facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Ріпин, Малевич, Гоголь, Айвазовський — як росіяни крали українських митців

Інтерв'ю

Про розвінчання старих імперських міфів щодо українських митців, сучасну культурну риторику росіян та роль держави у поверненні історичної пам’яті.

Ріпин, Малевич, Гоголь, Айвазовський — як росіяни крали українських митців
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 8 хвилин

Як росіяни зросійщували українських митців? Говоримо про все це з соціологом культури, співавтором Youtube-каналу «Культуртригер» Богданом-Олегом Горобчуком.

Богдан-Олег Горобчук: Політика цілеспрямованого зросійщення у Російській імперії була на всіх рівнях і на всіх етапах доволі потужною. І так сталося, що одним із таких ключових рівнів було зваблення надзвичайно талановитої української молоді для того, щоби вона робила кар’єру в столиці імперії.

Ріпин, Гоголь та інші

За таким принципом до Петербурга потрапляє Гоголь, котрий вирішив, що бути відомим україномовним письменником неможливо в його випадку.

Подібна ситуація була з Іллею Ріпиним (Рєпін — за іншим варіантом правопису — прим.ред.), тому що кар’єра іконописця його теж не влаштовувала — він хотів бути провідним художником.

Він усвідомлював, що будувати кар’єру в Чугуєві, де він розписував церкви довкола міста, — це не його рівень, і єдиний варіант, який у нього був, — це здобувати освіту в Петербурзькій академії мистецтв.

Це був основоположний варіант позбавити Україну власних вищих навчальних закладів, позбавити можливості українців робити серйозну кар’єру видатних митців на батьківщині й притягувати їх до Петербурга. 

Крім цього, були й інші способи впливу. Наприклад, Ріпин, який присвятив левову частку своєї творчості українським темам (вважаючи основним твором свого життя картину «Запорожці пишуть листа турецькому султанові») водночас зображав царів: і Олександра III, і Миколу II, і інших. Він відпрацьовував якісь (з перспективи 21-го століття) не українські теми. 

«Запорожці пишуть листа турецькому султанові», Ілля Ріпин

Але, попри те, кожен із цих митців, яких я назвав, і  можу назвати ще десятки, вочевидь, відчував до своєї батьківщини нездоланну тягу і мріяв про те, щоби все, що є органічно українським, було відображено у світовому мистецтві. Звідси гоголівські українські теми, звідси ріпинівські теми, звідси те, що Архип Куїнджі писав саме українські пейзажі. Хоча в нього є деякі пейзажі з Росії, але домінантною темою його творчості була саме Україна.

Іван Айвазовський

Навіть Іван Айвазовський, про якого можна однозначно сказати, що він за походженням є кримським вірменином, сім’я якого походить з Галичини, мав Україну як одну з домінантних тем його творчості. Він зображав українські степи, він був один із найбільш плодотворних митців, який постійно повертався до теми українського чумацтва. Одним із найпоширеніших образів його українських циклів є зображення вітряків, які були на Приазов’ї дуже популярними. Це все теми, які трапляються в митців, яких у всьому світі, до останнього часу, прийнято було вважати російськими.

«Український пейзаж з чумаками при місяці», Іван Айвазовський

На практиці, якщо дійсно зацікавитись їхньою творчістю, банально зайти на Вікіпедію і подивитися на сотні їхніх робіт, то будь-яка людина може самостійно зробити висновки навіть без якогось нашого повчання.

Але, звісно, росіяни продовжують вперто повторювати імперські наративи, які були так само прийняті й за Радянського Союзу. Наприклад, у фундаментальному україномовному виданні 60-х років минулого століття за редакцією Бажана «Історія українського мистецтва», в якому мала б бути інформація про всіх українських митців, Ріпин і Куїнджі, і Айвазовський, і інші були російськими митцями з виразно українською тематикою. І аж ніяк того часу ніхто з українських мистецтвознавців, які жили на території Радянської України, не мали можливості стверджувати якісь зрозумілі для всіх нас зараз теми українськості цих видатних художників.

Натомість ця ситуація інерційно продовжувалася і після здобуття Україною незалежності. Довгий час були окремі голоси, які підкреслювали український контекст творчості цих митців, але вони були меншістю, на жаль. 

  • Дивовижно, але першими мистецтвознавцями, які почали відстоювати українську приналежність того ж Казимира Малевича, були французи. Під їхнім впливом вже український дослідник Дмитро Горбачов так само почав просувати ці теми.

Це дуже цікава історія, тому що, мені здається, існувала дуже потужна цензура в цьому плані. Можливо, вона не зафіксована, не відрефлексована належним чином, але зараз важливо відкривати правду якомога ширшим колам українських громадян, які готові й хочуть про це чути. І, безумовно, ці всі питання потрібно підіймати на міжнародному рівні. Як би це не було парадоксально, але ця жахлива війна дає нам можливість висловлювати ці тези привселюдно й допомагає відстоювати свою позицію в цьому питанні. До цих тез нарешті починають прислухатися, їх починають брати на озброєння в музеях багатьох держав світу.


Читайте також: Гоголь заразив Росію сміхом, що став руйнівним для імперії, — Михед


«Росіяни не готові говорити на професійному рівні»

Богдан-Олег Горобчук: Я вважаю, що росіяни втратили дуже багато компетентності в питанні художників, яких вони привласнили. Тому що вони настільки довго вибудовували цей наратив російськості того ж Ріпина чи Айвазовського, що після того, як ми почали порушувати ці питання, вони просто справді розгубилися. Вони уникають професійної дискусії з цього приводу. Яким чином вони це роблять? 

  • Вони одразу ж понижують дискурс, вони не готові говорити на професійному рівні, професійною лексикою, наводячи якісь не спростовані аргументи, якісь однозначні цитати цих же митців. Вони не готові показувати трактування творчості цих митців, яке б доводило їхню однозначну російськість.

Натомість вони стають у позу того, що українці, мовляв, намагаються привласнити видатних російських митців так, ніби у них немає своїх. Інші говорять, що в Україні взагалі нічого не було, що Україна — це примітивна нація з маленькою культурою, як це, наприклад, намагається нам донести російський агент впливу Арестович. 

Очевидна річ, що жодні з цих маніпуляцій для професійного середовища не працюють, тому що люди, які тямлять в мистецтві, володіють інформацією, вони знають історію, вони розуміють, що Малевич киянин, який ідентифікував себе з Україною, який писав в анкетах, що він українець, який в автобіографії говорив, що він українець.

Але, на жаль, з широкими масами українців ситуація інша.

  • Якщо тобі 250 разів повторюють, що Малевич росіянин, то ти вже якось на несвідомому рівні це сприймеш.

Це насправді маніпуляція чистої води, і якщо включити критичне мислення, то позбутися від неї надзвичайно просто.


Слухайте також: Російська тюремна культура впливала на уявлення моїх ровесників про стать, гендер, норми поведінки — Остап Українець


Про реакцію росіян та українців на роботу «Культуртригер»

Богдан-Олег Горобчук: Росіяни бісяться. Якби наші аргументи не були переконливими, я впевнений, що вони б так не реагували. Але ми наводимо абсолютно переконливі аргументи: ми цитуємо автобіографічні матеріали Малевича, Ріпина і багатьох інших, ми показуємо роботи, які не є популярними хоча б тому, що вони показують проукраїнську позицію цих митців і важливість для них української тематики. Це формує когнітивний дисонанс в росіян і вони хамлять, поводяться, ніби вужі на сковорідці, не розуміючи, як вони цього не бачили. Також, ясна річ, росіянам не хочеться віддавати те, до чого вони звикли, тим паче тоді, коли вони проти нас воюють. Це викликає у них дуже болючу реакцію і це дуже видно.

На жаль, частина українців так само реагує з нерозумінням і, наприклад, мене особисто дуже засмучує історія з тим, що багато хто не готовий сприймати Іллю Ріпина на українській манір із транскрибуванням його прізвища. Пишуть, що якщо ви називаєте Іллю Ріпиним, то називайте Толстого — Товстим, а Пушкіна — Гарматним. Але це дурниці, тому що Толстой і Пушкін — це росіяни, в них російські прізвища, а Ріпин — українець, в нього українське прізвище. Навіщо його прізвище транскрибувати спочатку на російський манір, а потім намагатися записати українськими літерами?

Як на мене, це ознака колоніальних установок. І такі люди істинно вірять в те, що якщо вони в школі прочитали, що «Рєпін» — це «Рєпін», то те знання залишається істинним і до нього не можна застосовувати критичного мислення. Але, звісно, це дрібниці у порівнянні з тим, як хамлять росіяни. 

  • Парадокс ще полягає в тому, що наш контент україномовний і це надзвичайно цікаво, що росіяни готові дивитися україномовний контент, серйозно його коментувати.

Про роль держави у поверненні історичної пам’яті

Богдан-Олег Горобчук: Я вважаю, що держава має робити левову частку цієї роботи, тому що такі механізми як організація виставок, конференцій, якихось академічних обговорень, комунікаційних кампаній — це все прерогатива держави.

Те, що робить громадянське суспільство, окремі активісти — це важливо, це, безумовно, потрібно, але не може розв’язувати всього питання. Ми, в якомусь сенсі, теж волонтери в цій темі. 

Тобто ми можемо щось робити й ми робимо все, що можемо. Але ми не можемо організувати, припустимо, конференцію, яка б спричинила академічну дискусію. Ми не можемо дати якусь офіційну ноту дипломатичну від Міністерства культури на адресу музеїв всього світу. Тобто мають бути якісь потуги від держави, якась офіційна позиція, яка б артикулювала доволі чітко й аргументована на державному рівні ці речі.

Я, наприклад, досі не розумію, чому Мінкульт серйозно цим не зайнявся принаймні після початку повномасштабного вторгнення одразу, а робить це через більш ніж рік. Окей, краще пізно, ніж ніколи, але я вважаю, що ці питання мусять стати пріоритетними, оскільки це надзвичайно важливий момент в дипломатії — це культурна дипломатія, це soft power, це те, що Україна мусить використовувати у своїх інтересах, для того, щоби до України ставилися серйозно у світі, не вважали нас якимось придатком Росії, який тимчасово очолила якась бунтівна влада. 

  • Нічого тимчасового немає, ми століттями будуємо власну культуру, просто в нас її крадуть постійно, і в тому числі в інформаційному сенсі.

Нам потрібно про це говорити, а світові потрібно до нас прислухатися. Зараз такий час, коли є усі можливості для цього, і є усі підстави активно це робити.


Читайте також: «Якби Росія хотіла допомогти Африці, вона б не підірвала Каховську ГЕС» — Олександр Леонов


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Марія Тахтаулова: Обстріли видавничої сфери України — не випадкові

Марія Тахтаулова: Обстріли видавничої сфери України — не випадкові

Україна знову пише історію: Олег Катков про атаку станції «Воронеж М»

Україна знову пише історію: Олег Катков про атаку станції «Воронеж М»

Найбільш успішно програма «єВідновлення» діє на Київщині — Павловський

Найбільш успішно програма «єВідновлення» діє на Київщині — Павловський