Прогулянки на повітрі дієвіші за сиропи від кашлю, — доктор Лінч

У листі, оприлюдненому на Facebook-сторінці Олександра Лінчевського, зазначається, що Міністерство охорони здоров’я стурбоване поширеною практикою надмірного та необґрунтованого призначення певних груп препаратів для лікування неускладнених ГРВІ у дітей.

Тетяна Косянчук: Розкажіть детальніше про лист.

Олександр Лінчевський: Це інформаційний лист до закладів охорони здоров’я. Ми не збиралися вчити лікарів лікувати застуду і вірусну інфекцію. Є доказова медицина. Це тренд останніх років у світовій медицині, вона говорить вибирати для прийняття рішень лише ту інформацію, яка працює.

Тетяна Косянчук: Те, що підтверджене дослідженнями?

Олександр Лінчевський: Так. Але тільки специфічними дослідженнями, дуже складно побудованими. Але це та медична наука, якій можна вірити. Групи препаратів, перераховані у листі, за жодними з даних не є ефективними при застуді.

Важливо, що у листі йдеться про неускладнену вірусну інфекцію. Це не керівництво для матерів. Лікар, який бачить неускладнену вірусну інфекцію, може посилатися на наш лист. Ми перевірили інформацію і за останніми даними цими групами препаратів такі вірусні інфекції лікувати не потрібно. Йдеться про антибіотики, так звані «імуномодулятори», сиропи від кашлю, комбіновані препарати, гомеопатію. Це не працює. Не існує жодних даних, які б підтверджували ефективність цих препаратів у дітей.

Ми даємо сиропчик — ніби, ведмедик намальований, все лагідне і хороше для дітей, із смаком малини. Але ті діти, які не приймають цього, і ті, які приймають, одужують однаково.

Тетяна Косянчук: Які є механізми контролю, щоб лікарі не виписували такі препарати?

Олександр Лінчевський: Чому ці препарати іноді виписуються? Є три причини.

Перша причина: шлях наукових знань до лікаря в Україні тривалий. Невелика кількість лікарів володіють англійською і мають можливість читати першоджерело. Є лікар, який завалений роботою, у нього купа пацієнтів і дуже мало часу сидіти і відшуковувати новітні знання, які є сьогодні, перевіряти кожен препарат. Освітня прогалина заповнюються фармацевтичним лобі, коли приходять і показують: є цей і цей препарат. Це відкладається в голові. Лікарі теж дивляться телевізор і це працює. Є лікарі, котрі були переконані, що ці препарати не нашкодять, може, трошки покращать. Сучасна світова англомовна європейська і американська наука каже: «Ні!» цим препаратам.

Друга причина: аптека. Завдання там — прибуток. Люди приходять і кажуть: «Дайте щось від застуди». Їм кажуть: «Ось, візьміть».

Третя причина: самі пацієнти, які чекають таблетку. Бо лікар, який нічого не дав, автоматично поганий. Дитина кашляє, а прийшов лікар і сказав відкрити кватирку і дати дитині пити.

Є прості правила. Дитина хоче бігати — хай бігає, хоче спати — хай спить, не хоче їсти — хай не їсть.

От уявіть, я приходжу до ваших дітей, відсовую таблетки і кажу: «Відкрити вікно, дати пити». Будь що. Не мучити козячим жиром. Ваша материнська і батьківська турбота за дитиною і комфорт значать для одужання набагато більше, ніж цей перелік препаратів. І уявіть лікаря, який прийшов і це сказав.

Дитина кашляє, температура. Прийшов лікар і не дав таблетку. Він автоматично поганий. Мати шукає іншого лікаря і знайде такого, який скаже: «Візьміть уже це, воно не нашкодить». І, о чудо, дитина одужує на сьомий день. Той лікар, який шостого дня призначив все це, автоматично хороший.

Хто з пацієнтів прийшов до лікаря і запитав: як не хворіти? Нема таких візитів. Хто прийшов у вересні та запитав про вакцину? Всі чекають до останнього. Не харчуються нормально, не займаються спортом. Хтось казав: светр — це той вид одягу, який дитина вдягає, коли мамі холодно.

Якби пацієнт був готовий спілкуватися з лікарем до захворювання, а не під час, якби пацієнти були готові послухати і не отримати таблетку, було простіше б і цих проблем не було.

Тетяна Косянчук: Чи є у МОЗу просвітницькі ініціативи, щоб заборонити рекламу препаратів на телебаченні, щоб говорити через рекламу про те, що потрібно приходити до лікарів?

Олександр Лінчевський: Зміни, які відбуваються і мають відбуватися включають те, про що ви говорите. Реклами препаратів не повинно бути по телевізору. Левова частка медикаментів має випускатися за рецептом. Антибіотики, в першу чергу. Не має бути безконтрольного прийому препаратів. Створення центрів громадського здоров’я передбачено Угодою про Асоціацію.

МОЗ працює. Але тут не треба чекати швидких кроків завтра. Ті речі, котрі стосуються докорінних змін системи, будуть відчутні не сьогодні.

Ірина Сампан: Часто говорять не лише про сиропчики, але й про вітаміни, які виписують просто так.

Олександр Лінчевський: З вітамінами красива і романтична історія. Здається, вживання вітамінів почалося з лауреата Нобелівської премії Лайнуса Полінга, котрий вживав вітамін С і довів на собі, що він не шкодить у великих кількостях. З тих часів вітамін С став популярним.

Згідно з сучасними методами проведення досліджень ефективності препаратів, сучасною доказовою медициною ми кажемо, що вітаміни не є ефективними. Вітамін С можна приймати і він не шкодить, але ефекту на самопочуття пацієнтів це не має жодного.

Ірина Сампан: Що покликаний змінити ваш лист?

Олександр Лінчевський: Це інформаційний лист. Тому, хто не знає, він нагадує, що ці препарати не працюють. Того, хто знає, лист захищає від тиску пацієнтів. Я хочу помирити пацієнтів і лікарів, захистити лікарів, на яких тиснуть.

Тетяна Косянчук: Ми говорили, що лікарі часто не знають інформації, підвладні рекламі. У ефірі ви ділилися своїм досвідом навчання і говорили, що важливо вчитися західному досвіду. Чи можуть українські лікарі розраховувати на програми обміну чи конференції з міжнародними спеціалістами?

Олександр Лінчевський: Так, йдеться і про обміни, і про проведення курсів в Україні, про іншу систему післядипломної освіти, заохочення іноземних організацій. Курси ВООЗ, ЮНІСЕФ, які проводяться в Україні будуть зараховуватися як післядипломне навчання. Ми хочемо заохочувати лікарів відвідувати курси і перевірене навчання, яке є в Україні.

Ірина Сампан: В коментарях згадували і постанову від 1998 року про народну медицину і цілительство. Ця постанова досі діє?

Олександр Лінчевський: Діє і постанова, і комісія. Вгадайте, хто її очолює і як багато цілителів отримало мій підпис на сертифікаті? Нуль. Це не медицина. Мій підпис не може з’явитися під тим, що не є медициною. МОЗ — це медичне міністерство. Ми не маємо стосунку до того, що за межами медицини. Ми не хочемо визначати, хто є більш, а хто менш екстрасенсом.

Ірина Сампан: Цілителів у нас не буде?

Олександр Лінчевський: Міністерство не хоче займатися людьми, які хочуть займатися цілительством і людьми, які хочуть ходити до цілителів. У нас є актуальніші речі.

Тетяна Косянчук: Ви вже три місяці в міністерстві, поділіться вашим досвідом: як лікар працює чиновником?

Олександр Лінчевський: В Міністерстві вражає конкурентність пріоритетів. Так, є постанова 1998 року. Але ми оцінюємо пріоритетність і життя — пріоритет № 1. Ми дивимось, яка проблема є найбільшою і наші зусилля зосереджуємо на ній. Але ми обов’язково доберемося і до постанови.