Чи можуть в Україні покарати за інакомислення?

Нещодавня історія із підпалом та блокадою телеканалу “Інтер” знову поставила питання неприпустимості покарання за інакомислення. Але певна межа, за якою альтернативні погляди перетворюються на загрозу національній безпеці все ж існує.

На жаль, сьогодні Україна розділена на дві нерівні частини. На непідконтрольних територіях діють свої правила, і громадяни із проросійськими поглядами не толерують тих, хто має погляди проукраїнські. Саме тому останні намагаються їх відкрито не демонструвати, бо результат може бути вкрай небезпечним.

Всі пам’ятають історію Ірини Довгань, у якої знайшли вдома планшет, де були відкриті українські сайти. За це її прив’язали до стовпа, знущалися та били ногами. В окупованому Криму будь-якого журналіста можуть схопити та кинути до в’язниці за будь-яким приводом. З іншого боку, на території, яку контролює уряд Україні, через пацифістські чи проросійські заклики також можуть запроторити до в’язниці, як це було із журналістом Русланом Коцабою. Як же убезпечити проукраїнських громадян на непідконтрольних територіях, і чи загрожують проросійські погляди громадянам підконтрольних?

Донеччанин Віталій Овчаренко каже, що ніякої певної системи у репресіях на непідконтрольних територіях немає.

“У них є списки українських медіа, журналістів яких вони виловлюють. Можуть заарештувати за жовто-синю стрічку, за фото або відео-зйомку, або за те, що ви комусь не сподобались. Наприклад, продавчині або покупцям, які після вас щось купували. Таксист може здогадатися, що ви не місцевий і здати вас бойовикам”. Оскільки на непідконтрольній території немає судової системи, і панує правовий безлад, то передбачити, чим закінчиться арешт, неможливо. Це може бути все, що завгодно: від неприємної розмови та видворення з непідконтрольної території до позасудової розправи і вбивства”.

Щоб убезпечити себе від такого фіналу донеччанин та відомий блогер Денис Казанський радить взагалі ніколи не відвідувати частину Донбасу, де не діють українські закони. Якщо ж вам все-таки доведеться туди потрапити, то Віталій Овчаренко надає декілька конкретних порад:

1. Не робити фотографій та відеозаписів.

2. Не питати дорогу у перехожих.

3. Не дивитися уважно у бік озброєних людей та уникати місця їхнього скупчення.

4. Не ходити вулицями пізно ввечері самому.

5. Не допускати в одязі поєднання жовтого та синього кольорів.

6. Не розмовляти про політику, не вступати в дискусії на місцеві теми.

7. Витерти з телефону та соціальних мереж і блогів всі компрометуючі тексти, фотографії та відео.

8. Краще за все мати пригнічений вигляд, нести в руках сумку з продуктами або вдавати, що ви йдете у магазин.

9. Вивчити всі маршрути громадського транспорту у місці вашого перебування, щоб нікого не розпитувати про них.

10. Завжди носити із собою паспорт та мати готове переконливе пояснення причини вашого перебування у місці затримання.

11. Утримайтеся від поїздки на непідконтрольну територію, якщо маєте патріотичне татуювання.

Мешканці непідконтрольних територій охоплені фобіями щодо України, які щодня формує місцева пропаганда. “Піймала себе на тому, що боюся їхати до України, – пише луганчанка Яна Вікторова, – Розумом усвідомлюю все, але боюся. І всі мої страхи – результат двох років перегляду російських та місцевих медіа… відчуття таке, ніби все за межами нашої “республіки” вкрито павутинням насильства та беззаконня… Від цього мені здається, що після перетину кордону мене поб’ють, кинуть за ґрати і будуть довго та болісно катувати як в’язня”.

Що ж насправді очікує на підконтрольній Україні території громадян, які мають проросійські погляди, виходили на мітинги із плакатом “Путин, введи войска!”, голосували на нелегальному референдумі або ж бачать в українських солдатах загарбників?

Юрист, що співпрацює з Українською Гельсінською спілкою з прав людини, Олександр Заруцький вважає за потрібне розмежувати випадки конкретних дій, про які деться вище.

“Необхідно враховувати те, ким, в якому місці, в який час і за яких обставин були скоєні ті чи інші дії. Візьмемо класичний випадок із закликом до Путіна “ввести войска”. Якщо це робить відомий політик, то він усвідомлює, що представляє інтереси певної кількості виборців, які висунули його на цю посаду. Наприклад, постійний представник Російської Федерації в ООН Віталій Чуркін стверджував, що нібито Віктор Янукович письмово звернувся до російського уряду із проханням ввести війська. І от його дії дійсно є загрозою національній безпеці України та посяганням на її територіальну цілісність, оскільки він є людиною, яка офіційно вступає у міжнародні стосунки з боку держави Україна без будь-яких додаткових мандатів та доручень.

“У випадку зі звичайною людиною участь у сепаратистському мітингу навіть із плакатом “Путин, введи войска!” не буде підставою для кримінальної відповідальності, бо вона не створює загрози для національної безпеки України, адже не є суб’єктом, який безпосередньо може звернутись до Путіна, – пояснює Олександр Заруцький, – Навіть якщо він побачить цей плакат по телевізору у новинах, то не введе у зв’язку із цим війська”.

Якщо громадянин проголосував на незаконному референдумі, то все залежить від того, яким чином цей референдум відбувався: чи був він добровільним або примусовим, мав він дорадчий або ж вирішальний статус. “Оскільки в референдумі бере участь велика кількість людей, то відповідальність за його проведення несе саме  той, хто його організував, а не громадяни, які беруть у ньому участь, – вважає Олександр Заруцький. – Крім того, референдум не є способом висловлення думок та поглядів, бо голосування відбувається таємно: його учасник не розповсюджує свої думки серед певного кола осіб”.

На думку юриста, випадок із журналістом Коцабою, який відкрито висловлював свої погляди проти мобілізації, що могли негативно вплинути на її перебіг, також є характерним.

“Справа в тому, що людина, яка висловлює пацифістські погляди, не має на меті сприяти захопленню Російською Федерацією території України, її мета – уникнення відвертого протистояння та мирне співіснування держав”. 

Правозахисник Володимир Яворський каже, що в українському законодавстві існує цілий ряд статей, які передбачають кримінальне покарання не за дії, а саме за заклики до певних дій.

“Наприклад, стаття 109-та Кримінального кодексу передбачає склад злочину у публічних закликах до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Стаття 110-та засуджує умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Частина друга статті 258-ої вважає злочином публічні заклики до вчинення терористичного акту, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів з такими закликами. Стаття 436-та криміналізує публічні заклики до агресивної війни або до розв’язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів.

Ці склади злочинів навіть не вимагають реальності реалізації таких закликів, а ‘ самодостатніми злочинами. Як на мене, заклик “Путин, введи войска!” щонайменше вписується у склад злочину щодо закликів про розв’язання війни. Єдине, що я б у залежності від серйозності таких закликів відповідно й засуджував таких людей – не всіх обов’язково саджати до в’язниці, можна давати умовні терміни”.

Крім цього, на думку правозахисника, якщо участь цієї людини дещо більша,ніж прості заклики, вона діє у групі, що реально вчиняє якісь дії, то дії такої людини вже можна класифікувати не просто як заклики, а, можливо, як дії підбурювача більш серйозних злочинів.

“Якщо йдеться про поширення сепаратистської газети, треба  дивитися, який зміст цієї газети і відповідно прив’язувати ці дії до тих злочинів, що згадані вище. Але також треба дивитися чи це просте поширення за гроші чи серйозніша роль у групі”, – говорить Володимир Яворський.