«За цією псевдомиротворчою риторикою зовсім затихли розмови про чергові пакети допомоги» — Павло Лакійчук

«Ми пройшли чергове коло»

Єлизавета Цареградська: Як ви реагуєте на такі новинні повідомлення?

Павло Лакійчук: Ну що ж, ми пройшли чергове коло.

Я нагадаю, що 3-4 місяці тому, реагуючи на заяви президента Франції про те, що французькі військові зрештою можуть опинитися в Україні, європейські партнери почали обговорення миротворчого контингенту на територіях України після завершення війни, як вони тоді підкреслювали. Ну і тоді сформувалася така собі Коаліція охочих чи Коаліція рішучих, як їх по-іншому називають. Дискусія тривала доволі довго, різні варіанти розглядалися.

Формально вона застопорилася через те, що американці відмовилися допомагати, тобто, брати участь в цьому процесі. А в реальності, власне, зупинка була зрозуміла: виникає ситуація, коли немає розуміння чим закінчиться війна, на яких позиціях, які задачі мають виконувати сили, які мають бути направлені, незрозумілий їхній склад, повноваження і взагалі — що вони будуть робити.

Тому, було ясно, що це обговорення затихне, що і сталося. Минуло декілька місяців, розпочався новий виток, адже «Трамп рухає справу до миру», і щось треба обговорювати. Якщо говорити про шляхи досягнення миру — очевидно, що тут все зрозуміло та залежить від російського диктатора Путіна у першу чергу. А обговорювати з ним немає чого, тож, наші партнери обговорюють те, що можуть.

І знову повертаємось до гарантій безпеки з боку європейських партнерів, знову ми говоримо про миротворчі контингенти Сполучених Штатів і європейських країн. А потім Трамп говорить, що участь США у гарантіях безпеки полягає у тому що: по-перше, є країни, які готові надати ці гарантії Україні, а Сполучені Штати працюють з ними. А, по-друге, Сполучені Штати готові продавати комусь зброю, щоб вони її передавали Україні — тобто, готові заробити на цьому процесі. От і внесок США. А далі наші європейські партнери знову повертаються на те ж коло.

Однак, тут є один плюс:

Якби європейці почали обговорювати можливість власних якихось стабілізаційних чи миротворчих функцій вже коли настав би час для цього — це зайняло б ще 2-3 роки. А зараз цей процес проходить попередньо. І, зрештою, є надія на те, що, якщо дійсно така ситуація складеться, вони будуть діяти більш оперативно.

Хто із країн найбільш реалістично готовий до такого сценарію

Павло Лакійчук: Ті, хто говорять найбільше про власну пряму участь — можуть стати кістяком якихось миротворчих сил.

Але, чим ближче це наближається до практичної реалізації, тим більше виникає різнобачень і протилежних напрямків серед партнерів. Коаліція рішучих перетворюється на «коаліцію трошечки охочих». До цього треба додати ще позицію Росії, яка прямо каже, що «ніяких миротворчих сил в Україні вони не потерплять».

«За цією псевдомиротворчою риторикою зовсім затихли розмови про чергові пакети допомоги»

Єлизавета Цареградська: Ми зараз говоримо про миротворчу місію, але бачимо цілком одностайну, принаймні на рівні заяв, підтримку з приводу подальшого розвитку подій, ніби як Європа розуміє загрозу.

Наразі, безпосередньо щодо озброєння, іншої допомоги, включення в процеси — наскільки це все активно відбувається, чи всі дещо притихли в очікуванні того, що ж буде далі в контексті подальших зустрічей?

Павло Лакійчук: Перше — допомога Україні зброєю. І тут наші партнери начебто відносно одностайні — допомагати треба.

Але далі знову з’являються розбіжності і різні погляди на це питання. Коли Трамп каже, що європейці заплатять за зброю Україні 100 мільярдів, то всім подобається ця цифра, але хто конкретно буде її платити —мова поки не йде.

Тому, я думаю, що тут треба працювати з кожним із партнерів, і ми зможемо взяти рівно стільки, скільки кожен зможе надати. І для цього їм потрібне розуміння ситуації.

Зараз за цією псевдомиротворчою риторикою помітно, що зовсім затихли розмови про чергові пакети допомоги від наших партнерів для нашого війська. А війна триває. Ще й додається той аспект, що ворог наступає, і ми не знаємо, на що наші війська будуть спиратися завтра. Тут саме українська влада має вносити ясність для суспільства.

Сподіватися на те, що дядько Трамп завтра принесе нам мир на блюдечку — дуже небезпечна позиція, яка може завершитися миром, але через капітуляцію. Зрозуміло, що жоден українець, та і жоден європеєць не хотів би такого бачити. Тому, саме в цьому контексті має бути відкрита і активна комунікація.

Друга складова — санкційний тиск на агресора. І тут європейські партнери можуть і мають значно більше важелів впливу на РФ.

Саме ЄС міг би тут перехопити ініціативу, не рухаючись в руслі американської стратегії, а навпаки — даючи такий собі направляючий фарватер, демонструючи лідерство. Чи готова Європа до лідерства у відносинах з Америкою Трампа? Це теж поки складне питання…

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Проєкт на Громадському радіо виходить за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР «Єднання» в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України 一 рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікацій є відповідальністю Громадського радіо та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР 一  Єднання