Як лондонські волонтери допомагають Україні?

Волонтерка з Лондона Яна Тернер говорить про те, як українці та англійці Великої Британії підтримують Україну.

Ірина Славінська: Як виглядає українська волонтерська громада Лондона?

Яна Тернер: В Лондоні дуже багато українців. Працює Український інститут, який завжди був дуже активним. Українська громада складається з вихідців з України, які мігрували в минулому столітті, та нових мігрантів. Допомогою Майдану та армії займалися багато людей. Я можу сказати, що дуже ефективно працює група «Армія SOS». Вони дуже багато допомагали. 

На початку та в середині 2014 року я співпрацювала з організацією, яка базується у Києві. Це фонд «Вільна Україна».

Все почалося з Майдану. Ми дивилися трансляції, читали інформацію у Фейсбуці. В коментарях під одним з постів я познайомилася з іншими майбутніми волонтерами, які допомагали армії.

Любомир Ференс: Як саме ви допомагали армії?

Яна Тернер: Було все. Коли ми почали допомагати Луганському прикордонному загону, стан прикордонників був страшний: драні штани, капці. Ми допомагали в забезпеченні. Я також спеціалізувалася на оптиці. Це були приціли, тепловізори. Також ми з друзями завозили машини. Деяку допомогу ми надавали «Народному тилу». Потім ми брали під себе підрозділи і збирали все, що їм потрібно.

Ірина Славінська: Розкажіть детальніше про фандрайзинг. 

Яна Тернер: Складно не було. Коли я співпрацювала з фондом «Вільна Україна», ми робили правильну кампанію. Ми обрали Луганський прикордонний загін. Це були реальні історії, реальні обличчя. Була дуже прозора звітність. Нам дуже багато допомагали англійці. Коли були потрібні медичні препарати, перший раз я їх шукала на eBay. Потім я купила партію Celox у англійського хлопця, який був хірургом. Він був членом організації «Лікарі без кордонів». Коли він зрозумів, навіщо я купую, у мене зовсім не було проблем. Я брала препарати у нього за найменшими цінами.

У мене і моїх друзів була хороша робота, тому ми із задоволенням витрачали свої ресурси. Найголовніше — це прозора звітність та реальні історії.

В певний момент я завершила співпрацю з фондом, тому що вони почали займатися іншими справами. Тоді ми з друзями шукали підрозділи, у яких є проблеми, і допомагали їм.

В Британії дуже велика підтримка України. Ми знайомилися з журналістами, з членами парламенту. Співпраця з політиками — це не проблема.

Ірина Славінська: Український військовий, волонтер і режисер Євген Степаненко їздив до Лондона, де виступав у приміщенні парламенту і розповідав про події в Україні. Там також відбувалися події, присвячені Олегу Сенцову. Яно, ви були однією з організаторок всього цього?

Яна Тернер: Я просто допомагала, бо мій друг був учасником «Автомайдану» і дружив з Олегом. Ми з Олегом були знайомі у Фейсбуці. Коли його арештували, я підтримувала зв’язок з його сестрою Наталією Каплан. Її запросив до Лондона режисер Білоруського вільного театру, який організовував подію. Цей режисер і його дружина отримали політичний притулок. Вони тікали від режиму Лукашенка.

Вони зробили спектакль, який базувався на кількох справах кремлівських в’язнів. Перша частина історії — Pussy Riot, друга — художник-акціоніст Петро Павленський, третя — Олег Сенцов. Спектакль страшенно складний. Музику до нього написав Олександр Люлякін з гурту «Бумбокс».

Ідеєю заходу було привернення уваги, а реальним результатом — публікація «списків Сенцова».

Наступний великий показ вони б хотіли зробити у Манчестері зі стрімом на «Громадське». Вони будуть запрошувати Андрія Хливнюка з «Бумбоксу», буде панельна дискусія.

Британські політики дуже відкриті до українських питань.

Ірина Славінська: Чи є якісь нові проекти, над яким українська волонтерська громада у Лондоні працює тепер?

Яна Тернер: Ні. В армії ми допомагаємо просто своїм друзям. Я зараз допомагаю в інформаційному полі, бо вважаю, що ми програємо інформаційну війну. Наступним кроком буде демонстрація фільму «Дебальцеве». Мені б хотілося, що б його подивилися люди, які не є українцями.