Тамара Сухенко: «Потрібно більше інвестувати часу і сил в розвиток своєї території»

Тамара Сухенко, психолог, фасилітатор, член Фонду розвитку благоустрою села Бобриця переконана: громадський сектор та влада повинні спільно працювати над вирішенням проблем. «Потрібно приходити і пропонувати влади допомогу, а не починати розмову з критики. Це не те, що допомагає робити спільні речі», — додає вона.

Вітаю всіх, ви слухаєте «Територію», програму про права і владу місцевих громад. При мікрофоні авторка та ведуча програми Ірина Соломко. Сьогодні у нас в студії Тамара Сухенко, психолог, фасилітатор, член Фонду розвитку благоустрою села Бобриця.
Ірина Соломко: У мене перед очима лежить план розвитку вашого села на 2015 рік. Надихає, що це все – ініціатива громади. Як вам вдалося мобілізувати людей?
Тамара Сухенко: Люди, які розпочали цей процес, підтримували ідеї майдану. Вони розуміли: якщо розійтися, нічого не зміниться. Тому потрібно знаходити свою зону контролю, щоб впливати. Ми вирішили, як мешканці села розпочати якісь процеси перетворення і створити щось нове в місцевій громаді. Кожен з нас до цього часу щось робив, але ми не були знайомі один з одним. Коли ми зустрілися, то зрозуміли, що у кожного є мрія про майбутнє цього села і я як фасилітатор вирішила допомогти активістам. Нас було 15-20 людей.
Ірина Соломко: А скільки у вас населення в селі?
Тамара Сухенко: Зареєстровано приблизно 700 людей, але насправді близько 2500. Окрім того є ще величезна кількість земель, які були роздані, але люди ще не живуть. Тобто за декілька років це буде велика громада.
Ірина Соломко: Але ядро, це 15 людей?
Тамара Сухенко: Це ті, з кого починалося. І це нормально, адже у таких групових дискусіях важко зібрати тисячу людей. Ті люди, які могли і хотіли інвестувати свій час, долучалися. Це і місцеві жителі, і представники місцевої влади, і священик.
Дуже різні люди брали в цьому участь. Багато з них на таких зборах познайомилися. Ми протягом 5-7 зустрічей обговорювали, якою ми бачимо Бобрицю, що буде фундаментом подальших дій, місію села. Це був процес колективної творчості. Було залучено до 20 людей. Хтось приходив на всі зустрічі, хтось на деякі.
Ірина Соломко: Тобто аби змінити світ довкола себе достатньо не так багато людей.
Тамара Сухенко: Треба з чогось почати, мати бачення майбутнього. Треба, щоб спочатку якесь ядро домовилось про те, якими вони ці зімни бачать. Коли ми знайшли спільне, домовились, що будемо далі просуватися і об’єднуватися навколо цього спільного. Далі завдання долучати інших. Нещодавно провели громадське обговорення, було вже більше 100 чоловік.
Ірина Соломко: Що ви поклали в фундамент стратегії?
Тамара Сухенко: Це був величезний банк ідей. Коли ми його класифікували, побачили, що є певні напрямки. Один з активістів зробив карту забруднень в лісі, і ми зрозуміли, що засмічено все. Ці основні напрямки ми взяли і працюємо.
Ірина Соломко: Якщо говорити щодо економічної складової розвитку території?
Тамара Сухенко: В цьому році бюджет села був збільшений втричі. Навіть за рахунок того, що деякі підприємці перереєстрували свій бізнес у Бобриці. І тоді частина податків прийшла.
Ірина Соломко: Ви вже розумієте куди це збільшення податків піде?
Тамара Сухенко: Є бачення, ми залучили аудиторську компанію яка буде робити аудит цих коштів.
Ірина Соломко: Має ж бути в вашому селі якась фішка?
Тамара Сухенко: Село невелике. Воно дуже гарне, тому акцент буде на розвитку артнапрямку. Ми мріємо про створення парку скульптури і фестивалі стрітарту. Виходячи з того, що село знаходиться дуже близько до Києва, 15 км, ми хотіли, щоб розвивався внутрішній туризм. Відпочинок, спортивні події.
У нас в травні буде чемпіонат по тріатлону. Також плануємо зробити Том Соєр фест. Протягом десяти днів люди зможуть розмалювати свої паркани чи будинки. Додати кольору селу.
Ірина Соломко: На сьогодні я так розумію, що село не має дитячого садочку і середньої школи?
Тамара Сухенко: Так, сьогодні в селі є тільки молодша школа. Питання по садочку та школі повинна вирішувати держава. Це величезні кошти. У нас практично немає сподівання, що протягом найближчого часу воно буде вирішено. Є ініціативна група жінок, які б хотіли зробити приватний садочок.
Ірина Соломко: У вас дуже комплексний підхід. Якщо говорити про генплан, чи він вже розроблений?
Тамара Сухенко: Генплан є. І ми зробили його більш публічним. Почали обговорювати, долучили більше людей. Проблеми, наприклад, що не дотримані проблеми велосипедистів, немає, де пройтися мамі з візочком. По суті, у нас є дороги і будинки з величезними парканами. Простору, щоб комфортно проводити час немає. На першому місці мають бути пішоходи, їм має бути де ходити. Потім велосипедисти, потім автомобілісти. Будемо розвивати велосипедний рух.
Ірина Соломко: Серед проблем села ви зазначаєте низьку громадську активність. Як ви думаєте, як взагалі можна мобілізовувати громаду?
Тамара Сухенко: Треба усвідомлювати, що рівень недовіри величезний і розмовами нічого не змінити. Потрібно об’єднувати людей навколо простих завдань, давати можливість їм брати лідерство на себе. Потрібно, щоб більша кількість людей брала участь у заходах. Той же збір вторсировини. Ми зібрали, а гроші віддали на благодійність та допомогу мобілізованим з цього села.
Хтось просто брав гроші. Це також важливо, бо так приходить розуміння того, що можна здати сміття та отримати копійку. Ця ініціатива була вирішена на місцевому рівні. Дуже багато було окремих ініціатив по прибиранню лісу.
Ще одна ініціатива свято-фестиваль «Квіткова феєрія», конкурс на найкращій ландшафтний дизайн біля подвір’я. Том Соєр фест, про який я вже говорила. Ми також організовували благодійний день села, де люди допомагали дитячому будинку зі Сходу, дивилися «Відкритий доступ».
Ірина Соломко: Якими би не були чудовими ініціативи знизу, без підтримки влади важко їх впроваджувати. Влада ваші підхопила?
Тамара Сухенко: Ми виходили з того, що потрібно приходити і пропонувати допомогу. Не розпочинати розмову з критики. Це не те, що допомагає робити спільні речі. Треба пропонувати допомогу. Вона потрібна. Викликів та проблем дуже багато.
Я, наприклад, почала з підтримки бібліотеки. Подарувала багато українських книжок і комп’ютер. Інші члени нашого активу так само чимось допомагали громаді. Цей підхід виправдано, влада бачить, що є певні можливості. Ми бачимо по західних країнах, що громадський сектор вирішує багато проблем.
Ірина Соломко: Протидії не було? Жителі, громада і влада – це партнери?
Тамара Сухенко: Ми дуже багато всього обговорюємо. Головне – говорити. Ми йдемо в тому напрямку, щоб домовитися про те, що нас об’єднує. В майбутньому не можу бути якихось конфліктів, адже всі хочуть, щоб діти жили в чистому середовищі, були забезпеченими. Треба спілкуватися, бути в контакті, більше інвестувати часу і сил в розвиток своєї території.

Програма створена за сприяння Швейцарсько-українського проекту «Підтримка децентралізації в Україні «Despro». Проект не обов’язково поділяє точку зору авторів програми, а також її учасників, висловлену в ефірі.