Крім Надії Савченко, тисячі українських в’язнів могли перемістити до РФ

«Нещодавно уповноважена з прав людини у РФ Тетяна Москалькова поширила заяву, що Україна не хоче забирати своїх засуджених. Але це неправда. Україна вже два роки підіймає питання, щоб їх забрати», — говорить правозахисниця та голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик. З нею з’ясовуємо, за яким механізмом повертати українських кримінальних в’язнів з Криму та чим це ускладнюється?  

Ірина Соломко: Це питання не є новим і підіймається з 2014 року, це прокоментувала керівниця прес-служби ДПтС Катерина Денисюк. За цей час Україна нічого процесуально не зробила для їх повернення?

Тетяна Печончик: Це питання складне і комплексне. Певного механізму ще нема, але щодо частини цих засуджених осіб він є. На момент анексії в Криму перебувало більше 3000 в’язнів. Наскільки нам відомо, частина з них була переміщена з окупованого Криму на територію РФ. Точної статистики по цих особах нема.

Ірина Соломко: А як їх відбирали?

Тетяна Печончик: Росія вважає, що Крим і Росія — одна територія і вони можуть перевозити цих осіб як хочуть. Серед чотирьох місць несвободи в Криму не було установи для жінок. Усіх жінок, які потрапляють в Крим, мають відправляти в Росію.

Євген Павлюковський: У якому статусі перебувають ці громадяни: вони автоматично отримали російське громадянство чи залишаються громадянами України?

Тетяна Печончик: Маємо інформацію, що цим людям масово нав’язують російське громадянство. Відомі випадки, коли 11 травня кримський татарин Ельвіс Асанов в суді в Криму, протестуючи проти того, щоб йому присвоювали російське громадянство, перерізав горло. На щастя, його врятували. Але ось до чого доходять люди, протестуючи проти цього.

Нам передали лист кримські засуджені через своїх адвокатів, який ми оприлюднювали в ЗМІ, де просили Україну звернути на них увагу і казали, що вони громадяни України, хоч і свого часу помилилися та відбувають за це покарання, але мають відбувати його на території України, а не Росії.

Ірина Соломко: Що можна зробити, щоб повернути їх?

Тетяна Печончик: Нещодавно уповноважена з прав людини у РФ Тетяна Москалькова поширила заяву, що Україна не хоче забирати своїх засуджених. Але це неправда. Україна вже два роки підіймає питання, щоб їх забрати. З Еллою Памфіловою, попередницею Москалькової, українська уповноважена з прав людини Валерія Лутковська два роки вела переговори, щоб забрати в’язнів, які хочуть відбувати покарання на території материкової України. Ми не знаємо точну кількість в’язнів, які хочуть цього, але на той момент точно було кілька десятків заяв.

РФ хоче видати нам цих осіб на підставі Європейської конвенції про обмін засудженими особами. Якщо Україна забере їх з Криму на підставі цієї конвенції, означатиме, що вона визнає Крим територією Росії. Очевидно, це завелика ціна. Тому уповноважена ВР з прав людини наполягає на тому, щоб був винайдений спеціальний механізм для передачі цих засуджених. Вона хоче залучати до цього РЄ та інші міжнародні організації, які б виступили посередниками, щоб такий механізм був винайдений і люди були видані Україні.

Але є і те, що частина засуджених переміщені на територію РФ. Конвенцію можна було б застосувати щодо них. У такому випадку, правових бар’єрів нема.

На момент окупації в Криму було 3000 в’язнів. Зараз у нас нема доступу до інформації, скільки їх там. Ми намагаємось зібрати інформацію, скільки їх і скільки переміщено на територію Росії. Згідно з міжнародним гуманітарним правом, держава-окупант не має права переміщувати населення з окупованої території на свою територію.

Євген Павлюковський: Особи, які були там на момент анексії, були ув’язнені за вироками українських судів. Після того частина вироків переглядалась судами російськими. Чи це ускладнює процес передачі?

Тетяна Печончик: Це ускладнює процес передачі. Якщо перегляд вироку був після окупації, це означає, що в документах буде рішення окупаційного суду, а Україна не може визнавати таких вироків. Зараз важливо, щоб почався діалог та пошук механізмів щодо певної категорії таких осіб.

Ще одна проблема, із засудженими, які на момент окупації перебували в Криму, але в Криму їхні вироки переглянули і людей випустили. Частина цих людей хотіла б повернутись на материкову Україну. Україна має дати їм чіткий сигнал, що тут їх не будуть переслідувати. Мін’юст працює над правовою формулою, яким чином можна було врегулювати питання, щоб ці люди могли повернутися в Україну без страху бути знову засудженими.

Ірина Соломко: Як довго вони працюють над цим? Як ви оцінюєте роботу Мін’юсту в цілому?

Тетяна Печончик: Мені б хотілося, щоб це відбувалося швидше. Люди доведені до відчаю, якщо вони перерізають горло в судах і шлють звернення. З іншого боку, правова ситуація, у якій опинилась Україна, дуже складна.

Тут Мін’юст робить багато. Воно завжди займає проактивну позицію. Зараз би хотілося більше активності від МЗС. Українські консули не відвідують неполітичних в’язнів. Ми маємо багато звернень від людей, які хочуть відбувати покарання в Україні. Консул має поїхати до людини і підтвердити, що вона дійсно виявила бажання бути переведеною для відбування покарання в Україні. РФ офіційними шляхами не повідомляє про те, що ці люди є, тому ці прохання ув’язнені передають родичами.

Крім Надії Савченко ще є, як мінімум, 31 людина в Росії та окупованому Криму за політично сфабрикованими справами. Це також і сотні, тисячі неполітичних в’язнів.

Євген Павлюковський: Як бути з тими людьми, які отримали амністію в Україні, але продовжують відбувати покарання на території Криму і РФ?

Тетяна Печончик: Ці люди мають бути випущені на свободу. Місцеві окупаційні органи влади не випускають їх. Тут вони можуть виходити на свободу, потрібно вимагати цього.

Ірина Соломко: Яка ситуація з в’язнями у «ДНР» і «ЛНР»?

Тетяна Печончик: Там все простіше. Вже відбулося п’ять передач засуджених. Уповноважена Валерія Лутковська з іншими відомствами організувала ці передачі. В кожній передачі там по кілька десятків людей.