Нам знову показують, що кожна кухарка може керувати країною, а це не так — Курков

Єлизавета Цареградська: 12 січня у львівському театрі імені Леся Курбаса відбувся перформанс «Люди-легенди. Несподівана зустріч». Розкажіть, що це було?

Андрій Курков: Для мене було сюрпризом запрошення приїхати до Львова і виступити разом з Юрком Кохом — це львівський художник, який створив свій власний світ і допоміг подальшій міфологізації Львова.

У нас така була дія на 6 актів, були теми, були картини Юрка Кохана, сцени, які змінювались залежно від теми й була словесно-вербальна дуель. Це все було з гумором — про минуле, про сьогодення, про політику і навіть трепанацію голови Путіна.

На сцені львівського театру російського президента обговорювали письменник та художник

Єлизавета Цареградська: Трепанація — це прекрасно, але навіщо?

Андрій Курков: Річ у тому, що я пишу політичні коментарі з приводу всього, що відбувається в Україні, Росії та між Україною і Росією. Мої книжки заборонені у Росії з 2014, так що думаю, що це і спричинило появу акту про мозок Путіна.

Обидва Майдани показали, що українці можуть консолідуватися заради спільної мети. Звичайно, війна на Донбасі й анексія Криму консолідувала українців в геополітичному сенсі, тобто вона дала їм зрозуміти, наскільки нестабільним є світ, в якому вони живуть.

Єлизавета Цареградська: Де брати натхнення і як ви відчуваєте зараз оцю ситуацію в країні? Чи відчувається певна зневіра?

Андрій Курков: Проблем дуже багато, але річ у тому, що в України в минулому були більші проблеми — і вона їх все одно пережила. Зараз одна з головних проблем — відсутність політичної відповідальності за країну. Нам знову показують, що кожна кухарка може керувати країною, а це не так.

Єлизавета Цареградська: Що для вас українська ідентичність і як її виховувати?

Андрій Курков: У нас практично 30 років не було внутрішньої політики — вона не виходила за межі офісу президента чи адміністрації. Тобто в принципі нам треба було займатись внутрішньою інтеграцією українського народу для того, щоб всі відчували себе однаково українцями, а не хтось вважав себе кращими, а хтось — не такими. Як з цим боротися? Тільки використовуючи культуру і створивши національний культурний простір. Культурно — ми не об’єднана нація, у нас є регіональні культурні осередки, які підтримуються бюджетним коштом.

Богдан Хворостяний: Зацікавлення українців на Сході й на Заході доволі різняться. Чи досить цього — спільних книг, фільмів?

Андрій Курков: Книжки й фільми, звичайно, недостатньо. Усе має працювати на взаємну інтеграцію регіонів, на створення національного менталітету.

15 років половина України належала до російського, пострадянського колективного менталітету. Кожного року цей кордон, між менталітетом і індивідуалістичним українським і пострадянським колективним, рухався поступово в напрямку кордону з Росією. Якби не було війни — років через 15 він би збігся з кордоном і виникла б ідеальна ситуація — кордон країни збігся б з кордоном ментальності. Таким чином у нас Крим залишався практично під контролем Росії весь цей час.