Мирослава Которович і "Артехатта" готують музичний перформенс до дня народження Лесі Українки

Камерний ансамбль «Артехатта» презентує проект «MAVKA. Мрії чи Марення?» до дня народження Лесі Українки, який 25 лютого о 19.00 відбудеться у Національній філармонії України. Керівниця колективу та скрипалька Мирослава Которович і музикант Ігор Саєнко знайомлять із програмою заходу.

Мирослава Которович: Цей проект не буде про те, як її вірші будуть покладені на музику чи цитування поезії. Це буде припущення, мандрівка в її внутрішній світ через музику. Я думаю, вона була б блискучою музиканткою. Вона обожнювала грати на фортепіано. Через те, що фізично не могла це робити, страшенно страждала.

Василь Шандро: Як добирався репертуар? Як композитори змогли об’єднатися в одній темі?

Ігор Саєнко: Вся музика дуже поетична, як каже Мирослава, природня. Там йдеться багато про що, але певним чином вона вся перегукується. Коли минулого року ми робили це, грали дуетом. Сьогодні є всі аранжування, щоб 25 лютого заграти з камерним ансамблем «Артехатта». Це вже більш насичений музичний матеріал.

Дякуючи тому, що ми зайнялися проектом, я дізнався, що навіть у «Лісовій пісні» Леся Українка записувала мелодії для сопілки, які мають звучати. У нас якраз буде маленький інструмент акордіна, який буде імітувати сопілку.

Тетяна Трощинська: На афіші є надзвичайно красивий костюм. Ви окремо готували вбрання?

Мирослава Которович: Ми побачили цей вінок у колекції Зінаїди Ліхачевої. Він дуже сподобався і гарно сів. Ми вирішили, що це надзвичайний момент, коли Мавка в зоряному вінку знову з’являється перед Лукашем. Чомусь здалося, що цей зоряний вінок дуже гарно вдався у Зінаїди. Окрім того, вона буде ще показувати відео, створене для цього проекту.

Василь Шандро: Цю подію не зовсім коректо називати концертом у звичному розумінні слова?

Мирослава Которович: Ми довго думали, як це назвати. Зінаїда наполягала, що це перформанс, і він був таким, коли ми в темному і трохи містичному місці грали це в Будинку актора. Можливо, це був арт-речиталь, коли це було вдома у Лесі.

Коли цей проект вийшов на велику і світлу сцену Філармонії, він теж змінився, почав жити іншим життям. У той момент довго шукали, як визначити жанр, і придумали, що це інструментальний театр. Збільшується кількість людей, а сценографія, декорації спеціально робляться під зал. Наш інструментальний театр живий, він видозмінюється, події і навіть декорації будуть розвиватися в часі.

Тетяна Трощинська: Такі заходи розширюють аудиторію?

Мирослава Которович: Вже є певний стиль, і люди, напевно, чекають цікавинок і несподіванок. Думаю, і в цьому проекті ми їх запропонуємо. Навіть сама Леся Україна про «Лісову пісню» казала, що трохи побоювалася постановки в театрі, бо казала, що створювала мрію, і з неї можуть зробити бутафорію.

Але музика апріорі не може бути бутафорією, і цей момент відсутності бутафорії — щось пов’язане із фантазію і мрією, маємо припущення, з мареннями. Думаю, це особливий жанр. А поезія і питання, які Леся ставить чи не в кожному творі, у нас будуть короткі і тезові. Ніби, під час музики, ми пропонуємо подумати над ними. Ставити їх буде Дмитро Черченко, дуже думаючий актор. І багато ідей виникають потім, в обговоренні з ним певних питань.