Спілка поляків — не стартова сходинка до пошуку роботи або еміграції, — Юлія Спориш

У студії Громадського радіо — координатор проектів Спілки поляків Києва і кандидат соціологічних наук Юлія Спориш.

Едуард Лозовий: 2 травня у Польщі святкують День прапора і День поляків за кордоном. Польська діаспора у світі налічує близько 20 млн. людей, враховуючи те, що в самій Польщі мешкає 38 мільйонів чоловік. За офіційними підрахунками, в Україні мешкає 144 тисячі людей польської національності. Хоча більш вірогідною видається цифра у півмільйона. Просто не всі під час перепису схильні вказувати свою належність до польської нації. Хто ці люди, які об’єднуються у спілки поляків, що існують по всій Україні?

Юлія Спориш: Перш за все, це люди польського походження. Ті, у кого тато, мама, бабуся або дідусь були або є поляками та польками. Зараз також долучаються люди, які шукають своє коріння і знають, що в родині були поляки, але точно не знають, хто. Вони намагаються шукати документи в архівах, і часто звертаються з цим до нас. На жаль, ми не займаємося пошуком. Треба звертатися безпосередньо до архіву. Але пізніше вони повертаються і кажуть, що знайшли документи, де написано, що їхній родич чи родичка — поляк чи полька, і вони хочуть долучитися, вивчити польську мову і дізнатися більше про польську культуру.

Але зараз до нас долучається все більше людей не польського походження. Польща — це найбільший адвокат України в Європі. Тому Польща дає багато можливостей для українців.

Едуард Лозовий: Це великий ринок праці для українців.

Юлія Спориш: В тому числі. Але це взаємовигідна співпраця між Україною і Польщею. Багато людей хочуть вивчити польську мову, щоб навчатися або працювати в Польщі. Між Україною і Польщею є дуже багато спільного бізнесу. Крім того, польська мова в Україні є фактично другою за популярністю після англійської.

Едуард Лозовий: Чим вигідна приналежність до Спілки поляків Києва? У яких проектах члени громади можуть брати участь?

Юлія Спориш: Перш за все, це суспільна потреба бути членом якоїсь більшої організації. Наші проекти поділяються на 2 напрямки: культурні та освітні. Що стосується освітніх проектів, тут передусім йдеться про вивчення польської мови. Що стосується культурних проектів, члени Спілки поляків Києва беруть участь у різних концертах та фестивалях. Також ми надаємо людям інформацію про життя польської меншини в Україні.

Анастасія Багаліка: Люди звертаються через Карту поляка та інші вигоди?

Юлія Спориш: Багато людей думають, що вони мають право отримати Карту поляка. Але це не так. Часто люди вважають, що їхні предки були поляками, а потім з архівів приходить інформація про те, що вони були українцями. Спочатку вони розчаровуються, але коли вони починають з нами спілкуватися, вони розуміють, що не обов’язково мати польське коріння, щоб підтримувати польську культуру, брати участь у заходах, їхати навчатися або працюватися.

Ми дуже часто відмовляємо у членстві людям, які хочуть використати нас тільки для того, щоб отримати Карту поляка. Тому що ми не є тією організацією, яка уповноважена виписувати ці довідки. Ми цього не робимо.

Анастасія Багаліка: Як останні події, пов’язані зі знищенням пам’ятника в Польщі, відбиваються на настроях поляків в Україні? Як українсько-польський контекст стосовно спільної історичної пам’яті відбивається на тому, як почуваються поляки в Україні?

Юлія Спориш: Ми розуміємо, що такі речі, як знищення пам’ятників, роблять не українці. Це систематична робота зовсім не проти поляків. Це відбувається для того, щоб зруйнувати ту співпрацю, яка є між Україною і Польщею. Ми намагаємося залишити цю тему Інституту національної пам’яті. Це їхня робота. Ми в це не втручаємося. Але, звичайно, ми обурюємося, коли через те, що хтось хоче зруйнувати нашу дружбу, страждаємо ми і страждають поляки, які тут проживають. Тому що після ситуації в Луцьку довгий час посольство просто не працювало.

Едуард Лозовий: Ви їздите до Польщі у якості українських поляків. І польські поляки,очевидно, питають: «Слухайте, ми тут чуємо, що там у вас відбувається відродження якоїсь бандерівщини, що там всі ходять в рогатівках УПА і дивляться, де би поруйнувати польський цвинтар». Що ви відповідаєте на такі речі? Чи чуєте ви їх там?

Юлія Спориш: Насправді, таке запитують дуже рідко. Можливо, ми спілкуємося з освіченими людьми, інтелігенцією, яка розуміє — у того, що подають ЗМІ, є певна мета. На наших фестивалях ми завжди відчуваємо підтримку місцевої влади і населення, яке там проживає. Нас запитують про ситуацію в Україні загалом. Нас запитують, що відбувається на Сході. Крім того, вони опікуються радянськими пам’ятниками у себе, а ми опікуємося польськими пам’ятниками тут.

Едуард Лозовий: Класична діаспора хоче впливати на те, що відбувається у самій Польщі. Українська польська меншина вважає себе діаспорою?

Юлія Спориш: Якщо ви маєте активну позицію і хочете розвивати якісь проекти, в Польщі вас ніхто не обмежуватиме. Вони зазвичай дуже відкриті. Тому той, хто має бажання, доступ отримає. Вони навпаки намагаються заохотити таку діяльність.

Анастасія Багаліка: Інститут національної пам’яті досить різко засудив останні знищення українських пам’ятників в Польщі. Що поляки в Україні думають в цьому контексті?

Юлія Спориш: Історія була така, яка була. Звичайно, кожна країна хоче показати себе з кращого боку.