Нав’язаний Московією стереотип, що «кримські татари прийшли на півострів у 13 ст», ширився роками — історикиня
Сила нації — в культурі кожного її народу. «Це про нас» розповідає про різні етноси українського Криму, Приазов’я та Причорномор’я через найрізноманітніші культурні коди: літературу, мистецтво, кухню та традиції. Цей випуск присвячений кримським татарам — корінному народові Криму.
Знаю з дитинства
«Пам’ятаю зі свого дитинства легенду про Аліма Айдамака, яку розповідала мені моя бабуся. Це був такий розбійник серед кримських татар у XIX столітті. Він був реальною персоною. Як Олекса Довбуш. Він брав у багатих і віддавав бідним. Але насправді він кинув виклик російським поміщикам. Він полював на них. Він товаришував з кримським художником Іваном Айвазовським, який насправді був Айвазяном з кримських вірменів», — розповідає історію, яку пам’ятає з дитинства, історикиня кримськотатарського походження, журналістка Гульнара Абдулаєва.
Культура народу Гульнари багата на казки, легенди, приказки та пісні. Історія кримських татар сягає XIII століття.
Це фрагмент пригодницької стрічки «Алім», яку в 1926 році зняв Георгій Тасін за п’єсою Умера Іпчі та сценарієм Миколи Бажана. Фільмування відбулося на Чатирдазі, Ай-Петрі, у Кримських горах.
Хто такі кримські татари?
Кримські татари — корінний народ України тюркського походження. Сформувався на Кримському півострові та у степовій Україні.
«Поширювався довгі роки стереотип щодо кримських татар. Він був нам нав’язаний нашим сусідом, Московією. Роками він ширився: „кримські татари прийшли на півострів у 13 столітті, вони є нащадками ординців“. Насправді це не зовсім так. Бо кримські татари тисячоліттями формувалися на Кримському півострові. Він є великим плавильним котлом для багатьох народів. Вони були автохтонами, приходили в різні часи на Кримський півострів. Наприклад, таври є автохтонами й вони дали початок тим народам, які формувалися у Криму. Потім скіфи, кімерійці, готи, гуни, алани. У третьому тисячолітті до нашої ери — це еліни», — говорить Гульнара Абдулаєва.
Кримські татари, як і інші корінні народи України, століттями формувались під впливом інших культур, які асимілювалися, щось запозичували. А вже наприкінці 13-го століття сформувались три корінні народи Криму: кримчаки, караїми та кримські татари.
Читайте та слухайте також: Нація кримських татар на 80 років зникала з історії — авторка монографії «Кримські татари: від етногенезу до державності»
«Кримські татари офіційно розділяються на три субетноси: ногайці, яли-бойлю, орта-йолак. Усі ці субетноси — дуже різні за типажем, внутрішніми традиціями», — зазначає історикиня.
Потужним часом розвитку кримських татар, як народу, став період Кримського ханства — держави, яка існувала на півострові у 1441-1783 рр. Цей період називають Золотою колискою, Золотою добою в історії народу.
«Ми зараз можемо впевнено говорити, що після Київської Русі у нас була державність: Кримське ханство на теренах сучасної України», — переконана Гульнара Абдулаєва.
З цим періодом пов’язаний і один з переломних моментів в історії кримських татар.
Перша анексія
У 1783 році Кримський ханат анексувала Російська імперія. Тоді чимало представників народу виїхали на територію Османської імперії наприкінці XVIII — на початку XIX століття.
«XIX століття — чорна доба в історії кримськотатарського народу. Напівпримусова міграція кримських татар з півострова внаслідок утисків, дискримінації, появи на півострові російських поміщиків, земельної реформи, через яку селяни втрачають землю. Звичайно ж йдеться і про релігійні утиски. Люди масово мігрували за межі Криму на терени тодішньої Османської імперії: власне Туреччини і Добруджі», — розповідає кандидат історичних наук викладач Києво-Могилянської академії, дослідник Криму та кримських татар Мартін-Олександр Кислий.
Уже на початку XX століття кримські татари знову активно боролися за свою державність. У 1917 році була навіть проголошена Кримська Народна Республіка, яку очолив Номан Челебіджіхан.
Він виступав за рівноправ’я всіх народів, що живуть в Криму. Проте влада більшовиків не визнала кримськотатарський уряд і досить швидко поклала край існуванню молодої республіки. Поступово Радянська політика ставала ще репресивнішою. Влада почала знищувати кримськотатарську інтелігенцію.
«У квітні 1938 року буквально всю інтелігенцію розстріляли за 3 дні. Радянська влада знищила усіх людей, які впливали на думку народу», — каже Гульнара Абдулаєва.
Читайте також: Архів СБУ опублікував фотографії кримських татар, розстріляних за спротив більшовикам у 1937-1938 рр.
А потім 1944 рік — пострубикон кримськотатарської історії. Депортація — один з найстрашніших прикладів злочинів радянської влади. Тоді протягом кількох діб до Центральної Азії та деяких північно-східних регіонів Росії депортували понад 190 000 людей.
За різними підрахунками внаслідок депортації загинули від третини до майже половини тогочасного кримськотатарського населення Криму. Загиблих навіть не давали поховати. Ті, хто вижили, опинилися у «спецпоселеннях», які нагадували трудові табори. Депортованих використовували як дешеву робочу силу. У перші роки після переселення кримські татари вмирали від голоду, виснаження і хвороб.
Читайте також: Після повернення на батьківщину кримські татари зіштовхнулися із татарофобією — історик
«Наївна, вічна віра матері. Всі вони вірять, що діти проведуть їх в останню путь, а вони самі не побачать дітей мертвими. Такий закон, закон життя: матері йдуть, діти залишаються. Але в той рік одвічний закон був порушений. Ніжні й беззахисні діти не зуміли вистояти проти лавини хвороб, породжених голодом і брудом. У рік вигнання все змішалося: діти щогодини йшли з життя, а матері й батьки рили їм могили».
Це рядки з оповідання «Рік вигнання» письменника і політв’язня Григорія Александрова. Головна героїня Арза поховала у перший рік депортації п’ятьох дітей і чоловіка. І, на жаль, це не остання тяжка сторінка в історії кримськотатарського народу.
90-і роки й початок нульових — це ще один нелегкий період в історії кримських татар. Повернення додому, в Крим, спроби адаптуватися, проблеми із землею, непорозуміння з місцевими, релігійні утиски тощо.
«Але наприкінці нульових ситуація почала покращуватися. Вочевидь, змінилося покоління. З’явилася якась стабільність. Ті, хто мали можливість, побудувалися. Потроху почала відроджуватися культура. З’явився телеканал, радіо тощо. Усе це почало давати свої плоди. Якби не 14-й рік. Він відкинув спільноту, народ, націю далеко-далеко назад», — пояснює Мартін-Олександр Кислий.
Слухайте також: Ріпин, Малевич, Гоголь, Айвазовський — як росіяни крали українських митців
2014 рік — окупація Криму Росією
У 2014 році під час окупації Криму кримські татари чинили активний спротив окупантам.
«Спочатку справді кримські татари сприйняли це дуже негативно. Я також ще у 2014 році мешкала в Криму і ми щодень виходили на мітинги проти окупації. Виходили з українськими прапорами, з кримськотатарськими. Виходили проти окупації, але, на жаль, це все було придушене. Російські методи не змінюються століттями», — пригадує Гульнара Абдулаєва.
Як результат: кримські татари знову зіштовхуються з депортацією, тепер вже гібридною. Гібридною, бо вона не відбувається вагонами та під конвоєм, як у 44-му, але люди змушені виїжджати. Інакше — утиски, переслідування, арешти та кримінальні провадження.
«Друга аналогія, яка спадає на думку, — це власне міграція, яка відбувалася в XIX столітті. Коли народ був вимушений виїжджати з батьківщини. Це той процес, який ми спостерігаємо у 2022 році у Криму, коли була оголошена мобілізація», — каже дослідник Криму та кримських татар Мартін-Олександр Кислий.
Культура, кухня, традиції
Попри все культура кримських татар не тільки збереглась, вона живе та розвивається. Музика, література, живопис, одяг, кухня. Все це має свої неповторні риси. Тож уявімо запах прянощів та спецій.
«У нас дуже багато страв. Є кримськотатарські кафе і ресторани, в яких їх готують. Мені дуже подобається бурма. Це рулет з натертим гарбузом. Для нього важливо як замішувати тісто. Там додають трохи соку від цього гарбуза. Тому тісто потім має красивий жовтий колір. Бурму печуть у духовці, вона дуже смачна», — ділиться секретами приготування бурми Гульнара.
Цікаво, що бурму кримські татари традиційно їдять тільки з осені по березень. Бо вважається, що гарбуз найкращий і найкорисніший саме у цей період року.
Загалом кримськотатарська кухня — це багато м’яса та тіста. Так говорять самі представники народу. З давніх-давен кримські татари жили у степах, горах та на узбережжі Чорного моря. В основу їхніх страв увійшло м’ясо: конина, яловичина, баранина. Але не свинина, бор вона для мусульман є під забороною.
Шиш-кебаб, чебуреки, янтики, сарма, кобєтє, плов… Цей список можна продовжувати довго. Серед напоїв популярними є кисломолочні, як-от язма чи айран. Смачна і колоритна кримськотатарська кухня стала невіддільною частиною української кулінарної спадщини.
До їжі кримські татари завжди ставилися шанобливо, у культурі вважається обов’язковим почастувати гостей. Шанобливе ставлення також обов’язкове до старших людей і в цілому — до своїх традицій.
«Ми дуже маленький народ, нас зараз всього 350 тисяч. Тому ми зберігаємо свій народ. У нас таке є, щоби ми одружувалися один з одним. Є таке дуже велика повага до людей похилого віку, родинних традицій. Ми дуже гостинні й в українців це також є», — каже Гульнара.
Культуру та традиції кримськотатарський народ зміг зберегти до сьогодення, попри постійні спроби знищити його ідентичність, асимілювати, пригнітити, переписати історію, а ще — нав’язати стереотипи.
Тож як вдалось не втратити? Щоб зрозуміти унікальність культури та традицій кримських татар, варто зазирнути у родинне коло.
«У депортації збереглося те, що маємо можливість зберегтися у вузькому родинному колі. Ті ж самі родинні практики були повністю перенесені в родинне коло. Бо насправді те ж саме місцеве населення, узбеки, не дуже мали можливість ходити у мечеть за радянської влади. Тому релігійні свята збереглися: Ураза-байрам, Курбан-байрам, Рамадан тощо. Їх святкували у родинному колі. Якщо хтось зі старшого покоління у цій місцевості залишався в живих ще, то він міг бути муллою. Це був мулла, який приходив додому. Або ж люди збиралися у вузькому колі вірян.
Важливу роль у цьому проговорюванні, акцентуванні власної релігійної ідентичності займали щоденні практики, як, наприклад, весілля і поховання. Це те, що владі було важко контролювати. І це ті щоденні практики, в яких цей релігійний елемент залишався сильним. А окрім релігійного, був ще й національний елемент. У моєму спілкуванні з кримськими татарами я постійно чув про захоплення узбеків тим, як кримські татари відзначають свої національні свята, дотримуються традицій. Узбекам подобалися кримськотатарські весілля з величезною кількістю музик. Мабуть, музика — це одна з тих нових речей, які досить добре збереглися після депортації», — пояснює Мартін-Олександр Кислий.
Релігія кримських татар
Релігія кримських татар — іслам. Але цікаво, що вплив інших культур додав до релігійних звичаїв щось особливе.
«У кримськотатарському ісламі є дуже багато сторонніх впливів. Зокрема, доісламських. Наприклад, у депортаційний період серед кримськотатарської спільноти у Криму була поширена ідея вірування у духів. Тобто абсолютно не пов’язана з ісламом річ, але вона існувала. Теж саме стосується, наприклад, ставлення до природи й довкілля. Є дуже багато речей, які походять з доісламського періоду. Ці традиції є більш-менш є живими. Цим віруванням, ісламу дуже нашкодила радянська антирелігійна політика і вигнання, в якому релігійні практики були під забороною.
Після повернення на батьківщину, після появи релігійної свободи виникла друга загроза. Це поява великої кількості релігійних активістів з усього світу, які намагалися навчити кримських татар „правильної релігії“. Це місіонери з Туреччини, з арабських країн. Це, звичайно, завдало певної шкоди. Бо сталося у період відродження», — розповідає Мартін-Олександр Кислий.
Загалом вплив інших культур на формування звичаїв народу — питання складне. Тут існує дві думки, говорить дослідник Криму:
«Унаслідок депортації зруйноване абсолютно все, що можна було зруйнувати. Починаючи з архітектури, малих архітектурних форм, мечетей, цвинтарів, закінчуючи культурою, мистецтвом, побутом, якимись побутовими практиками, пов’язаними з обрядовістю чи релігією. Власне, релігійні вірування народу зазнали трансформації.
Інша думка полягає у тому, що народ справді втратив, але він також змінився. Народ не асимілювався у вигнанні. Він набув нового у вигнанні на чужині, говорю про середньоазійську культуру. І це вже є його частиною. Відкидати це не потрібно. Варто це переосмислювати й робити своїм».
А що сьогодні?
Сьогодні через агресію РФ ми багато втратили. Стосується це і культурної спадщини окупованого Криму. Ми до кінця не знаємо, що з артефактами та цінностями, архітектурою та літературою, яка зберігалася на півострові. В українських музеях артефактів обмаль, говорять історики. До того ж багато культурної спадщини кримських татар було втрачено і за часів Радянського союзу, розповідає історик:
«Якщо говорити про артефакти, тут величезна трагедія у тому, що сімейні реліквії були загублені під час депортації. Люди не мали тоді можливості зібрати речі, щось губили дорогою, щось міняли на їжу у вигнанні. Якщо ми говоримо про сімейні реліквії, які могли передавати з покоління у покоління, які мали зберігати у собі цінність і символізм, прив’язку до культурної спадщини минулого, ситуація критична: цих об’єктів у Криму нема. Якщо ж ми говоримо про культуру, як про набір практик, уявлень — тут ситуація теж є не простою. У самій спільноті панує таке уявлення: молодше покоління запозичує чужі культури».
Проте зацікавленість у відродженні та осучасненні унікальної культури кримських татар в Україні зараз відчувається як ніколи.
«Протягом останніх 9 років відбулася низка досить яскравих і корисних культурних проєктів, відголоси яких можна пошукати в інтернеті: виставкові, музичні, видавничі проєкти. Щодо музики, важко не згадати останній альбом Джамали, який є абсолютно національним за духом. Він прекрасно відтворює ментальну мапу, ментальну географію Криму. Джеміль Каріков — чудовий композитор, який на гастролях у Європі. Він цінний тим, що не просто є композитором, а й грає на старовинних кримськотатарських музичних інструментах. Ініціативи є, їх багато. Але завжди хотілося б більше, завжди хотілося б якогось справді ґрунтовного переосмислення, а не лише відтворення», — розповідає Мартін-Олександр Кислий.
У наступній серії «Це про нас» про мистецтво і культуру ми говоритимемо із відомим кримським митцем, керамістом Рустемом Скибіним. Розкажемо про особливості сучасного мистецтва народів українського Криму, Приазов’я та Причорномор’я. Бо сила нації — у культурі кожного її народу. І це про нас.
Авторка програми: Вікторія Єрмолаєва
Звукорежисерка: Юлія Соганчі
Обкладинка: Катерина Юркова
Фото: Мар’яна Чорнієвич
В оформленні програми використана музика кримськотатарського гурту «Bingoz», а також фрагмент пісні з альбому «Крим» співачки Джамали
Проєкт створений за підтримки Українського культурного фонду
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
За підтримки
Український Культурний Фонд, УКФ
