Переяславська Рада - це акт визнання держави Гетьманщини, а не приєднання до Росії, - історик

У Києві сьогодні, 7 березня, відбудеться презентація книги «Як козаки Україну боронили», яку написали професори Сергій Плохій та Юрій Мицик. Модератор цієї зустрічі – доктор історичних наук, професор Віктор Брехуненко побував у ефірі Громадського радіо та детальніше розповів про літературну новинку.

«Це дуже якісна науково-популярна книга про історію українського козацтва. Потреба в такій літературі надзвичайно велика, оскільки ця книга розрахована на широкий загал українців, на ту аудиторію, від позиції якої залежить майбутнє української держави. Дуже важливо, щоб нова версія української історичної пам’яті була позбавлена ознак меншовартості, постколоніального та постгеноцидного синдрому.

Ця книжка написана в такому ракурсі, який формує цілком здоровий і нормальний, європейського типу патріотизм, шанобливе ставлення до нашої історії: без «України – батьківщини слонів», але й без самоїдства», – говорить Віктор Брехуненко.

 

Анастасія Багаліка: Чому взагалі в цій темі може бути присутнє самоїдство?

Віктор Брехуненко: В українській історичній науці, починаючи від середини 90-х, з’явилася така тенденція, яка проповідувала те, що той український історик просунутий, який із самоїдством дивиться на українське минуле, добачає в ньому щось не таке, що наша історія гірша, ніж історія інших європейських держав, що й там не таке, й там, що не треба пишатися нашими перемогами, бо це ображає сусідів, не треба говорити про злочини сусідів на теренах України, бо це теж їх ображає.

Такий занепадницький світогляд постійно вкидався в суспільство, й це резонувало з тими ідеологемами, які Москва впродовж останніх двохсот років кидала в голови українців.

На перетині всіх цих речей витворилась та свідомість українців, яка заважала нам нормально розвиватися. Тому ми повинні деконструювати всі ці речі, подавати широкому загалу таку літературу, яка була би дуже якісна з наукового боку, але подавала просто й популярно та формувала нормальне сприйняття української історії.  

Анастасія Багаліка: Прийнято вважати, що причиною виникнення козацтва в Україні було те становище, в якому перебувало селянство та дрібне міщанство в ті часи, а козаки – такі собі люди, які тікали, щоб жити вільніше.

Віктор Брехуненко: Це один із міфів, який постійно втовкмачувався в голови українців із ХІХ століття російськими, польськими істориками. До цього «хору» долучилася значна частина українських істориків, особливо в сумнозвісні радянські часи.

Козаків подавали як сплав вихідців із простолюду з заниженими інтелектуальними горизонтами, рефреном тут була нездатність козаків до державотворення, до витвору високої культури, ідеології і так далі. У такий спосіб кидалася величезна тінь на козацьку історію.

Козаки зробили величезний внесок в українську історію і саме вони, а не традиційна еліта відновили українську державність усередині XVII століття у вигляді Гетьманщини. І без Гетьманщини сучасна українська держава була би неможлива

Козаки походили зовсім із інших верств. Середньовічне, ранньомодерне суспільство дуже структуроване, кожен стан має свій комплект прав і прерогатив, займається тільки притаманною йому працею. Воювала шляхта, за це користувалася комплектом прав і привілеїв. Міщани мали свою нішу: повинні були виробляти ремісничі вироби, торгувати. Селяни мали працювати на ріллі й годувати тих, хто обороняє вітчизну.

Уявити собі, що селянин від плуга одразу, з перших звісток про козацтво, одразу став войовником – це просто неймовірно. Тому немає нічого хибнішого від того, щоб вважати козаків вихідцями з простолюду. Козаки – це вихідці з нижчих прошарків еліти, людей війни, які й до цього воювали, але тих прошарків, які в силу різних обставин не могли довести своє шляхетство і балансували на межі, коли вони будуть викинуті з цього елітарного стану.

Займаючись військовою справою вони мали ідеологічне підґрунтя для того, щоб вимагати для себе тих прав і привілеїв, які мали класичні люди війни, еліта – під козацьким прапором повернути собі втрачені права та привілеї.

Анастасія Багаліка: Чи є якісь підрахунки, скільки взагалі козацької верстви було в різні часи в Україні?

Віктор Брехуненко: Козацтво другої половини XV та XVI століття не багаточисельне, в його лавах переважають вихідці з еліти. З кінця XVI століття відбувається так званий процес наповнення козацьких лав вихідцями з селян, які бачили, що поруч живуть козаки, які намагаються не сплачувати жодних податків, судитися власним «присудом», важать до того, щоб комплект їхніх прав і привілеїв дорівнював шляхетським. Селяни масово посунули в козацькі лави, тому відбувається зростання козацького стану. Тоді навіть старі козаки ремствували, що вихідці з простолюду псують козацькі звичаї.

Щодо кількісних характеристик, то на 30-ті роки XVII століття козаки могли виставити 60-80 тисяч шабель, а король Владислав IV, виношуючи проекти війни з Туреччиною, заявляв, що може виставити навіть 100 тисяч козаків. За Доби Богдана Хмельницького все, що могло, пішло в козацтво, Хмельницький міг виставити величезну армію. У XVIIІ столітті число козаків, які поділялися на свої прошарки, в цілому доходило до 250-300 тисяч.

Анастасія Багаліка: Діти в школі багато вивчають про походи козаків. Як ви вважаєте, як сприймають діти та ті, хто знайомиться з козацтвом взагалі, цей час?

Віктор Брехуненко: Ми тут повинні не впасти в іншу крайність: від самоїдства не перейти до самозахвалювання. Нам не треба нічого перекручувати та притягувати за вуха. Сучасні праці українських істориків дуже тверезо дивляться на всі сторони діяльності українського козацтва.

Військова діяльність козаків належить до найефектніших візитівок цього стану. В світогляді козаків військова доблесть стояла на першому місці, порівняно з іншими чеснотами.

Якщо говорити про козаків як про військову силу, то вона дійсно була потужною, цінувалася в Європі. Всі навколишні монархи в багатьох моментах намагалися залучитися підтримкою козацького війська. Козаки брали участь в усіх війнах, які вело Велике Князівство Литовське, а потім і Річ Посполита проти Московії.

Козаки були вправні вояки на морі, їхні морські походи унеможливили перетворення Туреччиною Чорного моря на внутрішнє «турецьке» озеро.
Але ми повинні зробити тут велику ремарку. Козаки були вправні вояки на морі, вважалися однією з найкращих піхот у Європі, але вони не мали такої кінноти, як треба. Брак кінноти унеможливлював перемоги козацького війська над польським військом.

Геній Хмельницького якраз і полягав у тому, що він пішов усупереч попередній козацькій військовій стратегії. Щоб мати перемоги над польським військом, він урівноважив козацькі ґанджі татарською кіннотою, тоді все пішло так, як треба.

Феноменальність козацтва в тому, що воно стало державотворчим чинником і носієм ідеї заміни української еліти

Анастасія Багаліка: Те, що козацтво стало носієм ідеї незалежності, це ще один міф чи ні?

Віктор Брехуненко: Не міф. Це визнано в світовій історіографії. Сучасні польські історики, частина навіть російських істориків чітко пишуть про те, що якраз у козацтві виникла ідея як відновлення української держави, так і її легітимізації на міжнародному тлі як незалежної держави.

Геній Богдана Хмельницького полягав у тому, що під його проводом з нічого всередині 17 століття була відновлена українська держава і він досяг її міжнародного визнання: легітимізації держави, себе як правителя та козацтва як нової української еліти.

Тут також треба розвінчати й «переяславський» міф. Переяславська Рада – це не було ні приєднання, ні возз’єднання з Росією, це був військовий союз. Це був акт, який забезпечив Україні міжнародне визнання. Бо тоді міжнародне визнання – це не дипломатична нота, це коли легітимний християнський володар бере під своє крило нове державне утворення, цим сигналізує світу, що він визнає його легітимність.

Анастасія Багаліка: Тобто Переяславська Рада була актом визнання Гетьманщини?

Віктор Брехуненко: Так. І після цього всі європейські правителі трактували Гетьманщину як легітимну державу, а Богдана Хмельницького як легітимного володаря в колі всіх європейських правителів.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.