Тетяна Трощинська
Більшість військових казали, що вижити в полоні їм найбільше допомагають думки про родину — психолог
Говорили з Володимиром Пєтуховим, військовим психологом, полковником ЗСУ, який працює зі звільненими з полону українськими військовими і членами їхніх родин.
Ведучі1
Гості1
Тетяна Трощинська: Чи є окрема система психологічної роботи з реінтеграції військовослужбовців, звільнених з полону?
Володимир Пєтухов: За різними даними, у нас зараз до 4 тисяч військовослужбовців перебувають у полоні, тому у нас багато роботи. Ми з березня працюємо за цим напрямком, у нас уже відбулись перші звільнення з полону. Багато фахівців уже пройшли навчання за стандартами НАТО. І ми зібрали команду, яка увійшла у цю тему. Це дуже багатошарова система.
- На одного звільненого, за стандартами наших партнерів, припадає 8 фахівців, які їм допомагають за різними питаннями.
Тетяна Трощинська: Оскільки ви працюєте ще з 2014-15 років, я хочу запитати, як змінилась робота зі звільненими з полону?
Володимир Пєтухов: 2014-15 роки характерні тим, що ми спілкувалися, можна сказати, з різними бандформуваннями, тоді була, навіть можна сказати, торгівля людьми, коли за певну плату звільняли людей. Люди, які займалися обмінами, не завжди були військовими. Це були і громадські організації, і міжнародні, вони також домовлялись.
- Зараз інші умови, ворог той же, але обставини інші.
Тетяна Трощинська: Як ворог змінився у ставленні до полонених?
Володимир Пєтухов: Я не можу говорити про всіх, бо нашу реінтеграцію не всі проходять: цивільні, сили оборони і правопорядку, навіть військовослужбовці не всі проходять саме у нас.
З того, що я бачу, ті, хто з ОРДЛО, вони жорстокіше ставляться до наших військовополонених, ніж регулярні війська росіян. Але й ті, й інші виконують одне завдання: позбавити наших військовослужбовців волі до боротьби.
- Вся їх система побудована на впливі на свідомість, на тиску за допомогою фізичних тортур і катувань, психологічного тиску, спроби підписати угоди на співпрацю, відмови від моральних цінностей, спроба переконати, що Україна — це ніщо, тобто, це приниження. Щоб у людей виникало почуття провини у майбутньому і вони боялися повернутися або до зброї, або в Україну.
Тетяна Трощинська: Чи існують програми для українських військових, для яких полон є частиною професійного ризику? Чи можна щось робити, щоб превентивно готувати їх?
Володимир Пєтухов: Є люди, які загинули в полоні, і є люди, які вижили в полоні. Полон теж має варіанти. Це виживання, ухиляння і евакуація або втеча. І ці програми розраховані на тих, хто має більший ризик потрапляння до полону (розвідка, спеціальне призначення), це більш тривала і грунтовна підготовка.
Для військовослужбовців ЗСУ — це просто ознайомча програма щодо обставин перебування в полоні.
Але ми входимо в такий час, коли це вже не викликає запитань. Бо, знаєте, на початку нам казали: «Навіщо ви це робите? В полон не потрапить ніхто!» Але час минув, змінилась військова ситуація.
У нас є люди в полоні, їх треба звільняти, їх треба обмінювати, їм треба там виживати. І ми підійшли до того, що така програма дуже важлива для наших військовослужбовців, які йдуть на ротацію і захищають Україну на першій лінії оборони.
Тетяна Трощинська: Чи є журналісти групою ризику при потраплянні полон? Я маю на увазі тих, хто були в довоєнному житті журналістами?
Володимир Пєтухов: За стандартами НАТО, виділяються різні групи: від дипломатів, які можуть потрапити в заручники або в полон, до персоналу, який виконує різні міжнародні місії, ті, які співпрацюють з Червоним Хрестом чи організаціями із захисту прав людини. Це не обов’язково люди, які займаються бойовою тематикою.
Читайте також: Правозахисник та співзасновник Громадського радіо Максим Буткевич у полоні росіян
Це ризик перебування у ворожому середовищі. І з усіма, хто має ризик потрапити у вороже середовище, мала би проводитись така підготовка. На жаль, у нас стандарту, затвердженого для всіх категорій, немає. Але іноді залучаємо міжнародних партнерів і зараз створюємо програми у ЗСУ. Тобто, робота триває.
- Десь 70% військових казали, що вижити в полоні їм найбільше допомагають думки про родину, це наша особлива ментальність.
Тетяна Трощинська: За нормальних умов функціонування норм міжнародного права, військовополонені, професійні військові — це люди, яких очікує обмін, люди, які повинні мати усі права: від медичної до правової допомоги. Очевидно, що Росія цього не дотримується.
Володимир Пєтухов: Є країни, які виконують закони, а є країни, які грають. Росія грає у закони. Вони звинувачують Україну у підтримці «нацизму», і для того, щоб створити картинки, вони використостовують полонених. Наприклад, татуювання. Вони їх фотографують і потім роблять передачі, які прокручують на окупованих територіях для своїх споживачів і перемежовують дійсні татуюваннями, з тими, які вони вигадали або зробили фотомонтаж — зі свостикою, нацистськими символами, і подають їх як реальність.
- Росіяни активно використовують полонених в рамках своїх вигаданих пропагандистських наративів.
Або є накопичувальний центр полонених у Севастополі, де вони показують їх міжнародним організаціям: як вони їх харчують одягають, як вони сплять, як їм там «добре». Але це «показний» центр.
Наші військовополонені перебувають у СІЗО, колоніях, де до них ставляться як до людей «другого сорту», використовують для реалізації своїх патологічних соціопатичних нахилів.
Ми не кажемо про закон, Росія навіть не хоче його дотримуватися. Людей, які були катовані, на час приїзду міжнародних організацій вивозять, а потім повертають.
- Це для них гра. І один звільнений з полону дуже цікаву фразу сказав: «Росія завжди бреше. Навіть коли каже правду, знову бреше».
Читайте також: Фейк, маніпуляція і пропаганда: як розрізнити?
Тобто, навіть ту правду, що є — полонений же є — вона використовує у спотвореному вигляді. Примушує людей підписувати якісь документи про те, чого вони не робили, про якісь накази керівництва руйнувати міста і села, і це все використовується у їхніх пропагандистських шаблонах.
Це дуже сумна тема.
Тетяна Трощинська: Що допомагає вижити в полоні? Наприклад, усвідомлення цієї брехні або ще щось?
Володимир Пєтухов: Треба сказати, що більшість військовослужбовців, за опитуваннями, які ми проводимо, не були підключені до пропагандистської машини. Їм просто не давали інформації.
Але, наприклад, у Севастополі, який ми згадували, постійно крутять новинні канали, які впливають на мозок людей. Дехто іноді хоче почути хоч щось, і починає це слухати, і це погано впливає, іноді приходять звідти і кажуть: «Краще б я не слухав».
- До цього треба готуватися, знати, що під час полону, знову ж за нашим опитуванням, людину підтримує віра в те, що це закінчиться і вона потрапить додому. І те, що її підтримує сім’я.
До речі. дуже багато історій, коли людина казала, що вже не могла витримувати той тиск, тортури, і тільки родина, діти підтримували їх, хоч вони навіть не спілкувалися. Бо вони хотіли повернутися до своєї сім’ї.
Це дуже велика підтримуюча сила. У нас десь близько 70% військовослужбовців казали, що якраз родина підтримує їх найбільше. І я думаю, що це наша українська особлива ментальність. В роді — наша сила.
Тетяна Трощинська: І насамкінець, можливо, якісь рекомендації рідним, тим, хто чекає.
Володимир Пєтухов: Це дуже суперечлива тема. Особистісно я хочу, щоб моя близька чи кохана людина була в безпеці, але ми не повинні забувати, що війна триває. І є ціна захисту Батьківщину, яку платять наші хлопці кожного дня. І є ціна витривалості близьких, коли треба фільтрувати те, що ти кажеш, і не завжди надавати інформацію про своїх близьких у мас-медіа.
І, наприклад, не входити у співпрацю з російськими пропагандистами. Бо люди вважають, що вони дуже розумні, вони обіграють Росію або їхніх спеціалістів. Але це не так. Там підготовлені люди, вони знають, як використовувати усі слабкості інших людей, і вони використовують слабкість родини. Пропонують певні речі, наприклад, прихати до Росії. І потім це використовують в рамках своїх пропагандистських матеріалів.
Але ми робимо все, щоб знайти, звільнити, допомогти в реінтеграційних процесах, держава допомагає грошима, щоб жодна людина не пропала.
Є певні бюрократичні проблеми, але вони вирішуються, і тут треба наполегливість.
Читайте також: Наші бійці повернулися не з полону, а з того світу — дружина полоненого захисника «Азовсталі»
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
