Польсько-український конфлікт — це конфлікт пам’яті двох жертв, — історик

Постанову Верховної Ради щодо рішення Сейму обговорюємо з істориком Олександром Зінченко.

Євген Павлюковський: Як ви оцінюєте таке рішення Верховної Ради?

Олександр Зінченко: Я тішуся, бо, насправді, я очікував гіршого. Після того, як трапилась ця, м’яко кажучи, не дуже розумна історія спершу з польським Сенатом, а потім – з Сеймом, я очікував більшої ескалації конфлікту і відповіді в стилі того проекту, який подав Олег Мусій.

Євген Павлюковський: Ви маєте на увазі дзеркальну відповідь і введення аналогічного дня в Україні?

Олександр Зінченко: Так. Польсько-український конфлікт пам’яті цікавий тим, що це конфлікт пам’яті двох жертв, тому його не можна вирішити тими методами, якими вирішувався польсько-німецький конфлікт. Пам’ять катів, як кажуть у Польщі, швидко вигасає. З польського боку існує дуже низький рівень усвідомлення того, що в цьому конфлікті загинули і українці. Так сталося через те, що впродовж останніх років дуже мало говорили про те, що безневинні жертви є як з польського, так і з українського боку. Ясна річ, що пропорції дуже відрізняються. Так вийшло, що польські громадяни українського походження знищували значно більшу кількість польських громадян польського етнічного походження. В Польщі за останні роки не звучала думка про те, що всі жертви потребують вшанування, а всі злочинці – засудження. У 2003 році обидва Парламенти синхронно проголосували постанову, що засуджувала цей злочин і вшановувала пам’ять усіх жертв. Частина польського суспільства була не задоволена таким підходом і говорила виключно про жертви з польського боку.

Євген Павлюковський: Але так само частина українського суспільства іноді говорить саме про українські жертви. На вашу думку, відповідь Верховної Ради є достатньо переконливою для польського суспільства і політикуму?

Олександр Зінченко: Польське суспільство є різним. Для значної частини польського суспільства ця постанова Верховної Ради не буде зрозумілою. Деякі польські медіа трактують цю відповідь як симетричну, а не асиметричну. Тобто так, наче українці заперечують право польського Парламенту оцінювати якісь події.

Відома польська дослідниця Ева Семашко сказала: «Українці намагаються нав’язати нам своє бачення минулого». Коли я це прочитав, в мене з’явилось відчуття, ніби я є частиною імперської нації, яка всім намагається щось нав’язати.

Українцям і полякам треба проводити більше часу в обговореннях цих питань на всіх рівнях. Діалог полягає в тому, що треба спробувати зрозуміти позицію іншого, а не нав’язати йому своє бачення. На жаль, те, що польський Парламент і частина польського суспільства називає діалогом, діалогом не є. Небезпека цієї заяви спочатку Сенату, а потім Сейму полягає в тому, що  двосторонній обмін думок міг би перетворитися на змагання монологів.

Євген Павлюковський: В заяві Верховної Ради міститься пункт про те, що ухвала Сейму поставила під загрозу політичний і дипломатичний доробок двох держав, спрямованих на примирення. Наскільки високою є вірогідність погіршення українсько-польських стосунків?

Олександр Зінченко: Перед тим, як польський Парламент прийняв постанову, Володимир Гройсман запропонував прийняти спільну заяву з приводу цього конфлікту і встановити спільний день пам’яті для українців і поляків. На жаль, відповіді на цього листа немає і досі.