Чому українці в Росії мовчать? — письменник Микола Крижанівський

Письменник та скульптор Микола Крижанівський розповідає про свою нову книгу «Третя куля», присвячену видатному українському гетьману та анонсує вихід нової книги-повісті про українців, які мешкають і працюють у Росії.

Євген Павлюковський: Чи важко сьогодні в Україні видавати книжки?

Микола Крижанівський: Якщо в кишені є купа грошей, то це не є проблемою.

Євген Павлюковський: У ваших кишенях вони є?

Микола Крижанівський: На жаль, ні. Якби у нас існувала повноцінна державна підтримка, то світ побачили б багато достойних творів українських письменників. Сьогодні це є дуже потрібно для нашого читача та громадськості. Тому письменникам доводиться усюди вишукувати кошти.

Моя остання книга “Третя куля” розповідає про забутого українського гетьмана Євстафія Гоголя, який більше 20 років керував козацьким полком на Придністров’ї, а потім кілька років був наказним гетьманом. Він стояв на захисті українських кордонів у 16-17 століттях. Ця книга, на щастя, видана за допомогою державної підтримки. Я вважаю, що сьогодні українському читачу потрібна література, яка б відповідала злобі дня.

Вікторія Єрмолаєва: Чи збільшився попит на українську книгу за останні роки?

Микола Крижанівський: На мою думку, українська література сьогодні стоїть на шляху боротьби з російською літературою. На жаль, української літератури в книгарнях і досі мало. Українське письменство не може поки зробити той прорив, який сьогодні так потрібен українцям.

Євген Павлюковський: Треба щоб існував ринок і відповідні фахові менеджери.

Микола Крижанівський: Так, потрібен ринок. А цей ринок має мати підтримку держави.

Євген Павлюковський: Чи перебуває подібна історична література в тренді у українського читача?

Микола Крижанівський: Сьогодні історична література має мати тісний зв’язок з реальністю. Неможливо сьогодні окремо розглядати події в Україні у 18 та 21 століттях. Історія нас вчить тому, що ми нічому не вчимося. Ми бачимо, що методи і цілі тодішніх українських гетьманів і сучасних діячів української держави є майже ідентичними. Вони намагаються домовлятися і не хочуть діяти кардинально. Це говорить про те, що у ментальності українських керманичів з того часу мало що змінилося.

Вікторія Єрмолаєва: Ви у своїх книгах проводити такі паралелі?

Микола Крижанівський: Так. Наприклад, полковник, а потім і гетьман Євстафій Гоголь, всю свою політику проводив методом, як би сказали сьогодні, “договорняків”, а сидячи у келії монастиря перед своїм останнім часом дуже про це шкодував. Наводячи його слова: краще б шаблею вирішувати було питання політичні. 

Євген Павлюковський: Молоді покоління зазвичай менше цікавляться історією. На вашу думку, це є проблемою?

Микола Крижанівський: Молоді потрібна високоякісна художні історична література, яка формуватиме український світогляд. Має бути образ, сюжет, можливо, навіть сюжет про кохання, війну, пригоди. Подивіться на англійців. У них історія лицарства проходить через всю літературу. На цьому виховуються покоління. Вони всі знають, що було і знають, які їм жити далі. Так має бути і у нас, але ми забуваємо часом про величезний пласт історії, на якому можна виховувати достойних громадян.

Євген Павлюковський: Ви проанонсували свою наступну книгу, яка буде розповідати про “п’яту колону”.

Микола Крижанівський: Це буде невелика повість, вона вже написана і найближчим часом буде видана. Ми останінм часом дуже багато говоримо про “п’яту колону”, але зазвичай маємо на увазі “п’ятку колону в Україні. Але ми не ставимо питання, де є “п’ята колона” в Росії і що вона робить? В Росії є велика кількість наших співвітчизників на досить високих посадах. В той час коли Росія веде війну проти України, вони всі мовчать. Вони відірвалися від свого коріння і нічого не роблять.

Євген Павлюковський: Чому, на вашу думку, так? Ви робите в книзі якісь висновки?

Микола Крижанівський: Це глибоке питання, пов’язане з ментальністю українського характеру. Також це є результатом багатовікової пропагандистської роботи нашого північного сусіда, який хоче не просто загарбати і принизити українців, а ще й зробити нас слухняними рабами. Це також є результатом і нашої бездіяльності. Я на кінець наведу слова лідер кримськотатарського народу Рефтата Чубарова — “або ми торгуємо, або ми воюємо”. Нам потрібно приймати власні кардинальні рішення. Іншого виходу у нас немає. У кожного українця в давнину висіла шабля на килимі. Приходив час, коли він барв шаблю і захищав свою землю. Хочеться щоб на рівні вищого політичного керівництва держави були більш конкретні рішення і наша шабля не іржавіла.