Профілактика насильства у сім’ях військових в Україні несистемна — психолог

Оксана Маркович (ім’я змінено) — дружина закарпатського військовослужбовця, який рік тому повернувся з АТО, каже, що вирішила розлучитися з ним, адже не має сил терпіти постійні емоційні вибухи

Ведучі

Ольга Павлова

Профілактика насильства у сім’ях військових в Україні несистемна — психолог
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/07/hr-news-16-07-30-profilaktyka_nasylstva.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/07/hr-news-16-07-30-profilaktyka_nasylstva.mp3
Профілактика насильства у сім’ях військових в Україні несистемна — психолог
0:00
/
0:00

Нещодавно під час сварки чоловік стусонув кулаком по голові. Оксана впала, втративши свідомість. До лікарів та у правоохоронні органи не зверталася, однак розповіла «Громадському радіо», що можливість розлучення розглядає досить серйозно.

«Важко від того, що близька людина, з якою я прожила… якою я жила, могла так зі мною зробити… І якось просто була така безпорадність: а що робити? А як бути завтра? А як поступити: чи треба пробачити чи треба одразу… я навіть не знала, до кого можна звернутися», — розповідає жінка.

Психолог, директорка Центру гендерної освіти при УжНУ Мар’яна Колодій пояснила, що звертатися у таких випадках можна як у державні установи, так і у профільні громадські організації.

Кликайте, чтобы оценить этот материал

«Питаннями протидії і попередження насильства в сім’ї, насильства щодо жінок, щодо дітей і взагалі гендерного насильства в Україні займаються органи державної влади та громадські організації. Закарпатська область у цьому плані не є винятком, звичайно. У нас цими питаннями відають і департамент соціального захисту населення, і Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Також, звичайно, особи, які постраждали від насильства в сім’ї, можуть звертатися до правоохоронних органів, національної поліції, – там реагують. І, власне, на ці органи державної влади, місцевого самоврядування покладені питання профілактики і попередження цих проявів у суспільстві», — говорить психолог.

Громадська організація «Центр жіночих перспектив» зі Львова впродовж 20 років допомагає жінкам, які зазнають насильства в сім’ї, гендерної дискримінації, торгівлі людьми. Представник організації Христина Кіт розповіла «Громадському радіо», що зазвичай побутове насильство у сім’ях демобілізованих військовослужбовців — нерідке явище. Але дуже часто, за її словами, саме АТО стає каталізатором проявів насильства, яке раніше могло бути латентним.

Христина Кіт Ужгородський прес-клуб

 «Були у нас такі випадки, коли зверталися жінки, коли чоловік повернувся з АТО. Але, як говорить наш психолог, яка працює з цими жінками, ця ситуація не просто раптово виникла, бо він був в АТО і повернувся. Насправді прояви насильства були і до того. Можливо, не такі жорстокі. Можливо, не було фізичного насильства, а тільки психологічне, або якісь інші прояви…А коли  він повернувся з АТО, то загострилася ця ситуація, і, відповідно, стало жорстокіше поводження відносно жінки», — розповідає Христина Кіт.

Сьогодні в Україні, за словами директорки Центру гендерної освіти при УжНУ Мар’яни Колодій, робота у напрямку запобігання насильства у сім’ях військовослужбовців є несистемною і скоріше апробаційною. Але відзначає великий позитив у тому, що проблематика не замовчується і визнається.

«Якщо говорити про попередження домашнього насильства або насильства в сім’ї саме в родинах військовослужбовців або тих, хто повернулися з антитерористичної операції, яка відбувається на сході, то це невідома для України така ділянка роботи. Тому що психологічний стан тих насильників трошки відрізняється все таки, ніж ми говоримо про звичайне побутове домашнє насильство. Хоча основна його ділянка, ядро цього насильства є незмінним. Тобто є особа, яку пригнічують, принижують і, зрештою, щодо неї скоюють насильство. Це можуть бути і дружина, і діти. І є особи, найчастіше чоловіки, які повернулися з зони конфлікту і є в певному такому складному психологічному стані, і для них насильство – це один з проявів типової поведінки, типовий в зоні конфлікту, тобто те, до чого вони звикли. Тому і профілактична робота, і попередження такого насильства вимагає трохи інакшого акценту у своїй діяльності. Це вже не просто розмови на виробництві, це вже безпосередня робота з військовослужбовцями, тут і робота у військових частинах і, безумовно,  робота з військовими комісаріатами. І на сьогоднішній день в Україні, треба відверто сказати, ми на початковому етапі такої роботи, тому що до того ми з таким не зустрічалися»

Психологи та соціальні працівники пояснюють, що насправді потрібно працювати не тільки з військовослужбовцями, але й з їх родинами. Адже члени сім’ї повинні усвідомлювати, яким чином перебування у зоні конфлікту вплинуло на психологічний стан військовослужбовця, а також мають знати, як правильно поводитися з ним на перших етапах. Говорить директор Закарпатського обласного Центру соціально-психологічної допомоги Василь Сливка:

Василь Сливка Громадське радіо

«Наша дія спрямована на повернення звичних умов проживання військовослужбовців, які повернулися із зони антитерористчиної операції. Проводяться групові бесіди. У нас сформовано групи взаємопідтримки не лише для військовослужбовців, тому що багато сімей не можуть прийняти той факт, що чоловік або син був на сході країни і пережив певні труднощі. Працюють психологи із сім’ями. Намагаються налаштувати сім’ю і військовослужбовця для того, щоб попередити певні моменти, певні розлади».

За словами Василя Сливки, адаптація як військовослужбовців, так і членів їх родин в неускладнених випадках триває в середньому від 1 до 3 місяців. У конкретні більш складні ситуації потребують тривалішої корекційної роботи. Але основне тут, аби людина, якій потрібна допомога, усвідомила це і вчасно звернулася до фахівців.

Ольга Павлова, Ужгород, «Громадське радіо»

За підтримки:

Точки опори

Цей матеріал було створено за підтримки International Medical Corps та JSI Research & Training Institute, INC, завдяки грантовій підтримці USAID. Погляди та думки, висловлені в цьому матеріалі, не повинні жодним чином розглядатися як відображення поглядів чи думок всіх згаданих організацій.

This material has been produced with the generous support of the International Medical Corps and JSI Research & Training Institute, INC. through a grant by United States Agency for International Development. The views and opinions expressed herein shall not, in any way whatsoever, be construed to reflect the views or opinions of all the mentioned organizations.