Відносини України та Скандинавських країн: що відомо

Чи змінилися відносини, настрої та політика Скандинавських країн щодо України з початком повномасштабного вторгнення

Марина Рабінович: Спільне у Скандинавських країн — абсолютно чітке розуміння того, що від великої, тотальної, справжньої війни, про яку вже довго ніхто не думав, ніхто не застрахований. Не застрахована Фінляндія з її найдовшим кордоном із Росією. І вона дуже добре про це памʼятає після Фінської війни. Також Норвегія з присутністю Росії в Арктиці безпосередньо. Крім того, і Швеція, яка покладалась на нейтралітет багато років, та стала членом НАТО у 2023 році.

Усі вони розуміють, що пройшла ера того, коли були в основному якісь гібридні невеликі конфлікти і великий конфлікт є можливим.

Відповідно вони змінили ставлення до Росії. Я вже майже рік перебуваю в Арктиці, в арктичній частині Норвегії, і Росія для них навіть після анексії Криму, після початку гібридної війни Росії проти України на Донбасі, вважалася сусідом.

Нібито для них було дві Росії: одна гарна РФ-сусід, а інша — якась Росія далеко в Москві, в Кремлі, яка робить щось погане в Україні. Зараз ця перцепція абсолютно змінилась. І співпраця з Росією, зокрема в Арктиці, повністю заморожена.

Зміна ставлення до Росії призвела до того, що інтенсифікувалася підтримка України. Усі Скандинавські країни підтримують Україну.

І я б не сказала, що вони сильно бояться давати гострі політичні сигнали. Наприклад, коли Мединський нещодавно загадав у перемовинах про Шведську війну, про те, що Росія може воювати 20 років, як було зі Швецією. Уряд Швеції буквально того ж дня оголосив великий новий пакет військової допомоги Україні, ніби кажучи: «Ні, 20 років у вас точно не вийде».

І також я б ще відзначила «данську модель» підтримки оборони. Данія стала першої країною, яка безпосередньо відшкодовує контракти з українськими виробниками. Це ноу-хау, ніхто навіть з країн-сусідів України такого не робив. І «данська модель» відкриває дуже гарні перспективи для того, щоб українська оборонна індустрія могла, зокрема, фінансувати та покривати певні необхідні обсяги озброєння у Скандинавських країнах.

На якому рівні були відносини України зі Скандинавськими країнами до початку російського повномасштабного вторгнення

Єлизавета Цареградська: Наскільки взагалі було певне розуміння одне одного або щодо спільності досвідів? 

Марина Рабінович: У нас були досить стандартні дипломатичні відносини — посольства, консульства, представництва. Скандинавські країни ще з 2000-х виступали за євроінтеграцію України. Вони сприяли її реалізації після угоди про асоціацію у 2014 році. Швеція, зокрема, підтримувала активно реформу децентралізації і стала одним із лідерів у розвитку муніципального сектору в Україні.

Після 2014 інтерес до України зріс. Зросли побоювання щодо Росії, але однаково кооперація із Росією зберігалася. І, знову-таки, якщо говорити про Арктику, це дуже гарний приклад, вже була анексія Криму, Росія почала ремілітаризацію Арктики — відновлювала певні радянські бази там. Проте, все ж, зберігалася ідея виключності Арктичного регіону. Ідея того, що в Арктиці все обовʼязково має бути гарно, фокус на співпраці, кліматі і так далі. І цей фокус тривав, його навіть, на мою думку, штучно підтримували попри те, що вже фіксувалися побоювання щодо Росії.

І ось ці побоювання заважали визнати спільність досвідів. Нібито, як страус, певною мірою країни ховали голову в пісок, намагаючись зберегти ілюзію миру, співпраці. І така ситуація зберігалася до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Підготовка Скандинавських країн щодо розгортання подальших подій у контексті збройної агресії РФ

Єлизавета Цареградська: Зараз ви спостерігаєте зміни у підготовці чи поглядах суспільства щодо розгортання подальших подій? Очевидно, що про війну зараз говорять. Різні країни по-різному до неї готуються. Як щодо Скандинавських країн?

Марина Рабінович: Можу сказати, що відбулися переосмислення характеру загроз. Якщо раніше, особливо після терактів у США 11 вересня, переважно усі стратегії зосереджувалися на терористичних загрозах. На тому, що треба протистояти різним терористичним групам, зазвичай невеликим, але однаково досить небезпечним.

Зараз зростає усвідомлення можливості широкомасштабної, як вони пишуть у своїх стратегіях, тотальної війни. І відбувається перехід на так звану систему чи доктрину тотальної безпеки, готовності. Усі країни Скандинавії наразі оновлюють безпекові стратегії.

Вони намагаються знайти свої вразливі місця у системі оборонної безпеки, які, звісно, є і вони вивчають їх за допомогою, зокрема, досвіду України. Що справді вразило скандинавів — це жорстокість атак Росії на цивільних, цивільну інфраструктуру та повна зневага до будь-якого міжнародного права. Це стало несподіванкою. Мабуть, скандинави були надто цивілізовані та думали, що війна буде вестись за якимись правилами. Проте, зараз їхня ідея вигляду сучасної війни виходить з того як виглядає війна і Україні.

Вони намагаються бути готовими до тотальних загроз, відсутності правил гри, ідентифікують власні слабкі місця та навчаються протистояти не лише мілітарним загрозам, а й гібридним дезінформаційним операціям, операціям проти енергетичної, критичної інфраструктури і так далі.

Це, скоріше, адаптація до нової реальності. Не можна сказати, що це підготовка до війни в найближчі роки — вони розуміють як може виглядати тотальна війна і намагаються адаптуватися.

Чи розпізнає суспільство Норвегії дезінформацію та російську пропаганду

Єлизавета Цареградська: Якщо говорити про дезінформацію, російську пропаганду та розуміння що насправді відбувається — наскільки, за вашими спостереженнями, суспільство Норвегії розуміє ці процеси та чи займає певну сторону?

Марина Рабінович: Академічна спільнота так. Громадянське суспільство, люди, які цікавляться політикою, розуміють, що епоха змінилася. Є певне розуміння цього, але, якщо провести провести опитування серед громадян — не факт. Водночас, у газетах повно повідомлень про війну, про те, що робить Росія в Україні і як відповідає Україна. Дуже багато було нещодавно про операцію «Павутина».

Тому, ті, хто цікавляться — мають змогу отримати інформацію. Але наскільки вони глибоко на себе приміряють нову реальність — сказати важко.

Підтримують Україну — абсолютно точно. Часто, коли спілкуєшся з людьми поза академією та кажеш, що з України, то, зазвичай, у них дуже схвальні відгуки про Україну, українців, які перебувають тут. Норвегія надала прихисток більше ніж 80 тисячам українців і вони теж є важливим джерелом інформації для норвежців.

Проєкт на Громадському радіо виходить за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР «Єднання» в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України 一 рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікацій є відповідальністю Громадського радіо та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР 一  Єднання