«Якщо б поліз під БТР, можливо, спас би ліву руку», — боєць

Костянтин Султанбагомаєв — кадровий офіцер. Він закінчив Львівську академію сухопутних військ ім. П. Сагайдачного і до початку війни вже командував взводом. У квітні 2014-го Костянтин потрапив на схід. Перший бій прийняв на горі Карачун поблизу Слов’янська. Командував взводом у 1-му батальйоні 95-ої аеромобільної бригади, з бойовими товаришами працював у тилу противника. Довелось Костянтинові знищувати і тилові бази бойовиків, і їхні комунікації, і польові штаби. Султанбагомаєв брав участь у рейді 95-ої аеромобільної бригади.

«Словянськ, Краматорськ. Зачистка Красного Лиману, Лисичанську, Ясинуватої, Трьохізбенки, Саур-могили, Степановки, мимо Красного Луча проїжджали і Снєжного, витягували 79-ту і 72-гу часті 24-ої бригади з котла. Понтонні мости прокладали, займались прикриттям. В Трьохізбенці виконували бойові задачі», — згадує боєць.

За офіційними даними, завдяки десантникам і піхотинцям під час рейду з оточення вийшло 3 тисячі бійців та понад 250 одиниць техніки.

«Ми їхали на задачу, зустрічали хлопців з 25-ї бригади, але ми проривалися боями, просувалися, нам помагали інші підрозділи. Ми просто не знали, яка наша головна ціль, бо все було засекречено. А потім після того, як попоїздили, і там, і там були, і, коли приїхали до Слов’янська, на місце дислокації, і узнали, що ми здійснити такий рейд, то, чесно, трошки і гордість є», — розповідає Костянтин Султанбагомаєв.

Взимку взвод Костянтина виконував бойові задачі у Водяному, Опитному, Авдіївці. Після штурму села Спартак, відвойовували шахту «Бутівка» поблизу Донецького аеропорту. Для старшого лейтенанта Султанбагомаєва це завдання стало крайнім. Під час наступу почався мінометний обстріл, йому поранило праву руку:

«Була ситуація, коли ранило: чи залізати під БТР, чи повсти до хлопців. Якщо б я поліз під БТР, то можливо, я не знав, наскільки буде затягуватися мінометний обстріл, буде мій БТР маневрувати, може ж і він мене задавити. Я поліз до хлопців, якщо б поліз під БТР, можливо, спас би ліву руку. А так поповз до хлопців, передав радіостанцію, щоб вони вийшли на командира, щоб вони сказали, що є ранені, щоб він прийняв рішення і, в першу чергу».

Коли бойовий товариш Микола Вознюк кинувся перев’язувати Кості рану, знову почався обстріл. П’ятеро Костіних побратимів не вийшли з того бою…

«Колю відкинуло, теж живим остався чисто случайно. Я лежав до вибуху і після вибуху тільки голову підняв, почув, як ціла куча металу пролетіла біля вуха. Каска вся була в решеті, хлопці розказували, коли привезли потім. Затягли у БТР, праву легеню пробило і повітря потрапило. Я задихався лежав, думав все, не доїду. Але ні, дотягнув», — пригадує Костянтин Султанбагомаєв. 

Після медичної допомоги у Водяному і Красноармійську бійця відправили до Дніпропетровська. Перші операції робили там. Потім кваліфіковану допомогу надавали у Київському військовому шпиталі. У Костянтина поранення обох рук. Ліва пошматована, на ній ампутовано півтора пальця, ще один — не функціонує. На правій — розбитий ліктьовий суглоб. Від вибухової хвилі лопнула чашечка на нозі і в легені залишається уламок. Більше дев’яти місяців чоловік провів у лікарнях. Щоб відновити обидві руки, потрібне подальше лікування та реабілітація. Тож в подальших планах військового одужати, одружитись і служити Україні.

«Я себе героєм ніяким не вважаю, я виконував професійно свою задачу, свою роботу, тому що кожен повинен, я вважаю, так робити, в цьому і полягає патріотизм і так далі. Просто потрібно цілеспрямовано йти до своєї цілі, до перемоги і все буде гаразд», — вважає боєць Костянтин Султанбагомаєв.

Допомогти герою можна, перерахувавши гроші на карту:

ПриватБанк

4149 4978 2784 6975

одержувач Султанбагомаєв Костянтин

Світлана Гуренко з Харкова для «Громадського радіо»