Закладів Veterano стає більше: екс-розвідник випікає брауні

«Одна з наших хороших подруг сказала, пережовуючи шматочок брауні: «Чи не думали ви, щоб його продавати?» На той час ми про це не задумувались, але ідея знайшла вихлоп. І ми подумали, що це варто поширювати», — говорить Роман Набожняк. 

 

Анастасія Багаліка: Всім відома Pizza Veterano, Veterano Coffee, а тепер є і Veterano Brownie. Розкажіть, що це?

Роман Набожняк: Це перша в світі ветеранська браунарня. Це тістечка, тортики. Ми зараз готуємо інфографіку з тим, як різні користувачі називають брауні. Мій тато називає це баунті — каже, що йому так простіше.

Анастасія Багаліка: А до АТО ви любили солодке?

Роман Набожняк: Так. В мене не було суперпреференцій чи усвідомлення, що я не можу жити без солодкого. Їв собі та й їв, як було.

Анастасія Багаліка: Чому повернення з АТО стало тим моментом, коли переосмислилось життя, ви запустили ветеранський бізнес? Що стало точкою початку?

Роман Набожняк: Бажання створювати. Бажання мати свою справу — свою чесну справу. Бажання адаптуватися до мирного життя. І бажання допомогти в майбутньому іншим ветеранам адаптуватися до мирного життя. Коли буде розширення, плануємо долучати до роботи ветеранів.

Андрій Куликов: У Києві тільки одна ваша точка?

Роман Набожняк: Зараз це домашнє виробництво, ми робимо доставку приватних замовлень. Першою точкою, куди ми доставляємо, стала Pizza Veterano. Зараз ми розширюємось, будемо доставляти ще в дві кав’ярні, проводимо дегустації в інших закладах, щоб розширювати мережу постійних замовлень.

Анастасія Багаліка: Ветеранський бізнес не схожий на інші традиційні бізнеси. Чим?

Роман Набожняк: Якщо говорити про бізнес під парасолькою Veterano, обов’язкова умова (і це природно), що 10% від прибутку йде на допомогу сім’ям загиблих хлопців. Коли розширюється штат, є певна кількість співробітників-ветеранів, повинен бути психолог, щоб допомагати в будь-якій ситуації.

В нас із дружиною була дискусія щодо того, чи робити це під брендом Veterano, чи позиціонувати бренд як ветеранський. Я наполіг на тому, щоб зробити, бо для мене це важливо.

Андрій Куликов: А що ви робили до війни?

Роман Набожняк: Я працював в ІТ-компанії, це була основна робота. Працював менеджером з продажів, займався музикою, ми розвивали свою групу. З від’їздом на фронт проект зупинився, а зараз я знову шукаю музикантів, щоб його відновити.

Андрій Куликов: Чому брауні, а не безе чи, скажімо, наполеон?

Роман Набожняк: Перше брауні я приготував після демобілізації, до цього взагалі його не готував. І це єдиний десерт стосовно якого я вірю, що в мене добре виходить його готувати. Він досить простий у приготуванні, простий на вигляд. Мені здається, цей простий, чесний і зрозумілий десерт є втіленням підходу, який ми хочемо застосовувати у бізнесі.

 

 

Анастасія Багаліка: Що вас мотивувало повірити в себе і спробувати готувати?

Роман Набожняк: Коли я вперше випік брауні, ми з дружиною спробували по шматочку і: «Ммм, смачно». Потім пішли спати, лежали, не могли заснути і такі: «У нас ще ж лежить на балконі брауні».

Коротше, за ніч ми його повністю з’їли. Потім ми зрозуміли, що такий підхід не дуже раціональний. Почали запрошувати друзів, дегустувати. Потім закінчилися і друзі, яким можна було ще пропонувати.

Одна з наших хороших подруг сказала, пережовуючи шматочок: «Чи не думаєте ви, щоб його продавати?» На той час ми про це не задумувались, але ця ідея знайшла вихлоп. Ми подумали, що це варто поширювати.

Андрій Куликов: А у вашому меню лише брауні?

Роман Набожняк: Брауні з різними смаками. Один смак ми запустили минулого місяця, днями буде анонс ще одного смаку. І так кожного місяця, щоб потім у кілограмовій коробочці, яку ми продаємо, було всі дев’ять смаків.

Анастасія Багаліка: Як участь у війні змінює погляд на життя людини, яка не була раніше дотичною до цієї сфери. Ви працювали в ІТ-компанії, займались музикою, заробляли непогані гроші. А потім пішли на війну, повернулися. Що змінилося?

Роман Набожняк: По-перше, я сивіти дуже почав. А по-друге, сприйняття реальності змінилося. Стало на місце те, що чесно і що нечесно; друзі, які дійсно друзі. Зерна відділилися від полови. Зараз набагато простіше розуміти, що важливо, а що — ні.

Важливе, перш за все, людське життя. Коли побував в ситуації, в якій розумієш: тут ти є, але зараз тебе може не бути, то дрібні сварки відходять далеко за другий план. Важливо, що є я, моя сім’я, мої сили.

Анастасія Багаліка: Ви поділяєте погляд, що ветерани можуть багато що змінити в цій країні?

Роман Набожняк: Безперечно.

Анастасія Багаліка: Чому? Що вас об’єднує?

Роман Набожняк: Багато в чому розуміння того, що є правдою, що є чесним, а що нечесним. Розуміння того, що треба робити вчинки, за які не буде соромно перед іншими і, в першу чергу, перед самим собою. На мою думку, коли людина почне робити в житті те, за що їй не буде соромно перед собою, з цим підходом багато що можна змінити.