«Повністю втраченими вважаються 10 експонатів»: як після російського обстрілу функціонує Національний музей «Чорнобиль»

Альона Нестеренко: Пані Віталіно, розкажіть насамперед, як нині функціонує Національний музей «Чорнобиль» з огляду на те, що він був на тривалій реставрації і знову відкрився. Але, я так розумію, принаймні так зазначено на вашому сайті, що поки він зачинений для відвідувачів, але функціонує. 

Віталіна Мартиновська: Річ у тому, що музей після російського обстрілу 24 травня зазнав критичних руйнувань. Саме будівля, яка була, як ви вірно відмітили, щойно відреставрована. Були зруйновані експозиційні зали, де була розташована колекція і представлена основна експозиція музею. Тому музей наразі позбавлений можливості нормально функціонувати.

Ті предмети, які були врятовані, вони зараз знаходяться в безпеці, вони до нормального стану приведені, триває звіряння музейної колекції. І музей не можна зараз вважати таким, що повноцінно працює. Але ми не можемо тривалий час бути без відвідувача, тому шукаємо формати роботи, які дозволять нам до відвідувачів повернутися.

Ось один з таких проєктів, який запропонував і запросив нас до співпраці Валерій Коршунов, зараз відбувається у музеї. У тій виставковій залі, одній-єдиній на першому поверсі, яка вціліла.

Альона Нестеренко: А що саме вдалося зберегти? А що з цих близько 40% музейних предметів із експозиції — справді унікального — на жаль, втрачено безповоротно?

Віталіна Мартиновська: Ні, це не так. Це перші цифри, які були озвучені протягом години, коли почалася операція гасіння. Після того, як було завершене гасіння, 6 днів тривали пошукові роботи із залученням підрозділів ДСНС і моїх колег-фондовиків. І ми фактично знайшли всі експонати, які перебували в експозиції.

І станом на сьогодні, втраченими вважаються 10 одиниць.

Альона Нестеренко: О, це справді дуже важливо розуміти, що ми більшість зберегли. А як щодо цих втрачених експонатів? Як ви плануєте подаватися до міжнародних організацій? Щоб було зфіксовано те, що дійсно росіяни завдали цієї непоправної шкоди. І нехай це меншість експонатів, 10 одиниць, але все одно це вкрай важливо. Ми розуміємо, що це наша пам’ять.

І тут бодай хотілося б, щоб росіяни відповіли за це після війни, коли вона завершиться, я сподіваюся, нашою перемогою, але щоб це десь було зафіксовано.

Віталіна Мартиновська: Насправді цього мені хочеться найбільше, щиро вам скажу, тому що після удару певний фізичний біль поселився в мені, і я дуже болісно переживаю все те, що зараз відбувається в музеї. Ми зі свого боку в перші дні вжили всіх необхідних заходів.

Ми зафіксували всі руйнування. Тут варто відмітити, що поряд з колекцією, з цими 10 предметами, які ми втратили, ми втратили будівлю, яка є пам’яткою архітектури місцевого значення. Насправді це дуже цікава і особлива будівля.

Це колишнє пожежне депо Подільської поліцейської дільниці, і ми доклали максимум зусиль, щоб повернути їй ось той автентичний вигляд. Якщо ви були крайнім часом на Подолі, то ви могли бачити, як красиво вона виглядає. Частково зберігся лицевий фасад і власне ось ця каланча, яка є її архітектурною особливістю.

Тому нам важливо було зафіксувати і втрату експонатів, і зафіксувати власне руйнування. Тому всі заходи в житті, всі візуальні обстеження проведені. Навіть на сьогодні ми вже маємо інструментальні обстеження по будівлі, і ми маємо всі тепер вихідні дані для того, щоб розпочати проєктування відновлювальних робіт.

Також наша ключова задача — це внести наш об’єкт до Державного реєстру пошкодженого майна. Чим ми, власне, займаємося. Іх оцінкою всіх збитків завданих, і це буде зроблено ближчим часом. Ми зараз відпрацьовуємо це спільно з місцевою адміністрацією, оскільки пам’ятка місцевого значення, то маємо відпрацювати.

Альона Нестеренко: Пані Віталіно, давайте поговоримо не про сумне, а про перспективи музею. Яким чином ви далі плануєте зберігати пам’ять, зберігати історію Чорнобиля? І як це робити в сучасних умовах повномасштабної війни, не лише як трагедію минулого, а, можливо, щоб хтось більше задумався, провів паралелі, і щоб ця система знань передалася всьому світу?

І тут я говорю не лише про розуміння трагедії, бо воно певно є, тому що за кордоном, зокрема, часто чуємо побоювання, читаємо про них у медіа щодо того, що от «ядерна загроза», «Росія» і так далі. Водночас вкрай важливо розповідати про Чорнобиль, щоб домогтися захисту із сучасних наших атомних електростанцій, які регулярно перебувають під загрозою через російські удари.

Віталіна Мартиновська: Перед офіційним відкриттям у музеї було змінено не лише музейний простір і відреставровану будівлю. Ми створили нову експозицію, і в цій новій експозиції частину власне експозиційної площі ми віддали під освітню частину. І там ми саме з цією метою, про яку ви сказали, дуже багато надали інформації про те, в якому стані знаходиться атомна галузь, про те, які вона має потужності, який стан, які перспективи, і, власне, про ось цю нову загрозу, яка нависла над нашими атомними електростанціями після того, як відбулося повномасштабне вторгнення.

Музей однозначно продовжить свою роботу. Зараз ми будемо змушені працювати лише в межах отієї виставкової зали, яка є у нас на першому поверсі. Це, звичайно, буде не повноцінна постійна експозиція, але в ній точно будуть відбуватися тимчасові виставкові проєкти.

Так буде аж до того моменту, поки ми не відновимо повноцінний музей. Поруч із цим ми зараз створюємо мобільну експозицію, яка дозволить нам працювати на виїзних майданчиках. Для мене це дуже важливо, тому що мені не хочеться, щоб про Національний музей забули.

На фоні війни, на фоні всіх проблем, які на сьогодні має держава, я розумію, що хтось може мені прямо в очі сказати, що «музей наразі — не пріоритет». Але я дуже не хочу, щоб ви завтра про це забули і було запізно. Тому ми, зі свого боку, продовжуємо працювати з донорськими організаціями.

У нас діє благодійний рахунок. На щастя, є організації, які відгукуються на наші запити. Ми отримали частину благодійної допомоги в натуральному вигляді.

Продовжують надходити кошти. Я не впевнена, що це буде швидко, але я точно впевнена, що це буде, якщо ми не будемо сидіти склавши руки. Тому будемо працювати на всіх можливих майданчиках, у тому числі і у будівлі музею.

Ми мали почекати певну паузу, через те, що без якісних інструментальних досліджень ми не мали права взагалі проводити будь-які заходи на території будівлі. Навіть тієї частини, яка вціліла.