Спостерігаю некомпетентність та повне нерозуміння ситуації протягом 12 років — екологиня Тимочко

Про шляхи ліквідації екологічного забруднення на заводі «Радикал» в Києві говорили Олександром Ткачуком, ліквідатором ВАТ «Радикал», арбітражним керуючим та Тетяною Тимочко, головою «Всеукраїнської екологічної ліги».

Тетяна Тимочко: У 2010 році «Всеукраїнська екологічна ліга» провела круглий стіл з питання визначення небезпеки, яка загрожує людям, які перебувають поблизу території заводу «Радикал». Було проведено дослідження на замовлення КМДА, було підготовлено техніко-економічне обґрунтування проєкту знешкодження небезпечних речовин на території колишнього заводу «Радикал». Був проєкт поводження з відходами, розглядалось три варіанти очищення цієї території. Це обговорювалось у зв’язку з прямою небезпекою для підземних та ґрунтових вод, а також значним випаровуванням і прямою загрозою для життя і здоров’я людей.

Без «Радикального» вирішення: хто впорається із ртутним забрудненням на столичному заводі 

Єлизавета Цареградська: Яким чином можна боротись з цією проблемою, який спосіб був би найбільш швидким та ефективним? Вивозити на полігон, що робити?:

Олександр Ткачук: Ця проблема виникла не вчора, вона існує близько 20 років. Питання щодо необхідності утилізації відходів з урахуванням діяльності, якою займався завод постало не сьогодні.

Проблема ртуті чомусь не вирішувалась. Це було пов’язано з фінансуванням цього процесу, оскільки ніхто точно не знає скільки там ртуті, є лише приблизні підрахунки, скільки просочилось в ґрунти. Оскільки ніхто не знає кількість ртуті – не відомо, скілько потрібно грошей на ліквідацію. У 2012 році робили експертизу, було встановлено, що потрібно приблизно 1 млрд 200 млн гривень, але це приблизні суми, точної відповіді нема. Ця проблема не локальна, а масштабна — наслідки можуть бути катастрофічні. Науковці стверджують, що якщо не почати розв’язувати цю проблему, то років через 30 вся ця ртуть піде в підземні води й може потрапити до Дніпра.

Богдан Хворостяний: Чи проводяться роботи з консервації цього заводу?

Олександр Ткачук: Це питання до науковців. Просто взяти збирати цю ртуть, без розв’язання питання, що з нею робити далі, куди відвозити та як утилізувати може спричинити ще гірші наслідки. Це потрібно вирішувати комплексно — вирішити, що робити далі з ртуттю та спорудами, які там знаходяться. На сьогодні КМДА обмежила доступ сторонніх осіб на територію.

Тетяна Тимочко: Це абсолютна некомпетентність людей, які опікуються цією ситуацією зараз. Спостерігаю це вже більш як 12 років. Кожного разу призначають нову людину, вони приходять, не розуміючись на цьому питанні й починають випускати в повітря некомпетентні речі. Ці люди не збираються ухвалювати ніякого рішення, бо воно їм не болить, вони тимчасові люди.

Проблема в тому, що всі варіанти, які пропонують люди на посадах, пов’язані з чиїмись інтересами. Вчора, наприклад, обговорювалась дуже активно ідея перевезення всього цього вантажу в якусь іншу область. Це абсолютно безперспективно — яке село чи місто дозволить розмістити полігон ртуті? Цей шлях неможливий, з бюджету будуть витрачені кошти, витрачений час, але ми не розв’яжемо цю проблему.

Перший варіант, що був запропонований — з полігоном, але жодна область не дала на це згоду, тому цю тему закрили. Була пропозиція зробити полігон в чорнобильській зоні, але це заборонено законодавством й не розв’язувати питання. Буль який полігон призведе до консервації цієї теми.

Другий варіант — перероблення на місці, будівництво тимчасової споруди, але жодного промислового зразка обладнання, яке може переробити цю ртуть в Україні не існує. За 9 років нічого не було зроблено.

В умовах Києва це неможливо, тому розглядався третій варіант — найбільш оптимальний. Це контейрування цих всіх відходів і вивезення за межі України на підприємства, які спеціалізують на утилізації ртутовмісних відходів.