будівництва вокзалу руки дійшли тільки в 50-ті роки. Це вже саме та будівля, яку ми можемо бачити сьогодні. Він стилізований під корабель і мав викликати у людей бажання подорожувати. Дістатися сюди з Дніпра або Запоріжжя не вийде, хіба в теплу пору року можна покататися на прогулянковому катері.

***

Пройдіться Володимирським узвозом вгору і від арки Дружби народів вийдіть на новий пішохідний міст. Є купа критиків, які незадоволені цим місцем, говорять, що він страшний, жахливий, не вписується і ще купа всього. А мені подобається! З мосту відкривається дивовижний краєвид, завдяки йому ж навели лад в парку біля пам’ятника Володимиру і що мене вразило минулої зими — це шлях вздовж схилу через парк, під фунікулером аж до Андріївської церкви. Сьогодні там не менш приємно, ніж взимку.

Здається, востаннє я тут була 100 років тому і після того сміттєвого звалища і зустрічі з дивного виду людьми у мене не було жодного бажання повертатись, аж до минулорічних новорічних свят. Якщо і ви там ще не бували після реконструкції — раджу! Поділ я не люблю, я там і працювала в різних локаціях і просто гуляла, але чомусь він мені не відкрився, хоча, переконана, це все також трансформується з часом. Хоча тут є кілька приємних кафе, які я із задоволенням вам пораджу. Якщо ви любите каву, то Еспресоголік ваше все! Тут найкраще еспресо і найсмачніші круасани з мигдалем. В холодну пору року зайдіть на п’яну вишню і вже з келишком теплої смакоти вирушайте вгору Андріївським узвозом. Я не шукаю вам легких шляхів, але особисто мені цей шлях знизу вверх подобається найбільше. Тут біля магазину продуктів є маленький бар «Гніздо», в ньому дуже затишно, а через панорамні вікна можна дивитись на зелень, або жовтизну, або ж і просто голе гілля дерев, яке живе своїм життям.

Андріївським узвозом треба ходити вночі, або пізно ввечері. Саме в цей час ця вулиця жива, не сучасна, відреставрована, не пафосна, а жива і київська.

***

Поки ще не набудували різдвяних яток, ловіть момент і йдіть у Софію. Колись ми з чоловіком вперше там опинились, коли проводили екскурсію каучсерферу, який у нас зупинявся на кілька днів. Тільки тоді ми усвідомили, що бачили майже всі найкрасивіші собори Європи, бачили найстаріші храми Грузії й Вірменії, а до Софії не доходили.

Софія Київська — найдавніший вцілілий архітектурний пам’ятник Київської Русі, один з найбільших християнських храмів свого часу. Згідно з останніми дослідженнями, Софійський собор заклав київський князь Володимир Великий 1011 р., а побудований він був не пізніше 1018 року, хоча деякі джерела пишуть про 1037 рік, але в цьому вимірі вже не так важливо, адже тільки уявити, тисяча років тому. В інтер’єрах збереглися безцінні давньоруські мозаїки і фрески, частина яких прихована під більш пізніми малюнками. Тут поховані князі Ярослав Мудрий, Володимир Мономах та інші постаті, про яких ми всі читали в підручниках історії. Зараз Софія Київська є Національним заповідником, занесена до реєстру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Тут відбувалися церемонії «посадження» князів на київський престол, прийоми іноземних послів; біля стін Софійського собору збиралося київське віче і була створена Ярославом Мудрим перша відома у Київській Русі бібліотека. Дзвіницю Софійського собору збудував гетьман Іван Мазепа. Її висота сягає 76 м, і в ній досі зберігається великий дзвін «Мазепа» вагою 13 тонн і заввишки 1,25 метра, який відлили в далекому 1705 році за замовленням та на кошти гетьмана. За часів радянської влади головний іконостас Софії, Царські ворота, практично повністю відправили на переплавку, залишивши лише 11 фрагментів. Тільки у 2008 році іконостас відновили за малюнками, що збереглися. На це пішло 104 кг срібла.

Це лише малесенька частинка величезного пласта інформації, який ви не дізнаєтесь, прогулюючись Софією наодинці, а тому я дуже раджу знайти екскурсовода і приділити цьому натхненному місцю кілька годин. Така екскурсія наповнює гордістю до місця, в якому пощастило народитися.

***

Завершити таку насичену і будемо чесні, фізично не просту прогулянку я раджу за кавою у пафосному, але дуже красивому місці. Колись мені його показав брат і відтоді я люблю раз на кілька років туди зайти і насолодитися містом у своїх ніг. Це готель Hyatt, 8 поверх, ресторан із захмарним прайсом, але із таким же захмарним краєвидом. Дозвольте собі каву із видом на Софію і старе місто, зі всіма цими звуками, запахами і відчуттями. Занотуйте собі це місце як план на час різдвяних свят, коли на площі сяє різдвяна ялинка — настрій неймовірний.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS