У Києві обладнають сквери з кабінками для переодягання малюків

Навесні, приблизно в травні, слід чекати на першу облаштовану кабінку, — говорить Владислав Михайленко.

Тетяна Трощинська: Що це за сквери для мам?

Владислав Михайленко: Це унікальна «штука», бо в нас не думають про майбутніх мам, про сім’ї з малими дітьми, які потребують спеціальних речей. Це стосується не лише публічних місць, які утримує держава чи муніципальна влада. Наприклад, знайти кав’ярню зі столиком, щоб перевдягти дитину, — величезна проблема.

Ми довго думали, як вирішити цю проблему. В Києві облаштовують багато нових зелених зон: сквери, парки, алеї. Вони мають досить стандартне «наповнення»: зелені насадження, лавочки, освітлення. Креативні речі, як вбиральні для собачок чи буккросинг, тільки почали з’являтися і не завжди застосовуються. Рідше (чи навіть ніколи) думається про наповнення безпосередньо для людей.

Одна з таких речей, що ми хочемо ввести (поки як експеримент у двох скверах) — невеликі кабінки для перевдягання малюків, де молода мама чи тато можуть усамітнитись, перевдягти дитину, щось викинути, погодувати груддю.

Ми збираємося обладнати в одному з мікрорайонів житлового масиву Оболонь досить великий пішохідний маршрут. Мікрорайон знаходиться на околиці району, добре провітрюється, поруч є величезна зелена зона. Посеред мікрорайону є велика пішохідна алея, яку люди швиденько пробігають — з тролейбуса в метро чи навпаки.

Ми хочемо, щоб це місце отримало нормальне наповнення: щоб люди там прогулювалися і спілкувалися. І перше, що ми хочемо зробити, щоб люди переосмислювали цей простір — наповнення для молодих сімей. Але, думаю, на цьому не буде поставлено крапку.

Василь Шандро: Як виглядатимуть конструкції? Зокрема, для допомоги перевдягнути діток?

Владислав Михайленко: Ми зараз працюємо  з декількома виробниками, розпрацьовуємо дизайн. Не хочеться, щоб це були зелені кабінки з профнастилу.

Наприклад, я бачу, що це лофтова кабінка, оббита деревиною. Вона недорого коштує при виробництві. Всередині є ніша під смітник, полиці для розташування серветок, які закриваються на замочок.

Василь Шандро: Чи не стане це зручним місцем, наприклад, пересидіти негоду?

Владислав Михайленко: Це було ключове питання. Зрозуміло, якщо залишити конструкцію абсолютно відкритою, вночі вона перетворюватиметься на туалет і т.д. Тому це буде конструкція, яка закриватиметься на ключ.

Ключі ми будемо розповсюджувати серед людей, яким необхідна така кабінка. Зробити це досить просто. Зрозуміло, що на це потрібен час і енергія, але все можливо.

Соціальна служба району має список людей з малими дітьми. Таких сімей не дуже багато, можна обійти за два дні. Якщо ми беремо один мікрорайон — пройти за один день і роздати ключі . Зрозуміло, що 1-2 кабінку поламають. Але ми свідомо на це йдемо, сподіваємося, якщо одну поламають, чотири залишиться, а на її місці з’явиться нова.

Тетяна Трощинська: Наскільки міський простір загалом пристосований до потреб сімей з маленькими дітьми? Чого бракує?

Владислав Михайленко: У нас в місті бракує пандусів. Це проблема і сімей з маленькими дітьми, і людей, які використовують візок.

Тетяна Трощинська: А чого бракує, щоб це зробити?

Владислав Михайленко: Часу і грошей. Ми маємо розуміти, що більше 20 років цим ніхто не займався. Хоча це не так дорого коштує. Якщо брати величезне будівництво, зробити пандуси біля кожного парадного і заїзд до нежитлових приміщень — взагалі не проблема. Цього просто ніхто не робив. А зараз маємо наздоганяти те, що не робилося.