Одна з проблем сварок у соцмережах — ми не можемо вчасно зупинитися — конфліктологиня

Гостя — конфліктологиня Ірина Ейгельсон.

Ірина Ейгельсон: Варто розділяти ситуації, коли людина ділиться доробком і коли ділиться рефлексією і почуттями. Для мене це дві різні комунікативні ситуації. Коли людина ділиться своїми почуттями, відчуттями, переживаннями, вона очікує перш за все емпатії від людей, підтримки. Далеко не всі люди здатні її надавати в конкретний момент, не усі зчитують такі пости саме як запит на підтримку чи емпатію. Також це може бути захисним механізмом. Якщо я, умовно, читаю, що якійсь людині погано, я, можливо, захочу захиститися від цих почуттів або не мати ресурсу цю емпатію дати.

Коли говоримо про критику певних доробків чи думок, висловлених про якусь подію чи феномен, є два аспекти. По-перше, це навичка сприймати критику. У нас ще зі школи люди бояться помилок, у них помилки — це катастрофа. У нашій культурі вказування на помилку сприймається як крах світу просто, загибель всього. Люди починають захищатися від відчуття: «Зі мною все погано, раз мене критикують». Інша сторона цієї ситуації — це спосіб висловлення критики. Переходять на особистості чи ні, висловлюють конструктивно чи ні, в якій формі взагалі висловлюють. Дуже важливо враховувати, яка комунікативна задача у того, хто критикує, — чого він хоче: покращити цей доробок чи самоствердитись за рахунок висловленого.

Ми в принципі, на жаль, не вміємо говорити про емоції і в нас не дуже добре з їх висловленням, і ще гірше — з їх сприйняттям та підтримкою. Ми не вміємо підтримувати один одного.

• У нас дуже популярна «конкуренція страждань», коли людина хоче сказати, що мене жаліти треба більше, бо в мене було гірше.

Важлива навичка — розуміти та відчувати людину, з якою відбувається діалог. Розуміти, що для неї це може бути набагато важливіше, ніж для людини з іншим досвідом та іншим психотипом, і іншими патернами реагування. Не в усіх так, як у тебе, і, дійсно, вони можуть страждати від того, що для тебе нічого не значить.

Емоційний інтелект, емпатію можна розвивати. Якщо ти не можеш підтримувати, принаймні можна відрефлексувати, які твої коментарі тут будуть недоречними і вчасно зупинитися. У чому одна з проблем Facebook — ми не встигаємо вчасно зупинитися.

Євген Савватєєв: Пані Ірино, буває така ситуація, коли під дописом про смерть відомої людини приходить хтось, хто починає писати «А він такий-то такий-то…» Як реагувати на це іншому користувачу?

Ірина Ейгельсон: Тут, по-перше, треба визначити, це реальна людина залишає такі коментарі, чи бот. Помітно, що це не живі люди коментують, а робиться реальний вкид для провокації сильних емоцій та влаштування срачів, вибачте на слові. Якщо ти розумієш, що це бот, реагувати не треба в принципі.

А якщо розумієш, що інша людина, то варто задуматись, чого я хочу досягнути своєю відповіддю іншій людині, яку я не знаю, ніколи не бачила і ніколи не побачу. Якщо це знайома людина, яку ти знаєш, то можливо перейти в приватний чат і з’ясувати, чому саме ця людина так думає, чому вона вважає не висловити підтримку, а пояснити свою позицію. І далі варто спілкуватись з цією знайомою людиною, якщо для мене важливо її зрозуміти.

Євген Савватєєв: А чи можливо взагалі переконати людину? Ви бачили такі випадки?

Ірина Ейгельсон: Іноді бачила. На певному рівні емоційного напруження це стає вкрай складно, а от якщо емоції не сильно вирують, то конструктивна взаємодія із визначенням якщо не помилок, то білих плям в аргументації, буває, хоча не часто. У нас у публічному просторі погодитися із тим, що ти в чомусь був не правий, або щось не врахував, дуже складно — це сприймається як слабкість, а не як сила визнати свої помилки або недорахування.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS