Викладач Школи журналістики Андрій Приймаченко розповідає, як працювала одна зі знімальних груп.
Василина Думан: Щоб зануритися в атмосферу серіалу, пропоную послухати аудіотрейлер, який нам підготувала студентка Школи журналістики УКУ Таня Столярова.
Василина Думан: Чому вирішили знімати серіал?
Андрій Приймаченко: Відеоакадемії документального серіалу DOCemotion — це короткотермінова навчальна програма, організована Школою журналістики УКУ. Це перший проект. Організатори обрали тему декомунізацію через її актуальність для України.
Василина Думан: Раніше складно було уявити, щоб телебачення транслювало результати роботи студентської школи.
Андрій Приймаченко: Тому що не було такого проекту. Немає нічого дивного в тому, що на телебаченні почали транслювати документальні фільми, тому що є запит від суспільства. Людям таке справді цікаво дивитися. Я був на фестивалі «Docudays UA». Зали були майже забиті.
Дмитро Тузов: Які фішки вашого проекту?
Андрій Приймаченко: Насамперед це форма організації. У нас було 25 людей, які були розділені на 5 команд. Їх очолювали 5 тренерів. Головна фішка в тому, що всі ці 5 історій дуже різні. Там була Одеса, Червоноград, схід України, різні локації.
Тренерами були я, Богдан Кутєпов, Марія Малевська, Омелян Ощудляк та Акім Галімов.
Василина Думан: Наскільки професійними були виконавці?
Андрій Приймаченко: Учасниками проекту були студенти Школи журналістики УКУ, інші студенти та випускники інших закладів. Це люди, які цікавляться журналістикою, документалістикою, які знімали відео.
Перед тим, як відправляти людей на зйомку, ми мали серію майстер-класів, тренінгів з відеозйомки, ідейного наповнення.
Учасникам надавалася інформація для розуміння процесу декомунізації, щоб вони могли осягнути суть явища.
Дмитро Тузов: З якою реакцією людей вам довелося стикатися?
Андрій Приймаченко: Я був тренером команди, яка знімала в одеській комуналці. Ми з учасниками подумали, що комуналка — найкраща метафора до всього Радянського Союзу. Ми шукали молоду людину, яка народилася в часи незалежності, яка змушена жити в комуналці.
Документальне кіно знімається місяцями. У нас на зйомку було тільки 4 дні. Ми думали, що буде по-одному, а виявилось по-іншому. Ми хотіли підкинути жителям ідею зробити ремонт в туалеті, в якому уже 50 років нічого не робили. Конфлікт мав бути в тому, що молода людина ініціативна, а інші люди — ні. Я здивувався, але всі пішли назустріч.
Дмитро Тузов: Це ж ще й ефект присутності камери!
Андрій Приймаченко: Вони були відкриті. Не знаю, чи це через те, що вони одесити, чи тому, що живуть в комуналці. У мене було враження, що вони не помічають камери.
Василина Думан: До чого тут декомунізація?
Андрій Приймаченко: Декомунізація відбудеться всередині людей тоді, коли вони почнуть проявляти ініціативу.
Оскільки у нас було тільки 4 дні, ми почали ремонтувати туалет, але не мали нагоди побачити завершення робіт.
Василина Думан: Чи були сварки, коли ви вже готували матеріал, щодо того, що є пропагандою?
Андрій Приймаченко: Перевага документального фільму в тому, що він передбачає бачення автора. Були дискусії щодо того, щоб не нашкодити і не образити людей.