«Небо падає» — спроба розглянути світ покоління Майдану, — кінорежисер

Кінорежисер, член угрупування «BABYLON’13» Володимир Тихий говорить про фільм.

Едуард Лозовий: Розкажіть про головного героя.

Володимир Тихий: Я познайомився з його батьком, з Устимом я не був знайомий. Це сталося менше трьох років тому, коли вперше збирали родини Небесної сотні. Об’єднання «BABYLON’13» це діло фільмувало. Батько Устима був одним з найактивніших серед членів родин героїв Небесної сотні. Він намагався перевести цю справу в політичну, культурну площину.

Цілий рік точилися історії з тим, що для загиблих хлопців з Небесної сотні вигадували окремий орден, хотіли давати Героя України. Два роки тому під час урочистих жалобних подій біля Порошенка опинився Володя Голоднюк, який почав цього вимагати.

Порошенко розлютився, сказав, що такі люди заважають нам боротися з Росією. Але він за 5 хвилин повернувся і сказав, що всім героям Небесної сотні дають Героя України.

Фільм, який ми зробили, неформальний. Це серйозна спроба розглянути внутрішній світ покоління, яке було на Майдані, починаючи зі студентської акції.

Під час Майдану ми знімали саме молодих людей. На Майдані все було дуже бурхливо. Окремо ми зібрали людей, які були ровесниками Устима. Вони згадують свої особисті емоції. Там згадується і Устим, але немає докладного опису того, що і коли робив Устим. Фільм будується на безпосередньому погляді молоді на ті події. Один з героїв розповідає, як дивом 18 лютого йому вдалося втекти неушкодженим з бійні.

Люди вийшли, щоб позбутися цієї депресивної корупційної атмосфери, яка просто знищує. Вони були готові за це вмерти і вмирали.

Цей фільм розповідає не про політиків, він побудований на розповідях 18 — 20-річних людей, які взяли на себе відповідальність.

Анастасія Багаліка: Те, що відчуває покоління Устима, — це максималізм?

Володимир Тихий: Це прагматизм, реалізм. Інфантилізм притаманний всім. Старшій людині складніше цього позбутися. Молоді люди більш гнучкі. Їм легше стати дорослими. Насправді це дуже доросле покоління.

Едуард Лозовий: Чи не досить плакати? Чи не на часі знімати про перемоги?

Володимир Тихий: Кіно не є жалобним. Це кіно про драйв молодих під час революції. Устим не є жертвою.

Ми живемо у пострадянському часі, в якому була знищена релігія. Замість неї виник культ вигаданих предків. Влада — жерці. Ленін, Сталін — це боги, ми можемо тільки славити їх.

Потрібно знімати цікаві розважальні, комедійні фільми. Є шалений соціальний запит. На жаль, наш глядач бідний. Він не може ризикувати дивитися українське кіно. Глядач іде на фільм, в задоволенні від якого він упевнений.