Вікторія Єрмолаєва
Алім Алієв
«Зустрінемось наступного року в Бахчисараї»: якою є сучасна культура кримських татар
Інтерв'ю
У сучасному мистецтві кримських татар червоною ниткою йде окупація. Про що в окупованому Криму часто доводиться говорити пошепки.
Ведучі1
Гості2
«Kelecek yılı Bağçasarayda korüşerik» — так звучить кримськотатарська мова, а означає це: «Побачимось наступного року в Бахчисараї». Це новітнє прислів’я, побажання, яке використовують кримські татари, коли збираються разом. Такою фразою вітають з днем народження та іншими святами, використовують на акціях та у побуті. І це про нас.
У кожній серії ми розповідаємо про різні культури українського Криму, Приазов’я та Причорномор’я. І це другий випуск, присвячений кримським татарам — корінному народу Криму. У цій програмі ми розкажемо більше про сучасну культуру і мистецтво кримськотатарського народу через найрізноманітніші культурні коди: мистецтво, музику, кіно, кухню та традиції.
Кераміст Рустем Скибін
Рустем Скибін — один з найвідоміших сучасних кримськотатарських митців, художник-кераміст і дизайнер. Роботи майстра відомі далеко за межами України та зберігаються у музейних та приватних колекціях. Він створив свій стиль поліхромного розпису в рамках традиційної культури кримських татар. Quru Isar, що в перекладі з кримськотатарської означає «суха перегородка». Сьогодні у світі існує всього чотири центри, де використовується подібна техніка розпису.
«Це праця з традицією, з історією. Це те, що збереглося і набувалося шістьма-сімома (навіть більше) поколіннями наших предків. І ця пам’ять, і досвід, який отримували, вони складають нас. Тому перше, що робить ворог, він це все знищує. І неприйняття цього і супротив надали мені таке прагнення робити все це», — говорить Рустем Скибін.
У 90-х роках Рустем Скибін з Самарканда переїхав до Криму, де вчився традиційного гончарного мистецтва. Він збирав, аналізував, відновлював технології виготовлення кримськотатарської гончарної кераміки. Та ті роки, коли кримські татари повертались додому, не були з легких, згадує митець.
«Прийом. Він, м’яко кажучи, недружній був, але відчуття, що ти господар і ти повернувся додому — було. Тому що цього відчуття в Узбекистані не було. Особливо це з’явилось, коли всі країни отримали незалежність. Я побачив, як узбеки, таджики сприймають свою країну, яка свобода з’явилась, майбутнє. І це у кримських татар пов’язане тільки з Кримом. Тому це надихало — повернення», — додає він.
Надихало на створення сучасних речей, але з обличчям історії. А ще Рустему Скибіну допомогло визначення себе як представника кримськотатарського народу.
«З одного боку, це любов до вжиткового, етнічного мистецтва. І друге: я завжди намагався зрозуміти, чому я сприймаю себе, як кримський татарин. Чому є ця складова національна. Я народився в Узбекистані, батько в мене напівукраїнець, напівнімець, але я відчуваю себе кримським татарином. І це надало змогу знайти себе через мистецтво, через історію, культуру, землю. Це Крим. І воно склалося», — додає митець.
Читайте також: Нав’язаний Московією стереотип, що «кримські татари прийшли на півострів у XIII ст.», ширився роками — історикиня
Одяг кримських татар
У сучасних митців та істориків багато складнощів у вивченні кримськотатарської культури. Бо цінності народу знищувались сотні років. Складно віднайти артефакти навіть у музеях, бо часто вони атрибутовані іншими періодами та приналежністю до інших народів. І це культурне мародерство, говорить Рустем Скибін:
«Перша анексія почалась, але там був невеликий рух російської інтелігенції, який намагався зберегти та зробити кримський стиль. І у ньому кримськотатарськість була присутня. Ми бачимо це в архітектурі, яка там залишилась, але потім воно все одно зруйнувалося. Дуже багато таких прикладів. І зараз це збір і науковий підхід до всього. Якщо це археологія, то, звісно, ми бачимо, наприклад, кераміку, печі, ми бачимо датування — і воно вкладається в той час, коли там мешкали кримські татари».
Ми зафіксували збірки, вишивку, виставки, які робилися раніше, подарунки кримських ханів. Зараз я якраз займаюся пошуком військової зброї, яка є у світових колекціях, музеях. Вона залишилась, тому що це найвищий рівень мистецтва, тому воно як предмет має цінність. Ми зараз це збираємо, орнаменти вивчаємо і форми. Є закономірності, які присутні Криму, кримськотатарському мистецтву», — пояснює Рустем Скибін.
Отже, уявімо, як виглядають ці колоритні форми та закономірності. Чим вони відрізняються від інших.
«У цілому це вишуканість, це камерність, багатий вплив інших культур. Це і Візантія, і Степ, і Персія, і Золота Орда. Якщо простіше, наприклад, один із яскравих образів — це асиметричний колір, асиметричні композиції. Якщо ми уявимо древо, і в ньому є дві квітки тюльпанів або мигдалю, то справа буде, наприклад, зелена, а зліва — синя або червона. І це притаманне кримськотатарському мистецтву.
І ще це форми, це візерунки, ендеміки кримські, рослини, наприклад. Це фольклор, який зберігає наратив, пам’ять. І все це вкупі складає вже уявлення, що таке кримськотатарське мистецтво», — розповідає він.
Національне вбрання — це ще одна унікальна особливість кожного народу, яка зберігає в собі таємниці, сенси та традиції. Не всі знають тонкощі і нюанси одягу своїх предків. Однак кримські татари завжди шанували свою історію і з повагою ставилися до звичаїв. Одяг кримських татар завжди славився своєю вишуканістю.
«Дуже багатий, якщо казати про матеріали, які використовувалися, атрибути, наприклад, ювелірні вироби, дуже багато золота, срібла, тому що ювелірне мистецтво було на найвищому рівні. І, що цікаво, дитячий одяг від дорослого зовсім не відрізнявся. Дуже рідко нам зустрічаються ранні приклади одягу, де є залишки ремонту. Це майже не використовували. Замінювали і все», — каже митець.
Чоловіки одягали поверх сорочки яскраво-червоний атласний «мійта́н», на голову — «халпа́х», на ноги — в’язані з білої шерсті шкарпетки, а на них шкіряні туфлі «хати́р», що легко знімаються. При вході в будинок взуття, за східним звичаєм, залишали на терасі. Під час роботи замість «мійта́на» одягали «ксха-чекме́н» — коротку, до талії, куртку з бавовни. У дорогу брали «узу́н-чекме́н» — широку шинель із товстої матерії з капюшоном та дуже довгими рукавами. Узун-чекмен добре захищав від негоди. Дорожнє шкіряне взуття «чари́х» — чудово витримувало кам’янистий ґрунт кримських доріг. Взимку до цього одягу додавали «узу́н» і «ксха́-ені́ курк» — баранячий кожух та хутряну куртку з короткими рукавами.
Жіночий одяг був ще яскравішим. Ті ж самі, трохи довші, білі сорочки з широкими рукавами, широкі й довгі до щиколотки шаровари — «тума́н», які виглядали з-під верхнього одягу, обов’язково з червоними кінцями, це «бала́к». Поверх сорочки надягали «зубу́н» — халат, стягнутий у талії з двома складками позаду. Рукави у нього або короткі до ліктя, або вузькі довгі, з відігнутим кутом. Розріз на грудях закривали вишитим сріблом або прикрашеним монетами фартухом, так званим «гокслю́к».
А пояс кушак виготовляли для дівчини, коли вона виходила заміж. Потім вона його передавала своїй старшій дочці, коли вже та знаходила кохану людину. Завдяки такому поясові відбувався зв’язок між поколіннями. Весілля святкували масштабно, а гостей частували безліччю національних страв.
Слухайте також: Нас ніхто не врятує, окрім України, де гарантовані права корінних народів — Айдер Муждабаєв
На смак і запах
Цікаво, що назви страв у кримськотатарській мові часто пояснюють сам процес приготування. Окремого дослідження заслуговує етимологія відомих для нас слів.
«Наприклад, усі знають „долма“, „сарма“. „Сарма“ кримськотарською — це дієслово „сармая“ — „загортати“. Все, що загортується — це „сарма“.
„Долма“, „толдорма“ — це „наповнювати“. Це перець, баклажани. „Сарма“ — це лист винограду, капусти. І в цьому є пояснення. В інших народах це не збереглося. На Кавказі, наприклад. І через етимологію ми можемо дуже багато розповісти про кухню, ми пояснюємо, що це з Криму. „Шашлик“. Майже ніхто не знає, але був такий науковець Похльобкін, який записав, що це кримськотатарська страва, і вона у нас перекладається, „шиш“ — це шампур.
„Лук“ — це діяльність „нанизувати“. Але в нашій мові „шашлик“ вже майже не залишився, тому що був дуже багатий вплив османської, турецької. І в нас зараз більше використовується „кебаб“», — говорить Рустем Скибін.
Кебаб — загальна назва популярних у країнах Близького Сходу, Південного Кавказу і Центральної Азії страв зі смаженого м’яса. У кримськотатарського народу також є різні варіанти приготування люля-кебаб — м’ясного фаршу, нанизаного на шампур та засмаженого на вугіллі. Ця страва добре відома. А ще особливе місце кримськотатарської кухні займають ласощі. Різноманітність борошняних виробів на традиційному столі заворожує: катлама, кош-тілі які подаються до чаю, пахлава — десерт з медом і горіхами. Але і з фруктів теж готували десерти, бо в теплому Криму їх дуже багато.
«Виноград, фрукти. У нас є така страва „бікмєс“. Це виварювання соку до стану густого меду. І це було як такі солодощі. Сироп дуже густий такий. І його потім могли розводити з водою (щербет вже виходив)», — розповідає митець.
Музика
У кримських татар є прислів’я, яке означає «діло народу — праве діло». Митець Рустем Скибін пам’ятає цю народну мудрість з дитинства, бо так казав його дідусь.
«Воно мені завжди допомагає, тому що я розумію, що суспільство, і я в ньому тільки як окрема частина, яка може допомагати. Не більше. Не суспільство для чоловіка, а чоловік для нього», — додає він.
Таке тонке розуміння згуртованості й дало кримськотатарському народу жагу і сили не тільки зберегти власну культуру, а ще й дати їй нове сучасне дихання.
Українська кримськотатарська співачка Джамала випустила альбом Qirim — збірку старовинних пісень кримськотатарського народу. До збірки увійшло 14 композицій — раніше невідомих, переписаних чи забутих. Джамала віднайшла їх у містах та селищах Кримського півострова: від Керчі до Ак’яру, від Ялти до Джанкоя, та об’єднала в одній платівці. Над проєктом співачка працювала впродовж десятиліть, а до роботи над ним долучилося понад 80 музикантів.
Джамала відома в усьому світі, але не тільки вона представляє кримськотатарське мистецтво у сучасному виконанні.
Це одна з робіт dj shatur & mc gudur. Колишнього і нинішнього учасника кримськотатарського панк-року, гурту shatur gudur. Гурт першим почав використовувати кримськотатарську мову в цьому музичному жанрі. На сайті Громадського радіо можна ознайомитись з альбомами та історією shatur gudur.
А це кримськотатарський гурт «Bingoz», який грає в стилі етноф’южен. До слова, музику цих виконавців ми використовуємо в оформленні цієї програми. За що дякуємо.
Слухайте також: Кримськотатарський богатир, який рятує людей — «Ernes feat. Shatur» про свою пісню
Кіно та інші культурні проєкти
Окрім музичних новинок в Україні з’являються й інші культурні проєкти, націлені на глибше розуміння кримськотатарської культури та історії, говорить заступник директора Українського інституту Алім Алієв.
«Якщо говорити про перший проєкт, на який важливо звернути увагу — це освітній проєкт, який вийшов на платформі „Прометеус“ разом з університетом Шевченка». Це онлайн курс про Крим і кримських татар. Це про історію Криму, кримського народу, традиції, культури, культурно-політичне становище. Його можуть пройти кожен і кожна, і отримати навіть сертифікат після цього», — розповідає Алім Алієв.
Щоб краще зрозуміти, хто такі кримські татари, також можна подивитись кіно. Наприклад, «Хайтарма» — перший кримськотатарський повноформатний художній фільм і перша художня картина про депортацію кримських татар. Режисер фільму і виконавець головної ролі Ахтем Сеітаблаєв.
Також вартує уваги фільм Нарімана Алієва «Додому». Українська стрічка 2019 року. Історія про драму однієї родини. У кримського татарина Мустафи помирає первісток. Батько приїжджає до Києва, куди два його сини поїхали після окупації Криму, аби повернути молодшого сина додому, а старшого поховати на батьківщині в Криму згідно з мусульманськими традиціями…
Розвивається також сучасна проза і поезія про Крим. Кримськотатарською та українською мовою твори зібрані в антології «Кримський інжир».
«Буквально кілька тижнів тому вийшла вже четверта антологія, яка називається „Кримський інжир — курєш“, де, фактично, оприявлений новий старий жанр літератури — це література з-за ґрат, бо кримські політв’язні пишуть свої тексти, свою поезію, прозові тексти для „Кримського інжира“ також», — уточнює заступник директора Українського інституту Алім Алієв.
А перед повномасштабним вторгненням був презентований мультидисциплінарний проєкт «Шлях».
«Частина цієї виставки дотепер, до речі, представлена у Кримському домі і її можна побачити. Це, власне, шлях України з Кримом і кримських татар як корінного народу України», — додає він.
Ще один важливий компонент, який з’являється в культурі — це взаємопізнання української та кримськотатарської спадщини. І віднаходження спільних знаменників, говорить Алім Алієв:
«У нас є один з проєктів, який називається „Євшан зілля“. Це проєкт, який робить Наталка Рибака-Пархоменко, Джеміль Каріків і Ніяль Халілова. Це музичний проєкт, де українські та кримськотатарські народні пісні переплітаються у своїх значеннях і в мелосі. І цей проєкт, власне, про такі пізнання. І, на щастя, їх стає чим далі, тим більше і більше».
Проєкти про культуру та розвиток мистецтва кримських татар зараз в Україні мають не тільки просвітницьку місію.
«Є розуміння, знаєте, і це важливо, коли є розуміння, чому ми це робимо і чому це важливо робити сьогодні, особливо під час великої війни, війни проти нашої ідентичності», — упевнений Алім Алієв.
Фінал та підсумок
Після початку великої війни сучасне мистецтво кримських татар, як і в цілому абсолютно все наше життя, зазнало суттєвих змін. На жаль, трагічних тем стало більше.
«Ми говоримо про те, що в мистецтві безпосередньо війна, окупація, міграція починає відображатися. І починає йти такою червоною ниткою. Якщо ми говоримо про кримськотатарську літературу, то це одна з тем. Тема не лише батьківщини, а тема, власне, окупації. І часто автори можуть писати та пишуть з Криму, можуть писати метафорами про це і можуть писати під псевдонімами про це. Те ж саме в кіно або в музиці, там воно все просочене», — каже Алім Алієв.
Так, підтримувати і зберігати культуру треба не тільки на вільній частині України. На окупованому півострові, не дивлячись на тиск та переслідування, кримські татари продовжують робити все можливе, щоб зберегти свою ідентичність.
«Багато ініціатив, які є андеграундні, нішеві, вони безпосередньо у Криму направлені на це. Це освітні ініціативи, аби кримські татари, кримськотатарські діти вчили кримськотатарську мову. Це культурні ініціативи, історичні ініціативи, які розповідають про історію Криму з перспективи корінного народу, а не з перспективи окупантів. Це ініціативи, які народжуються підпільно і ми їх вже тут можемо на материковій Україні розвивати. Але скажу відверто і чесно, жоден великий проєкт про Крим не може бути без людей, які перебувають і живуть сьогодні в Криму. Бо дуже багато наших митців безпосередньо — на півострові, ми тримаємо з ними контакт, ми постійно говоримо. Частина з них, звісно, пішла у внутрішню міграцію і намагаються сьогодні жодним чином не оприявнювати те, над чим вони працюють весь цей час», — роз’яснює Алім Алієв.
І хоча говорити про це в окупованому Криму часто доводиться пошепки, є ті, хто попри небезпеку продовжує свою просвітницьку, надзвичайно важливу роботу. Це і фізичний, і культурний опір російським окупантам.
«З частиною ми це робимо опосередковано, включаючи проєкти, які безпосередньо народжуються в Києві. Але тут варто сказати, що будь-яка ініціатива, направлена публічно на підтримку кримськотатарської ідентичності на півострові — фактично під забороною. Все окупанти намагаються контролювати, тому для нас це наша задача тут — підтримувати ці ініціативи та далі давати поштовх для розвитку», — підсумовує Алім Алієв.
Колись ми познайомимось з героями та героїнями, які зараз пишуть під псевдонімами та приховують обличчя, але роблять надзвичайний внесок у наш спільний опір російській окупації. Колись ми розкажемо історії спротиву, які складно буде слухати без мурах по тілу та надзвичайного захоплення. Ми і сьогодні їх знаємо, але зберігаємо. Поки що. І як тільки в Сімферополь з Києва вирушить перший потяг, а на Ластівчиному гнізді замайорить український прапор, більше не буде секретів та сенсів між рядків.
Тож. Наступного року — в Бахчисараї.
Авторка програми: Вікторія Єрмолаєва
Звукорежисерка: Юлія Соганчі
Обкладинка: Катерина Юркова
Фото: Мар’яна Чорнієвич
В оформленні програми використана музика кримськотатарського гурту «Bingoz», а також фрагмент пісні з альбому «Крим» співачки Джамали
Проєкт створений за підтримки Українського культурного фонду
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
За підтримки
Український Культурний Фонд, УКФ
