Це вірш дванадцятого спудея зі збірки Віршів на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного. Передмову до збірки слухайте ТУТ.
Александер Великий обіцяв дарувати
Єдного філософа, о що би хтів жадати.
Філософ о кглейт просив, которим би од смерті
Боронився, кгди, мовить, схочет на мя натерти.
Рекл му Александер, же собі би-м то рачей
Зичив, би-м не вмирав, леч не може бить іначей.
— Кождий, хто ся уродив, мусить і умерти,
Жаден ся чоловік смерті не может оперти,
Не маш на ню лікарства, не маш і оборони,
З самих царей здираєт світнії їх корони,
Не боїться жовнірства, вкруг царя стоячого
З оружієм і стрільбою, його вартуючого,
Але берет зпосродку їх його спячого.
О смерті своїй барзо мало мислячого.
Не могу теди тобі такого кглейту дати,
За которим би-сь ся могл смерті уваровати,
Поневаж і сам той же смерті подлєгать мушу,
Хоть є-м кроль так великий, предся виймет з мя душу.
Рекл му філософ: — Прото і ти єст смертельний!
Чому ж ті панування умисл насичений?
Усилуєш подбити под моць свою всі панства,
Жебить ся жаден чловік не видирав з подданства.
Жиєш так, яко би-сь нікгди не мів умерети,
Хочеш всі богаства на землі пожерети.
В чом слави порожньої на том світі шукаєш,
А, же маєш вмерети, на то не пам’ятаєш.
О пієнкная одповідь, хоть мудрця поганського,
Могла би преразити чловіка християнського,
Аби на короткий біг життя свого пам’ятав,
Збирання лакомого на світі ся варував.
Іоанн Пельчицький
Джерело: litopys.org.ua
Адаптований переклад:
Олександр Великий, аби вдарувати
Мудреця, що завгодно казав вибирати.
Попросив той філософ про глейт, щоб од смерті
Вберегтись, коли схоче, казав він, притерти.
Відповів Олександер: «Собі б це я радше
Отой глейт написав був — не можна одначе!»
Він сказав: «Хто вродився, той мусить померти,
Ще ніхто проти смерті не здужав опертись,
Проти неї-бо ліків нема, оборони,
Із царів може здерти яснії корони.
Хоч яка б охорона царя точила,
Хоч яка стрільна зброя його сторожила, —
Та візьме з-поміж варти, як ляже поспати,
Про кончину так мало у сні вміють дбати.
Я не можу тож глейту такого подати,
Щоб загибель од себе здолав одігнати,
Бо і я лютій смерті скоритися мушу,
Хоча цар я великий — візьме з мене душу!»
Відказав той філософ: «Хоча і смертельний,
Та чому ти до влади такий невситенний?
Чом бажаєш під себе підбити всі панства,
Щоб не вибився жоден з-під твого підданства;
Так живеш, мов ніколи не маєш умерти,
Всі багатства земнії бажаєш пожерти;
Чом же славу порожню у світі шукаєш
І, що маєш умерти, чому забуваєш?»
Добру відповідь дав мудрагель, хоч поганин,
Дотикає і вам це також, християни.
Біг життя — коротенький, потрібно пізнать,
І збирати лакітки у світі не дбать!
Іван Пельчицький
Переклад Валерія Шевчука, джерело: litopys.org.ua
Читайте та слухайте також: Вірш одинадцятого спудея зі збірки поезій на вшанування Сагайдачного читає Компаніченко
Тексти читає соліст групи «Хорея Козацька», лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Тарас Компаніченко
«Сагайдачний: 4 століття військової слави» — проєкт Громадського радіо з озвучення текстів XVII століття за підтримки Українського культурного фонду
Повністю дванадцятий з Віршів на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного слухайте у доданому аудіофайлі