Передмова до Віршів на вшанування Сагайдачного. Читає Тарас Компаніченко

Предмова

до Віршів на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного

Зацне сильному войську його королевської милості Запорозькому ласки божої, доброго здоров’я і щасливого над неприятельми отчизни звитязтва з несмертельної слави набиваннєм автор, од в тройці єдиного бога, зичить.

Вірность подданих против пану то справует,
Же їм, що найбольшого єст в людєх, даруєт.
Найбольшую реч межи всіми сужу вольность,
Которой в стосуванню уступуєт годность.
Того мі посвідчити могуть всі створення,
Которії з натури прагнуть свобоження.
Золотая вольность — так її називають.
Доступити її всі пильне ся старають.
Леч она не кождому может бити дана,
Только тим, що боронять ойчизни і пана.
Мензством її рицері в войнах доступують,
Не грошми, але крв’ю ся її докупують.

Войсько Запорозькоє вольності набило
Тим, же вірне ойчизні і кролюм служило.
Кройники о їх мензстві старії писали,
Як оні неприятелей ойчистих бивали,
Морем, сухом, частокроть пішо, і тиж конно,
Хотяй ся неприятель їх убирав збройно.
Плем’я то єст з насіння оного Яфета,
Которий з Сімом покрив отчії секрета.
За Олега, росського монархи, пливали
В човнах по морю і на Царград штурмували.
Їх то продки з росським ся монархою крестили
Владимером, і в вірі той статечне жили.
При которой і оні так стоять статечне,
Же за ню умирати готові конечне.
Бивали межи войськом тим князі і пани,
З которих виходили добрії гетьмани.
Яким і тот їх гетьман, Петр Конашевич, бив,
Которий справ рицерських дільностю всюди слив.
О Войську Запорозьком кождий может знати,
Як оно ойчизні єст потребно, уважати.
Україна тим войськом вцале зоставаєт.
А где запорозцов ніт, татарин впадаєт.
Сідками того суть — ох — міста подольськії
І краї подгорськії, аж тиж і белзськії,
Где много паганин крве християнськой розляв,
А живо позосталих тих в неволю забрав.

Козак, не маючи ні зброї, ні шишака,
Стигаєт татар, би могл допасти лошака.
Чинить здров’ю своєму часто одваження,
Би только невольник могл міть висвобоження.
Прото, которії би хотіли вотовати,
Жеби їх знести альбо туркові видати,
Теди певне в тую ж би, як овці, сіть впали,
Кгди би своїх еторожов-псов вовком видали.
Оні ойчизні нашой суть обороною,
Од татар поганих і турков заслоною.
Але юж до вас мову мою обертаю,
Зацноє рицерство, всіх вас напоминаю,
Абисте в вірі своїй святой моцно трвали
І вірность кролю-пану во всем заховали,
За которую вольность вам єст дарована,
Же, проч самого кроля, не маєте пана.
Од вшеляких податков і судов вольними
Єстесьте заслугами сроїми годними.
Тую вольность за клейнот дорогий ховайте,
Заслугами своїми єще причиняйте.
І ти, днешній гетьмане, зацний Олефіру,
Щасливе справуй войськом тим, а ховай віру
Богу і народові тиж християнському,
Чим будеш завше страшний племеню поганському.
І з тим рицерством слави доброї набивай,
А мене в ласці своїй зо всім войськом ховай.

Которому книжечку тую офірую
І под іменем всього войська в друк дарую.
І що ся тут на славу гетьмана писало
Петра Конашевича, на вас ся стягало.
Кгди ж гетьман не сам през ся, леч войськом єст славний,
А войсько тиж гетьманом, довод то єст явний,
Гетьман без войська що ж єст, войсько тиж без нього?
Згола нічого не єст єдин без другого.
Реч кончачи, творцю вас, богу, полецаю.
Щасливого звитязства завше вам жадаю.

Вашим милостям, моїм вельце ласкавим паном і добродійом, всьому рицерству його королевської милості Запорозькому унижоний і зичливий слуга і молитвенник, многогрішний інок Касіян Сакович, ректор школ Кийовських, проповідник слова божія.

Джерело: litopys.org.ua

Читайте також: Як і чому була зруйнована Запорозька Січ?

Адаптований переклад:

Передмова

Славносильному війську його королівської милості Запорозькому: ласки божої, доброго здоров’я і щасливого над ворогами вітчизни звитяжства з набуванням безсмертної слави — зичить од у тройці єдиного бога автор.

Вірність підданська Пану постійно справляє
Нам оте якнайбільше, що в світ посилає
Вольність — ось найважніша річ поміж усіми,
Гідність їй уступає речами своїми.
Тож освідчити можуть цю думку народи,
Бо вони до свободи ідуть од природи.
Золотою у світі її називають,
Доступитись до неї всі пильно жадають.
Та не кожному може вона бути дана,
Тільки нам, що боронять вітчизну і Пана.
Мужньо рицар у війнах до неї простує,
Не грішми, але кров’ю свободу купує.
Запорозькеє військо ту вольність здобуло,
Бо служило вітчизні старанно і чуло.
І у хроніках давніх про те написали,
Як вони противенців вітчизни збивали
Морем, долом, і пішо, і кінно, бувало,
Хоча ворог при зброї находив навалом.
Плем’я те із насіння іде Іафета,
Що батьківського з Симом ховає секрета.
За Олега Роського монархи гуляли
І по морю човнами Царград штурмували.
Їхні предки із роським монархом хрестились —
З Володимиром, — стійко у вірі лишились
І ту віру несхитно тримають, статечно,
Бо за неї вмирати готові конечно.
У тім війську стрічали і князя, і пана,
Не одного з них мали провідцю-гетьмана.
І Петро Конашевич гетьманив на славу,
Його рицарство знають усюди по праву.
Запорозькеє військо — належить вважати —
Для вітчизни потрібне, пора це вже знати.
Україна тим військом себе захищає,
Де ж нема запорожців — татарин гуляє.
Це посвідчити можуть міста на Поділлі,
Також белзькі, підгірські — пізнали на ділі.
А де кров християнську поганин розлив,
Тих, котрі залишились, у рабство повів.
В козака хоч ні зброї, ані шишака,
Дожене поганина, лиш дай лошака,
І хоча він здоров’ю ушкоду вчиняє,
Та невільників завше з біди визволяє.
Отож тії, которі хотять воювати,
Щоб козаків чи знести, чи турку оддати,
Ті, напевне, як вівці у сіті б упали,
Коли б вовкові сторожа — пса — поручали.
Для вітчизни козаки — тверда оборона,
Від татар і від турків надійна заслона.
Але я до вас мову свою повертаю,
Славне рицарство, всім про таке нагадаю:
Щоб у вірі святій ви нерушно тривали,
Королю пильну вірність свою заховали,
Бо за неї вам вольність була Паном дана:
Є король, а крім нього — не маєте пана.
Від усяких податків, судів увільнились,
І заслугами гідно усі уміцнились.
За великі клейноди свободу тримайте
І заслугами більше її уміцняйте.
А ти, славний гетьмане, ти, наш Олефіру,
Керуй військом щасливо, ховаючи віру
Вірно Богу й народу, бо то християни,
І боятися будуть тебе всі погани.
Із тим рицарством слави собі набувай
І мене в добрій ласці із військом тримай.
Я тобі оцю книжку свою офірую
І од імені війська усього друкую,
Бо все те, що на славу гетьманську писалось
Конашевичу, вам це також прикладалось.
Не особою гетьман, а військом є славний,
Також гетьманом — військо, і доказ то явний.
Що є гетьман без війська чи військо без нього?
Ні, не важать нічого одне без одного.
Річ кінчаючи, Богу я вас доручаю
І звитяжства у щасті назавше бажаю.

Вашим милостям, моїм вельми ласкавим панам
і добродіям, усьому рицарству
його королівської милості Запорозькому —
низький і зичливий слуга та молільник,
многогрішний інок Касіян Сакович, ректор шкіл Київських.

Переклад Валерія Шевчука, джерело: litopys.org.ua

• Тексти читає соліст групи «Хорея Козацька», лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Тарас Компаніченко
• Автори ідеї: Василь Шандро та Кирило Лукеренко
• Звукорежисер: Андрій Іздрик
• Музичне оформлення: Тарас Компаніченко та гурт «Хорея Козацька»
• Продюсерка: Ана Море
• Автор ілюстрації: Богдан Гдаль
• Дизайн репринтного видання: Лесик Панасюк

«Сагайдачний: 4 століття військової слави» — проєкт Громадського радіо з озвучення текстів XVII століття за підтримки Українського культурного фонду

Повністю вступну передмову до Віршів на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного слухайте у доданому аудіофайлі