Піснярка Катерина Низькопоклонна дебютує в радіоефірі з власними віршами

Андрій Куликов: Я знав, що ви пишете вірші, адже не можна писати таку хорошу музику, і не писати віршів. Але одна справа – пісенний текст, а інша – вірші.

Катерина Низькопоклонна: Я взагалі почала писати вірші, а не тексти для пісень. Вірші я почала писати в років 12-13, а пісні – у 18. Для мене є велика різниця, тому що коли я пишу текст, то знаю одразу, чи він буде віршем, чи текстом до пісні. В мене лише один раз в житті було так, що я написала просто вірш, і за декілька днів мені з’явилася музика. А зазвичай спочатку мені приходить мелодія з певними меседжами, а потім вже пишеться текст.

Андрій Куликов: Чи можна вас попросити продекламувати якийсь ваш вірш?

Безвіконня. Застиглі прощання. Наче з кислою вішнею біль.

Не моє, не твоє сподівання. Ми змарніли, розсипали сіль.

Бездоріжжя в пустому мовчанні до нудоти важливих речей.

Ми б хотіли, але сперечання важливіше за нас, за людей.

Знов безмежжя в очах запалало – то минуле, яке не пройшло.

Скільки драми життя пробачало… Знову сонце зі звички зійшло.

Безпорадність, неначе так треба. Ми померли для всіх тільки вдвох.

Простигаю всю себе до неба. Я закреслю закреслене знов.

Андрій Куликов: Донедавна ви були російськомовною людиною. Звідки взялася така українська?

Катерина Низькопоклонна: Та вона завжди зі мною була. Я писала ще в 13-14 років українською, але це був менший обсяг, російськомовних віршів було більше. Зараз я подекуди теж пишу російськомовні вірші, та набагато рідше, і я не пишу російськомовні тексти для пісень, вони просто в мене не складаються. Та й в житті я більше почала розмовляти українською, тому як думаю – про те і пишу.

Повну версію розмови та інші вірші  Катерини можна буде почути у доданому звуковому файлі.