Як спеції змінювали світову історію?

Журналіст Олексій Мустафін розповідає про свою нову книжку «Hot story, або неймовірні пригоди прянощів у світі людей».

Кирило Лукеренко: Без яких спецій ви не уявляєте сніданок?

Олексій Мустафін: Я не є великим прихильником прянощів, але вони прикрашають життя. Якщо є можливість, я п’ю каву з корицею. Люблю гострі супи. На мою думку, спеції додають яскравих барв.

Кирило Лукеренко: Історичні книжки пишуть про героїв, революції, війни. В чому сенс історику писати про вміст маленьких баночок на кухні?

Олексій Мустафін: Спеції — це герої. Навколо прянощів, спецій багато століть крутилася світова історія. Я би хотів звернути увагу на те, що це не кулінарна книга, не книга рецептів. Справа не в цих маленьких баночках чи горошинах, справа в людях. Люди зробили спеції героями. Ця книжка — про відносини між людьми, про те, як вони змінювалися, втілюючись в прянощах.

Кирило Лукеренко: Ми знаємо, як сіль стала частиною української культури та історії. Передусім я маю на увазі історію з чумаками. Як спеції приходили в Україну або на території тих держав, де тепер розташована Україна?

Олексій Мустафін: Я прихильник того, що не треба відділяти вітчизняну історію від світової. Історія України є важливою частиною світової. На відміну від солі, прянощі — це не зовсім про Україну.

Але ця книжка про світову історію. З прянощів народилося багато речей — світовий ринок, великі географічні відкриття, капіталізм. Поява цих явищ стимулювалася потягом людей до прянощів.

Кирило Лукеренко: Назвіть три події, які не були б можливі без прянощів.

Олексій Мустафін: Поява ісламу як феномену, як явища, яке змінило світ, не обійшлася без прянощів. Це був певною мірою відгук на намагання іншої держави, Персії, монополізувати торгівлю прянощами. В цьому прагненні перекрили торгівельні шляхи через Аравію. Це стимулювало поширення нового віровчення. Мова йде про чорний перець, довгий перець, корицю та пахощі ладан і мирру, які постачалися з Індії до Європи через Аравію.

Друга подія — відкриття Нового Світу. Без потягу до прянощів його б не відбулося.

Ще одна велика подія — падіння прянощів, коли вони з товару, який був символом багатства, перетворилися на звичайні приправи на кожній кухні. Це відбулося у 17 столітті і також змінило світ.

Кирило Лукеренко: Як так сталося, що ті речовини, яким мало не поклонялися, стали доступними всім?

Олексій Мустафін: Це не є унікальною подією. Були схожі. Після відкриття Америки знецінилося срібло, бо його стало дуже багато. Те ж сталося і з прянощами.

Слово «прянощі» походить від якості речовин. Вони пряні. А слово спеції означає, що це щось особливе. Цим підкреслювалося, що товар коштовний, не є доступним всім. У 17 століття завезли дуже багато прянощів у Європу. Вони впали в ціні, хоча тут є певна інтрига. Доступ до прянощів у 17 столітті мали кілька колоніальних держав. Передусім це Нідерланди і Британія.

Одна країна не мала доступу до прянощів — Франція. За сприяння цієї держави змінилися смаки. У них була інша «зброя».

В середині 17 століття з’явилася книжка відомого кулінара, який розбив стару школу кухарів, за якої цінувалися страви зі спеціями. Певною мірою це можна пояснити середньовічними умовами життя, коли спеціями перебивали сморід від несвіжих продуктів. Тому принцип середньовічної і ренесансної кухні полягав у тому, що кухар робив все, щоб споживач не зовсім відчував смак інгредієнтів страви. Французький кухар висунув революційний принцип: якщо я замовляю суп з капусти, я маю відчувати капусту. Це стосувалося усіх інгредієнтів. Те, що раніше було символом багатства, перетворилося на символ плебейського смаку. Це змінило ставлення до спецій.

Ще одна подія відбулася під впливом спецій — хрестові походи. За Середньовіччя спеції були символом райського життя, святої землі, того, до чого прагнули.

Кирило Лукеренко: Коли буде видана книжка?

Олексій Мустафін: Я сподіваюся, що протягом найближчих місяців.

Кирило Лукеренко: Чому спеції були такими дорогими?

Олексій Мустафін: Тому що їх везли здалеку. Якщо ми говоримо про підсилення смаку, то цю функцію виконують і цибуля, і часник, але вони були тільки прянощами, а не спеціями через доступність. Спеції привозили з далеких країв.

Кирило Лукеренко: Чому вдавалося «витискати» з покупців такі величезні гроші?

Олексій Мустафін: Причинами були звичайні людські риси — марнославство і бажання показати, що ти кращий за інших.

Спочатку греки використовували прянощі тільки як ліки. Римляни за допомогою спецій показували, що вони можуть собі багато дозволити. У римлян була «перцева залежність». З цього часу з’являється перекіс у світовій торгівлі. До часів промислової революції за все платив Захід. Всі цінні товари були на Сході, для якого нічого цінного в Європі не було, окрім дорогоцінного металу, за який і купували прянощі.

Для європейця кінця Середніх віків прянощі були символом багатства.

Кирило Лукеренко: Як загальнодоступність прянощів вплинула на долю тих господарств, які виробляли прянощі?

Олексій Мустафін: Як не дивно, жодним чином не вплинуло. В місцях, де вирощувалися прянощі, вони коштували дуже дешево. Для виробників це були не спеції, а прянощі. Подорожчання відбувалося у процесі перепродажу.

Остаточно прянощі перестали бути великою цінністю, коли з’явилися надшвидкі вітрильники.

Кирило Лукеренко: Чи були прянощі, народжені в Європі чи в північних широтах, які на Сході коштували дуже дорого?

Олексій Мустафін: Не було.

Кирило Лукеренко: Що є замінником спецій в наш час? Якісь високоліквідні дрібнички, які всі хочуть мати?

Олексій Мустафін: З точки зору світового ринку замінником спецій стала нафта. Інформаційні агентства і газети, які з’явилися як засіб повідомлення про те, коли прибуває товар, — породження спецій. В часи Ренесансу за спеціями стежили майже так, як зараз за котируванням нафти.

Люди, які не мали доступу до спецій, стежили за цінами на них, чекаючи, коли погіршаться справи у Венеції чи Португалії, так, як українці зараз стежать за цінами на нафту, які впливають на становище Росії.

Спеції виконували таку функцію, як у нас нові гаджети.

Також слухайте і читайте розмову з Олексієм Мустафіним про каву.