Українські герої. Пашков Сергій

Сергію Пашкову 19 років, він студент. В листопаді ампутували ліву ногу, яку намагались врятувати протягом 4 місяців. Наше покликання і наш обов’язок – це розповіді про поранених в госпіталі. І сьогодні в рамках  проекту «Громадського радіо» для поранених  та про поранених українських героїв – історія Сергія Пашкова від Лариси Мудрак.

Новини про нашого українського героя часом на грудень – невтішні, хоча в госпіталі він з липня. Ми спочатку розповімо про нього. В Київському військовому шпиталі його називають «наш Гаррі Поттер». Студент, розумник, романтик. Допитливий і закоханий в ІТ-технології. Власне, як і більшість однолітків вісімнадцяти й дев’ятнадцяти років. Народився на Сумщині, солдат строкової служби. Був призваний до лав війська 28 жовтня 2013 року.

В травні цього року його відділення отримало наказ прибути в зону АТО під місто Слов’янськ. Після прибуття за декілька днів його відділення було розформоване під охорону блок-постів довкола міста Ізюм.  Як він згадує, це були своєрідні КПП.

Вони зовсім не були облаштовані. Звичайні окопи, а довкола ліс та кущі. Вони мали контролювати та перевіряти людей, авто, всі перевезення та переходи. Щодня відбивалі атаки сепаратистів та найманців. Як каже наш герой, було небезпечно, було дуже страшно. Вся його служба проходила на цьому блок-пості. Власне до самого поранення Сергій там й знаходився.

Майже весь травень утримували оборону. Всі бійці вистояли, як один. Якщо й були поранення – то їх вважали за подряпини. 29 травня отримали наказ керівництва вирушати на ротацію й відбули на військову базу. Обстріл з гранотомету, під який потрапив Сергій з бійцями, забрав життя одного з них. Інші шестеро отримали поранення. Сергій Пашков отримав найважчі поранення.

Сергій Пашков: Ми їхали на машині, на Ізюм, на базу. І з кювета відкрили вогонь. В хлопців попали прямим попаданням, а мене заділо пулею однією і осколками. Після отримання поранення ми ще десь 2 хвилини їхали. Я був в шоці. Моя ліва нога була біля мене. Був шоковий стан. Через хвилину назустріч вже їхала колона з нашими офіцерами і швидкою допомогою. Потім відправили в лікарню Ізюму, там залатали трохи ногу. І в Харків. В Харкові 5 днів був у штучній комі, а потім в Київ.

Його спогади, як солдата: «Війна це просто жах, жах, жах. Ми ж дуже мирна нація… Мене зачепило кулями та уламками мін. Після поранення все було, як в страшному уповільненному сні. Я дивився на свою ліву ногу, яка лежала біля мене. Нога трималася на одному живому м’язі. Мені здавалося, що міг погляд назавжди застряг на цій картині. Я не міг заплющити очі, чи відірвати погляд. Потім дуже швидко приїхала швидка допомога. Мене привезли в районну лікарню міста Ізюм. Залатали там ногу. Потім швидко переслали до госпіталю в місто Харків. Далі – Київський військовий госпіталь”. Так згадує Сергій Пашков.

Сергій навіть не пам’ятає скільки операцій він пережив. Вже збився з ліку. Лікарі говорять, що доведеться ще пережити з десяток операцій.

Сергій, попри все, продовжує мріяти. Він хоче продовжити навчання в Сумському відділенні Харківського національного університету внутрішніх справ, на юридичному факультеті. Він й досі знаходиться в академічній відпустці, яку взяв минулого року. Взяв академічну відпустку й пішов в жовтні 2013 року служити.

В Київському військовому шпиталі Сергій з 2 липня. Він отримав вогнепальне поранення внутрішніх органів брюшини, пошкоджений кишковик, пряма кишка, пошкоджене ліве бедро, роздроблені кістки, ліва нога відірвана. Ліва нога 4 місяці була на витяжці, на металевому стрижні для нарощування тканин та шкіри. Лікарі Київського військового шпиталю, лікарі спеціалізованої клініки Міністерства внутрішніх справ 4 місяці робили усе можливе й неможливе. Сергію Пашкову допомагали усім миром. Волонтери в центральному шпиталі робили усе можливе, щоб зібрати кошти і допомогти його родині і йому. На жаль, у листопаді, як повідомила його мама, ногу ампутували.

Якщо ми з вами залишаємось небайдужими до долі наших українських героїв, зокрема й до долі Сергія Пашкова, то допомога коштами на картковий розрахунок, який вказано на сайті «Громадського радіо», не буде зайвою.

Наші герої продовжують свою боротьбу за життя,а для країни вони мають біти надважливими персонами все наше мирне життя і надалі, адже це вони тепер справжні VIP-персони в Україні. Увага, турбота і повага до них не може зменшуватись після операцій, реабілітацій та виписки з госпіталю. Тепер це наш близький, родинний біль. І час волонтерів це довів. Тому наша ідея – це історії героїв, які будуть з нами назавжди. Сьогодні ми слухали історію Сергія Пашкова, 19-річного хлопця, який втратив ногу на цій війні.

КОНТАКТИ

Картковий рахунок 6762-4667-1311-1399 (оформлений на маму).

Телефон Сергія: 095-627-33-38

Телефон мами Ірини Миколаївни: 066-297-79-78

Програма «Українські герої» на Громадському радіо підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.